- •Перелік умовних скорочень
- •Глава 1. Філософія безпеки
- •1.1.2. Природа та сутність феномену безпеки
- •1.2. Поняття безпеки в історії філософії
- •1.3. Сучасні уявлення про безпеку
- •Глава 2. Принципи наукового вивчення безпеки
- •2.1. Класичні та сучасні принципи наукового вивчення безпеки
- •2.2. Філософська рефлексія цінностей у контексті безпеки людини, соціальної групи, суспільства
- •3.1. Онтологічно-гносеологічна картина механізму
- •Забезпечення національної безпеки
- •Глава 3. Філософські аспекти механізму забезпечення національної безпеки
- •3.2. Інституційно-цивілізаційний аспект формування механізму забезпечення національної безпеки
- •Глава 4. Основні поняття та категорії національної безпеки
- •4.1.1.Національні інтереси та їх класифікація
- •4.1.2. Існуючі підходи щодо визначення поняття "національна безпека"
- •4.1.3. Взаємозв'язок понять "націоналізм", "нація" та "національна безпека"
- •4.1.4. Національна безпека як системна характеристика розвитку людини, суспільства, держави
- •4.2. Види та складові національної безпеки
- •4.3. Порівняльний аналіз понять "небезпека", "загроза", "виклик" та "ризик" національній безпеці
- •4.4. Загальна характеристика умов формування національних цінностей України
- •4.5. Структура національних цінностей України та їх взаємозв’язок з національними інтересами і цілями
- •Глава 5. Система національної безпеки та концептуальні підходи щодо її забезпечення
- •5.1. Поняття та структура системи національної безпеки
- •5.2. Проблема вибору концептуального підходу щодо забезпечення національної безпеки
- •5.2.1. Існуючі підходи щодо забезпечення національної безпеки
- •5.2.2.Основні чинники, які здійснюють вплив на вибір підходу щодо забезпечення національної безпеки
- •5.2.3. Трансформація дефініцій «державний суверенітет» та «державні інтереси»
- •5.2.4. Геополітичні та геоекономічні аспекти вибору підходу щодо забезпечення національної безпеки
- •Глава 6. Система забезпечення національної безпеки
- •6.1. Ідентифікація (оцінка) та моніторинг загроз національній безпеці
- •6.1.1. Види, ієрархія та класифікація небезпек національним інтересам
- •6.1.2. Моделювання переростання потенційних загроз національній безпеці у реальні загрози
- •6.1.3. Оцінка достатності потенціалу системи забезпечення національної безпеки
- •6.1.4. Призначення та структура Паспорта загрози національній безпеці
- •6.2. Структура та завдання системи забезпечення національної безпеки
- •6.3. Потенціал держави щодо забезпечення національної безпеки та сумарна міць держави
- •6.4. Концептуальні засади оцінки оборонної достатності держави
- •6.5. Комплексна оцінка загроз національній безпеці та її використання у діяльності органів державного управління
- •6.5.1. Загальний підхід щодо визначення рівня загроз національній безпеці
- •6.5.2. Визначення порядку денного органів державної влади, адекватного загрозам національним інтересам
- •Глава 7. Методологічні основи державного управління
- •7.2. Наукові основи розробки управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки
- •7.3. Модель інформаційного механізму прийняття управлінських рішень з питань забезпечення національної безпеки
- •7.4. Основи механізму узгодження інтересів людини і суспільства у процесі забезпечення національної безпеки.
- •7.4.1. Сутність конфліктності інтересів людини і суспільства
- •7.4.2. Рівні соціальної напруженості як інтегральний індикатор загроз безпеці суспільства
- •7.4.3. Моделювання балансу інтересів людини і суспільства
- •7.4.4. Реформування політичної системи як чинник вдосконалення механізму узгодження інтересів суспільства і держави
- •Глава 8. Функції та критерії ефективності державного управління національною безпекою
- •8.1. Функції та завдання державного управління національною безпекою
- •8.2.Стратегічне управління у сфері національної безпеки
- •8.2.1.Концепції, доктрини, стратегії з питань забезпечення національної безпеки
- •8.2.2.Цілі, критерії, суб’єкти та схема стратегічного управління у сфері національної безпеки
- •Аналіз ситуації
- •Прогноз
- •8.2.3. Ситуаційний центр, як інструмент стратегічного управління
- •8.3. Критерії ефективності державного управління національною безпекою
- •8.4. Чинники, які зумовлюють актуальність підвищення ефективності управління у сфері національної безпеки України
- •Глава 9. Концептуальні засади державної політики
- •9.2.Оцінювання та моніторинг державної політики національної безпеки
- •9.3. Чинники, які здійснюють вплив на політику національної безпеки України
- •9.4. Основні завдання державної політики національної безпеки
- •9.5.2.Види терору та терористичної діяльності
- •9.5.3.Особливості сучасного тероризму та фактори, які можуть сприяти його розповсюдженню в Україні
- •9.5.4. Суб’єкти та керівні документи щодо боротьби з тероризмом в Україні
- •Глава 10. Організаційно-правові та інституційні засади розробки державної політики національної безпеки та механізми її впровадження
- •10.1. Правові основи та принципи державної політики національної безпеки
- •10.2. Суб’єкти державної політики національної безпеки, їх компетенції, відповідальність, взаємодія
- •10.3. Роль аналітичних центрів при розробці та впровадженні державної політики національної безпеки
- •Вплив інститутів громадянського суспільства на політику національної безпеки
- •10.5. Державна політики з питань національної безпеки та оборони у країнах-членах єс
- •Функції та завдання рнбо України у контексті досвіду інших країни
- •Глава 11. Демократичний цивільний контроль за сектором безпеки
- •11.1. Суть, суб’єкти, об’єкти, принципи та механізми демократичного цивільного контролю за сектором безпеки
- •11.1.1. Законодавство щодо демократичного цивільного контролю за сектором безпеки та його завдання
- •11.1.2. Принципи та предмет цивільного контролю у сфері національної безпеки
- •11.1.3. Система цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави
- •11.2. Шляхи удосконалення цивільно-військових відносин в Україні
- •11.2.1. Суть проблеми вдосконалення цивільно-військових відносин в Україні
- •11.2.2. Демократичний цивільний контроль за сектором безпеки крізь призму європейського досвіду
- •11.3.Державна політика щодо подолання корупції
- •11.3.2. Поняття "корупція" та чинники, які здійснюють вплив на ефективність протидії корупцію в Україні
- •11.3.2.Правові засади, суб’єкти та механізми боротьби з корупцією в Україні
- •Розділ 5 основи стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •Глава 12. Концептуальні засади стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •12.1. Понятійно-категорійний апарат стратегічного планування
- •12.2.Методичні підходи щодо формалізації процесу стратегічного планування
- •12.3. Принципові обмеження при стратегічному плануванні забезпечення національної безпеки
- •12.4. Планування оборонної політики України
- •12.4.1.Основні поняття, складові, принципи та суб’єкти оборонного планування
- •12.4.2.Система формування оптимального оборонного бюджету
- •12.4.3.Принципові питання формування програм розвитку озброєнь та військової техніки
- •12.4.4.Тенденції та пріоритети розвитку безпекової та оборонної політики єс
- •Глава 13. Організаційно-правові засади стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •13.1. Правові основи, суб’єкти та об’єкти стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •13.2.Воєнно-політичні аспекти стратегічного планування національної безпеки
- •13.2.1.Характеристика впливу глобалізації на воєнну сферу
- •13.2.2. Принципові особливості сучасних воєнних конфліктів
- •13.2.3 Загрози національним інтересам у воєнній сфері та можливості України щодо забезпечення воєнної безпеки
- •13.2.4.Пріоритети державної політики України щодо забезпечення воєнної безпеки
- •13.3. Досвід інших країн щодо стратегічного планування забезпечення національної безпеки
- •Глава 14. Стратегії національної безпеки
- •14.1. Існуючі підходи до розробки стратегій з питань забезпечення національної безпеки
- •14.2. Побудова ієрархії національних інтересів
- •14.3. Концептуальні основи розробки та оцінка варіантів Стратегії у контексті ризиків їх реалізації
- •Розробка стратегії
- •Оцінка ризиків та уточнення стратегії
- •14.4. Особливості підготовки та впровадження стратегічних планів в Україні
- •Список використаних джерел
- •Глосарій
- •Іменний показчик
- •Предметний показчик
6.3. Потенціал держави щодо забезпечення національної безпеки та сумарна міць держави
Кожна держава має різні ресурсно-технологічні можливості (економічні, військові, інтелектуально-кадрові, політичні тощо) щодо реалізації своїх національних інтересів. Вказані можливості є величиною змінною, яка залежать від значної кількості факторів суб’єктивного та об’єктивного характеру.
У процесі розробки та впровадження державної політики з питань національної безпеки необхідно мати уявлення про вказані можливості та тенденції їх змін. Ці можливості часто називають “потенціал держави”, але щодо суті цього поняття єдиної думки у фахівців не існує.
Словники дають різне визначення поняття “потенціал”. В одному випадку мова йде про ступінь потужності у якому-небудь відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь, в іншому - про джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути використані для вирішення певних задач, досягнення певної цілі, про можливості окремої особи, суспільства, держави в деякій області.
Заслуговує на увагу пропозиція професора С.П.Мосова, суть якої в тому, щоб розглядати потенціал системи управління як сукупність: сил, засобів, знань, навичок та моделі поведінки.
При цьому під поняттям “сили” розуміються підлеглі організації (відомства, адміністративні органи, виробничі об’єднання тощо), під поняттям “засоби” – матеріальні та грошові засоби, засоби споживання, під “знаннями” – рівень теоретичної і практичної підготовки керівництва, під “навичками” – уміння керівництва виконувати цілеспрямовані дії з високим рівнем результативності, а під “моделлю поведінки” – способи дій керівника на основі “досвіду” в умовах ситуації, що склалася.
Щодо потенціалу держави у контексті забезпечення національної безпеки, то під цим поняттям деякі фахівці пропонують розуміти “совокупность политических, экономических, научно-технических, военных, культурных, географических и других возможностей или средств, определяющих степень готовности государства по достижению конкретных целей и решению задач обеспечения национальной безопасности”46.
Окрім того вони ж пропонують розрізняти різні види потенціалу держави, а саме: бойовий, воєнно-економічний, воєнний, демографічний, духовно-моральний, інтелектуальний, науково-технічний, науковий, миру, національної безпеки, стримування агресора, соціальний, технологічний, економічний, трудовий, експортний, а для оцінки вказаних потенціалів пропонуються також ті чи інші показники (індикатори).
Підсумовуючи можна дійти висновку, що:
у всіх випадках під потенціалом розуміються деякі можливості (ресурси, запаси, засоби) для досягнення цілі;
розрізняють різні види потенціалу держави;
той чи інший вид потенціалу пропонується вимірювати (оцінювати) певними показниками (індикаторами);
вважається, що міць держави залежить від потенціалу держави й можна припустити, що її максимальний рівень (теоретично) співпадає з потенціалом держави;
потенціал держави є величина кінцева, бо обмеженими є ресурси, від яких залежать можливості (економічні, науково-технологічні та інші);
під потенціалом держави щодо забезпечення національної безпеки розуміється деяка сукупність можливостей (різних видів потенціалу).
Логічно виникає питання, а чи можливо взагалі якимось чином кількісно оцінити (виміряти) сумарний потенціал держави?
Свого часу спеціалісти Джорджтаунського університету для оцінки “сукупної моці” держави запропонували керуватися алгебраїчною моделлю:
Pp = (C + E + M) (S + W + P), (6)
де Pp – “сукупна міць” держави;
C – сума коефіцієнтів чисельності населення та площі території держави;
E – економічна міць;
M – військова міць;
S – стратегічна ціль держави;
W – бажання населення підтримувати обрану державою стратегію;
P – сила переконання (цілеспрямованості) політичного керівництва держави, його здатності повести за собою не тільки населення, але й союзників.
Оцінка “сукупної моці” держави згідно моделі передбачає широке використання експертних оцінок.
При цьому для оцінки території держави до уваги приймається лише площа продуктивних земель, а в якості узагальненого показника економічної моці приймається величина валового національного продукту (ВНП).
Для більш точного ранжування держав при оцінці економічної моці пропонувалося порівняння п’яти базових галузей: енергетики, промисловості, сільського господарства, торгівлі та запаси корисних копалин.
Щодо військової моці, то вона у даному випадку оцінюється за двома компонентами збройних сил – стратегічними ядерними силами та силами загального призначення.
В кінцевому рахунку “сукупна міць” держави – це число, обраховане експертами з урахуванням “конкретної моці держави” (C + E + M) та сумарного коефіцієнта (S + W + P). Найбільші труднощі полягають саме у його визначенні (теоретично подвоює або зводить до нуля сумарну величину “конкретної моці” держави).
З часом цей підхід (головним чином стараннями американських та російських фахівців) отримав подальший розвиток, як щодо показників, які беруться до уваги (як правило, не більше 20-ти показників, які визначають експертним шляхом), так і щодо методів обчислення інтегрального показника “сукупної моці” держави. Головне, що дозволяє описаний підхід – визначити ранг кожної країни, яка розглядається, по її сукупній моці в регіоні чи в світі.
Не всі функції, які покладаються на СЗНБ безпосередньо пов'язані із захистом національних інтересів, які, як було показано вище, у загальному випадку можна розподілити за трьома категоріями: потреби безпеки, добробуту та розвитку міжнародного співробітництва.
При цьому в основному лише інтереси першої та частково другої категорії, як правило, вимагають захисту для забезпечення свободи дій держави (її суверенітету) від будь-кого при реалізації національних інтересів.
Звичайно, функції по захисту й функції щодо створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів (розвиток науки, освіти, просування на зовнішні ринки, добросусідські відносини тощо) взаємопов’язані й можна навести чимало прикладів, коли між ними важко провести чітку межу.
Але у будь-якому випадку їх успішне виконання потребує певного потенціалу СЗНБ, під яким з огляду на вищесказане, необхідно розуміти можливості держави щодо застосування, передусім, політичних (дипломатичних), воєнних, економічних та інформаційних інструментів державної влади.
Існування вказаного потенціалу передбачає наявність у розпорядженні СЗНБ певних ресурсів (матеріальних, фінансових, людських та інших), раціональне використання яких системою ДУНБ може забезпечити деякий максимально можливий рівень захищеності національних інтересів на той чи інший момент часу.
Очевидно, кожна країна у той чи інший момент свого історичного розвитку має деяку верхню, максимально можливу межу захищеності національних інтересів, яка може бути забезпечена тією часткою потенціалу держави, який вона спроможна передати у розпорядження СЗНБ.
Тобто можливості держави щодо забезпечення максимально можливого рівня захищеності національних інтересів, зокрема, й у тій чи іншій сфері (воєнній, економічній тощо) є величиною кінцевою і не можуть перевищувати певного граничного значення.
Очевидно також, що посилення одного інституту, діяльність якого впливає на рівень національної безпеки може призвести до послаблення інших інститутів (із-за необхідності перерозподілу наявних ресурсів).
Загалом, цілком зрозуміле прагнення звести до мінімально можливої величини фактичне використання ресурсів (потенціалу) СЗНБ, забезпечивши при цьому максимально можливий рівень захищеності національної безпеки. Це споконвічна дилема пошуку оптимуму між, так би мовити, кількістю масла та гармат, бо це багатокритеріальна задача з багатьма невизначеностями. Тут не може бути ілюзій в намаганнях знайти просте й однозначне рішення (дешевим може бути тільки "гарматне м'ясо"). Для подібних задач не існує однозначного рішення.
Водночас історичний досвід переконує, що існує деякий інтервал раціонального співвідношення потенціалу СЗНБ (а відтак і ресурсів, які суспільство може виділити для забезпечення безпеки) до сукупного потенціалу держави.
Це рівнозначно відповіді на питання, яку максимально можливу частку потенціалу держави, можна спрямувати на створення та належне функціонування СЗНБ?
І хоча однозначної відповіді на вищевказане питання не існує, відомо, що виділяти щорічно на потреби забезпечення національної безпеки в мирний час більше ніж 25% ВВП не можна, бо це може призвести до руйнування народно – господарського комплексу. За умов воєнного часу, за оцінками О.С.Бодрука, вказане співвідношення не повинне перевищувати 40 відсотків, інакше може відбутися різке зменшення потенціалу держави, що за умов затяжної війни, неминуче призведе до поразки в ній.
Під час Великої Вітчизняної війни максимальна величина потенціалу держави, яка витрачалася СРСР на задоволення потреб війни складала орієнтовно 45-50% ВВП. Але й після війни, продовжували витрачати занадто велику частку ВВП для оборонних потреб. Це значною мірою підірвало економіку й стало однією з причин поразки СРСР у “холодній війні”.
