14). Становлення навчальної діяльності у дошкільному віці:

Програма дошкільного навчання повинна наближати дитину до навчання за шкільною програмою (розширювати її світогляд, готувати до предметного навчання), бути програмою дитини (відповідати її інтересам і потребам), а сам процес - позбавленим грубого тиску на неї, перебудовувати під впливом педагогічних дій стосунки дитини з навколишньою дійсністю, змінювати характер її діяльності, свідомість. За твердженням JI. Виготського, навчанню належить провідна роль у психічному розвитку дитини: воно випереджує розвиток, веде його за собою. 

У дошкільному вихованні активно використовують зображувальну, конструктивну, ігрову та практичну діяльність з метою розширення світогляду дитини, формування у неї нових уявлень, понять і способів практичних дій. У таких ситуаціях ще відсутні навчальні мотиви діяльності, які легко можуть виникати внаслідок відповідного впливу щодо конкретних дій. Поява цих мотивів не минає безслідно для дитини і результатів її діяльності. Передусім підвищується її активність у засвоєнні нових дій, у діяльності з'являється навчальний елемент, який ускладнює внутрішній зміст, розширює можливості самостійного набуття досвіду діяльності, активного прийняття наступних навчальних вимог.

Інтерес до навчання виникає і розвивається за таких умов: -   можливість самостійного пошуку і відкриття дитиною нових знань, вирішення проблемних завдань; -    різноманітність навчальної діяльності (одноманітний матеріал і методи його засвоєння швидко викликають у дітей нудьгу); -  усвідомлення потрібності і важливості навчального матеріалу; -  пов'язаність нового матеріалу із засвоєним раніше; -  посильність засвоєння, пізнавальна складність нового матеріалу (надто легкий і надто важкий матеріал не викликає пізнавального інтересу); -  яскравість і емоційність навчального матеріалу; -  позитивне оцінювання успіхів дітей, що стимулює їх активність. Отже, виховання позитивних інтересів є найважливішою складовою виховання особистості дитини. Важливою передумовою навчальної діяльності дошкільників є самостійний пошук способів виконання практичних і пізнавальних завдань. Діти дошкільного віку виокремлюють не лише практичний результат дії, а й знання, уміння, які вони при цьому засвоюють. Під час розв'язання практичних завдань свідомість дітей переорієнтовується з кінцевого результату на способи його досягнення. Дошкільники починають осмислювати свої дії та їх результати, тобто усвідомлювати спосіб, завдяки якому здобувають нові знання. Таке усвідомлення стимулює формування у них нових пізнавальних дій, а відповідно, і формування нових, складніших знань. Діти намагаються використати засвоєний спосіб пізнавальних дій у нових умовах. Розв'язуючи подібні, але не тотожні завдання, вони виробляють певні узагальнення, на підставі яких переносять опанований спосіб у нові умови. Навчання, спрямоване на формування загальних способів розв'язання конкретно-практичних завдань, виробляє у дітей вміння раціонально аналізувати умови нового завдання, самостійно знаходити способи його розв'язання.

Соціальне оточення дитини молодшого шкільного віку розширюється: в ньому з'являються однокласники та вчитель. В умовах нової провідної діяльності (навчання) потрібно дотримуватись нових форм поведінки, тому взаємини з дорослими перебудовуються. Вчитель для молодшого школяра є авторитетом, а взаємодія у навчанні відбувається через оцінку. Ігрова діяльність не зникає, вона є основною і продовжує розвиватись. Основні протиріччя молодшого шкільного віку проявляються в труднощах, які зустрічаються у навчальній діяльності та соціальній взаємодії з однокласниками і вчителем. Наведіть їх приклади самостійно.

Основними компонентами навчальної діяльності є: 1) дії та операції по оволодінню змістом навчання; 2) мотиви і форми спілкування "вчитель-учень" та "учень-учень"; 3) результати навчання, його контроль та оцінка.

До основних складових навчальної діяльності молодших школярів належать наступні.

1. Змістові складові - це вимоги до змісту навчання (науковість, духовність...); необхідність тривалого утримання уваги учнів на конкретному; оптимальна кількість навчального матеріалу.

2. Цільові складові. У навчанні цілі є більш складніші ніж у грі, вони визначаються змістом навчальної програми. Також виникає різниця між цілями, які ставить вчитель й тим, як їх сприймає та усвідомлює учень.

3. Мотиваційні складові. Мотиви навчання першокласників дуже різноманітні. Їм подобається читати, писати, лічити, вони уважно слухають оповідання. Але інтерес виникає до процесу навчання, а не до його оцінки. При цьому переважають ігрові мотиви, саме вони і спонукають до учбових дій. З віком інтерес до навчання збільшується.

4. Операційні складові - це нові операції, дії та уміння для оволодіння знаннями. Молодші школярі можуть виконувати орієнтовні, виконавчі, контролюючі, завершальні, згорнуті та розгорнуті дії. Уміння молодших школярів характеризуються повільністю їх утворення, частими помилками, довільністю уваги та свідомим контролем виконання.

5. Емоційно-вольові складові. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів та вчителів. Вони виникають при виконанні не дуже приємних навчальних завдань, неможливості їх виконання у поставлені строки, одержанні небажаної оцінки. Якщо стрес є невеликим, то він стимулює учнів до учіння.

6. Комунікативні складові. Для молодшого школяра зростає значення слова і мовлення (усного, а потім писемного). Учні дуже активно сприймають кожне слово та дії вчителя.

7. Результативні складові. Результатами навчальної діяльності є знання, уміння, психічний розвиток та вихованість дитини. Причини неуспішності можуть бути зовнішні (захворювання, перевантаження тощо), або внутрішні (неуважність, відсутність інтересу, порушення дисципліни, непосидючість...).

8. Контрольно-оцінні складові. До них належить контроль навчальної діяльності з боку вчителя та батьків, самоконтроль учня. При оцінці учіння дитини слід оцінювати саме результати цього процесу, а не учня.

16). Підступність нікотину, алкоголю і наркотиків у тому, що вони до певного часу руйнують організм людини непомітно, приховано. Звичайна хвороба дає про себе знати підвищенням температури, розладом функції якогось органу чи звичайним болем. Сигнал тривоги змушує звертатися до лікаря. Причин поширення серед школярів паління, вживання спиртного і наркотиків багато. На жаль, найчастіше вони призвичаюються до їх уживання в мікросередовищі сім'ї, навіть на перший погляд цілком благополучної, де традиційно панує поблажливе ставлення принаймні до паління та алкоголю.

Виховна робота в школі повинна передусім спрямовуватися на запобігання палінню, алкоголізму, наркоманії.

Найперше завданняантинаркогенної виховної роботи в школі — озброєння учнів знаннями про згубні наслідки тютюну, алкоголю і наркотиків. Низький рівень їх поінформованості про шкідливість цих речовин не може сприяти формуванню в них негативного ставлення до пияцтва, паління і наркоманії, тому необхідно широко роз'яснювати шкідливість їх впливу на організм людини та її діяльність.

Друге завдання— вироблення в учнів певних психологічних "гальм", які б утримували їх від уживання цих речовин, виховання навичок і звичок, що відповідають правилам людського співжиття о

Третє завдання— виховання в неповнолітніх непримиренності до вживання цих речовин їхніми однолітками. За даними досліджень, до 30% учнів не засуджують, наприклад, пияцтво, не вважають його чимось ганебним. Тому необхідно проводити спеціальну виховну роботу з переорієнтації їхніх поглядів і переконань, виховувати нетерпиме ставлення до тих, хто вживає алкоголь.

Четверте завдання— своєчасне виявлення тих, хто періодично вживає ці речовини, проведення з ними індивідуальної виховної роботи щодо подолання цієї негативної звички. Досягають цього за умови, що вчителі систематично і глибоко вивчають своїх вихованців, їх інтереси, потреби, коло спілкування. Досвідчені педагоги знають, що поведінка таких учнів стає незвичною: вони намагаються знайти друзів, схожих на себе, проводять вільний час з подібними учнями з інших класів, звужуються їх духовні потреби, Бажання придбати ці речовини штовхає на обман, крадіжки та інші негативні вчинки.

У процесі антинаркогенної виховної роботи слід ознайомлювати учнів з чинними правовими заходами боротьби з пияцтвом і наркоманією. Школярі мають зрозуміти, що між алкоголем, наркотиками і правопорушеннями та злочинністю існує тісний зв'язок, їх уживання псує характер людини, вбиває її моральний ідеал, вона стає егоїстичною, слабшає її воля, з'являються нездорові примхи, удавана відвага, роздратованість, самовпевненість, знижується опір негативним впливам, втрачаються самоконтроль і почуття відповідальності за свої вчинки. Водночас розвиваються моральна нестійкість, розбещеність, жорстокість, цинізм.

Наприклад, певну антиалкогольну виховну роботу можна здійснити під час вивчення літератури, географії, історії, біології. Особливе місце в антинаркогенному вихованні учнів належить курсу анатомії, фізіології та гігієни людини, кожна тема якого дає змогу говорити про шкідливість наркогенних речовин для організму людини та її діяльності. На уроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з алкоголізмом і наркоманією.

У позакласній виховній антинаркогенній роботі використовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути, конференції тощо. Для підготовки і проведення вибіркового виховного заходу важливо передусім з'ясувати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків, Неабияку роль відіграє й позиція вчителя.

Дієвим засобом антинаркогенної виховної роботи зі школярами є використання конкретних прикладів.

17). Навчальна діяльність– це учіння школяра, що відбувається в умовах навчання. Навчальна діяльність формується в процесі навчання. Навчальна діяльність – це діяльність суб’єкта з оволодіння узагальненими способами навчальних дій і саморозвитку в процесі розв’язання навчальних задач на основі зовнішнього контролю й оцінки, що переходять у самоконтроль і самооцінку

Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.

Учіння - це здобуття конкретного досвіду, а саме, знань, умінь та навичок, видів поведінки та діяльності. 

Научіння— це стійка, доцільна зміна діяльності, яка виникає завдяки попередній діяльності й не викликана безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму, доцільна зміна зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) активності індивіда.