23). Соціальна ситуація розвитку в період ранньої юності:

Основною складовою механізму психічного розвитку людини є соціальна ситуація розвитку. Це та конкретна форма значимих для особистості взаємин із навколишньою дійсністю (насамперед соціальною), у яких вона знаходиться у той чи інший період свого життя. Соціальна ситуація розвитку – це висхідний момент для всіх динамічних змін, що відбуваються в розвитку людини протягом даного вікового періоду. Вона визначає форми і шлях, коли та набуває нових особистісних якостей, беручи їх із середовища, де соціальне стає індивідуальним.

У період ранньої юності (від 15 до 17 років) соціальна ситуація розвитку складається таким чином, що юнак цілком залежить від дорослих як у матеріальному плані, так і з точки зору спрямованості його життєдіяльності. Роль, яку виконує юнак у родині, – це роль дитини, хоча і такої, що підросла. Однак у суспільстві діапазон соціальних ролей стає ширшим за рахунок того, що розширюються інтереси старшокласника, які пов’язуються з майбутнім. Відтак міра самостійності та відповідальності юнака зростає.

Соціальна ситуація розвитку в цей період обумовлює нову соціальну позицію старшокласника, яка змінює для нього значущість учіння. На відміну від підліткового віку, у період ранньої юності підвищується інтерес до навчання. Причиною цього є утворення нової мотиваційної структури учіння, в якій провідне місце займають мотиви самовизначення та підготовки до самостійного життя. Вони набувають особистісного смислу і спонукають старшокласників до відповідального ставлення до навчання і до дієвості. Для юнаків навчання стає необхідною базою для майбутньої професійної діяльності. Під час навчання у передвипускному і випускному класах старшокласники акцентують увагу на тих дисциплінах, які будуть пов’язані із обраною ними професією.

Змінюється також ставлення юнака до дорослих людей – батьків і вчителів. Стосунки з дорослими стабілізуються. У взаєминах із батьками зникає критичне до них ставлення. Менше виникають конфлікти. Більше надається перевага тим чеснотам, які дійсно властиві батьку чи матері. Виявляється толерантність до їхніх слабких сторін. У стосунках із вчителями юнаки орієнтуються на їхні особистісні і професійні якості. Учителі, які, окрім педагогічного такту, демонструють педагогічну майстерність у викладанні свого предмету, заслуговують на повагу старшокласників. Юнаки люблять вступати у дискусії з учителями, відстоювати власну точку зору, вислуховувати аргументовані пояснення і поради. В цілому старшокласники прагнуть до рівноправних, доброзичливих взаємин як з батьками, так і з учителями, де самі старшокласники можуть продемонструвати виважену позицію майже дорослої людини.

Усе життя юнака стає підпорядкованим майбутньому. На теперішнє він дивиться з позиції майбутнього, відшуковуючи смисл життя. Закінчуючи школу, юнаки вступають у доросле життя, до якого вони повинні бути психологічно готовими. Мають бути в наявності потреби та здібності, які дадуть можливість повною мірою реалізуватись у професійній діяльності та громадському житті. Зокрема, у спілкуванні з іншими людьми, у здатності творчо працювати, вмінні теоретично мислити, орієнтуватися у різноманітних подіях, наявності розвиненої рефлексії, яка забезпечує свідоме та критичне ставлення до себе (Т.М.Зелінська).

У юнаків достатньо сильно виражена потреба зайняти внутрішню позицію дорослої людини. Старшокласники виробляють свій світогляд, окреслюють власні життєві перспективи, вибудовують плани, обирають життєвий шлях, визначаються із майбутньою професією. Вибір професії відображає певний рівень домагань старшокласника. Він включає оцінку юнаком своїх об’єктивних можливостей та здібностей. Вибір професії стає вдалим тоді, коли він пов’язаний із соціально-моральним вибором.

Юнак самовизначається у всіх сферах життя. Таке самовизначення не підкреслює автономію від дорослих (що є тенденцією підліткового віку), а лише є підґрунтям для віднаходження свого місця у світі дорослих. Центральним новоутворення раннього юнацького віку є особистісне і професійне самовизначення.

Актуальним для юнаків стає питання віднаходження власної ідентичності, тобто тотожності самому собі, що дозволяє особистості усвідомити себе у різноманітності власних ставлень до навколишнього світу та визначає систему її цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки (Е.Еріксон). Пройшовши через кризові явища, які виникають на шляху віднаходження власної ідентичності, досягнувши “зрілої ідентичності” (Ж.Марша), юнак з довірою починає ставитися до світу, людей у ньому; стає самостійним, активним, ініціативним, самодостатнім, готовим до життєвих випробувань. Це дає можливість старшокласнику розробити свій життєвий план, який буде відповідати вимогам суспільства і не суперечити його власним переконанням і прагненням.

24). Основна соціальна задача на цьому етапi - вибір професії, соціальне та особистiсне самовизначення. Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення - центрального новоутворення раннього юнацького віку. При всій складності цього явища, основним в ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті (Л.І. Божович, Л. С. Славіна). Провідною на цьому етапі стає учбово-професійна діяльність.

Відмітимо, що перехідний, маргінальний характер соціального положення i статусу ранньої юностi визначає i характерні психiчнi особливостi юнацтва. Ще актуальними залишаються успадкованi вiд пiдлiткового вiку проблеми - захист свого права на автономію вiд старших, власне вiкова специфіка та iн. З другого боку, самовизначення потребує не стільки автономії від свiту дорослих, скільки визначення в ньому свого місця, орієнтації в ньому (І.С. Кон). Самовизначення на цьому етапi ще не є завершеним, остаточним, оскiльки воно не пройшло перевiрки життям. Тому до юності відносять i вікову групу вiд 18 до 23 - 25 рокiв, яку умовно називають “початком дорослостi” (I.С. Кон). На цьому етапі людина вже є повнiстю дорослою як у бiологiчному, так i в соцiальному планi. Вона передусім суб’єкт трудової діяльності (освіта, яка часто ще продовжується, на цьому етапі вже не загальна, а професійна, i її можна розглядати як особливий рiзновид працi). Соцiально-психологiчнi властивості тут детермінуються не стільки віком, скільки соцiально-професiйним становищем людини.