17). Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра:

У цей період відбувається перебудова всієї системи стосунків дитини з дійсністю. Зміна соціальної ситуації розвитку полягає у виході дитини за рамки сім'ї, в розширенні кола значущих осіб, у виділенні особливого типу стосунків з дорослим, опосередкованих задачею ("дитина - дорослий - задача"). Центром життя молодшого школяра стає система "дитина - учитель", яка визначає ставлення дитини до батьків і однолітків. На думку B.C. Мухіної, нова соціальна ситуація ускладнюється умовами життя дитини. Адаптація дитини до шкільного життя супроводжується певними труднощами, які вона повинна подолати: -освоєння нового шкільного простору; -вироблення нового режиму дня; -входження в новий, нерідко перший, колектив однолітків (шкільний клас); -прийняття численних обмежень і настанов, які регламентують поведінку; -встановлення взаємостосунків з учителем; -побудова нової гармонії стосунків у домашній, сімейній ситуації. За словами В.В. Давидова, перший тип труднощів, з якими зіштовхуються першокласники, пов'язаний з особливостями нового шкільного режиму (вчасно прокинутися, не пропускати заняття, сидіти спокійно на уроках, виконувати домашні завдання тощо).

Другий тип труднощів зумовлений характером взаємостосунків з учителем, однокласниками, з членами сім'ї. Соціальна роль учителя пов'язана з пред'явленням дітям важливих, рівних і обов'язкових для виконання вимог, з оцінкою якості навчальної роботи. Таким чином, учитель створює умови для соціалізації поведінки молодшого школяра в просторі обов'язків і прав. Учитель повинний ставити однакові вимоги до всіх учнів, враховувати їхні індивідуальні особливості для вибору того чи іншого способу впливу. Специфіка соціальної перцепції молодших школярів позначається на особливостях їх першого враження про іншу людину, яке відрізняється орієнтацією на зовнішні ознаки: фізичну зовнішність і її оформлення є для першокласників основою, на якій вибудовується образ іншої людини. В перші місяці перебування у школі вчитель повинний прищепити учневі почуття того, що клас - це не чужа йому група людей, а доброзичливий колектив однолітків. У період адаптації до школи у першокласників спілкування з однолітками, як правило, відступає на другий план перед надмірною кількістю нових шкільних вражень - кожний з учнів поки що "сам по собі", контакт між собою діти здійснюють через педагога. У першому класі сприйняття однолітка, як правило, опосередковане ставленням до нього вчителя, а вибір друга визначається зовнішніми обставинами (сидять за однією партою, живуть поблизу). Тільки до 10-11 років набувають значущості особистісні якості учня - доброта, чесність, уважність, самостійність, впевненість у собі, організаторські здібності. Вдома першокласник повинен зважати на інтереси та турботи інших членів сім'ї, уникаючи виникнення своєрідного учнівського егоїзму, коли дитина починає узурпувати своє положення, диктувати сім'ї той спосіб домашнього життя, в центрі якого знаходиться вона - школяр. До середини навчального року в багатьох першокласників у міру звикання до зовнішніх атрибутів школи згасає початкова тяга до учіння, наступають апатія і байдужість. Способом попередження "насичення" учінням є постановка вчителем досить складних навчально-пізнавальних задач, постановка системи завдань, що вимагають активного з'ясування шляхів і засобів їх розв'язання. В перші місяці навчання особливо небезпечно вимагати від учнів простого запам'ятовування тих чи інших відомостей без належного розуміння їх необхідності та умов застосування, щоб не випустити з-під контролю важливий момент - початок формування у школярів пізнавальних інтересів до навчального матеріалу, оскільки відсутність таких інтересів негативно позначається на всій наступній навчальній роботі. Дійсно, мотив, з яким дитина приходить до школи, непов'язаний зі змістом тієї діяльності, яку вона повинна виконувати в школі, тобто мотив і зміст учбової діяльності не відповідають один одному, тому мотив поступово починає втрачати свою силу. Процес учіння повинний бути побудований таким чином, щоб його мотив був пов'язаний з власним, внутрішнім змістом предмету засвоєння. Д.Б. Ельконін вважав, що спонукати до учіння повинний той зміст, якому дитину вчать у школі. Період адаптації до школи (прийняття навчальної ситуації) за сприятливих умов триває близько 2 місяців, іноді весь перший рік навчання. Батьки повинні допомогти дитині засвоїти сукупність вимог шкільної ситуації і навчальної діяльності.

18). Трудова і навчальна діяльність молодшого школяра: З вступом дитини до школи в число ведучих разом із спілкуванням і грою висувається учбова діяльність. У розвитку дітей молодшого шкільного віку цій діяльності належить особлива роль. Навчальна діяльність як самостійна складається саме в цей час і визначає багато в чому (якщо не сказати переважно) інтелектуальний розвиток дітей від 6-7 до 10-11 років. В цілому ж з надходженням дитини в школу його розвиток починає визначатися вже не три, як було в дошкільному дитинстві, а чотирма різними видами діяльності. В. о. Давидов вважає, що саме всередині навчальної діяльності дитини молодшого шкільного віку виникають властиві їй основні психологічні новообразования. Ця діяльність визначає характер інших видів діяльності: ігрової, трудової і спілкування. Кожен з чотирьох названих вище видів діяльності має свої особливості в молодшому шкільному віці. Вчення тут тільки починається, і тому про нього треба говорити як про розвиненому виді діяльності. Йому належить вдосконалюватися протягом довгих років життя, якщо людина буде весь цей час продовжувати вчитися. Проте, якщо процес розвитку навчальної діяльності йде стихійно, то він займає тривалий час. При продуманому і розумному формуванні навчальної діяльності можна домогтися того, що вже до старших класів школи дитина повністю оволодіває психологічними основами вчення. Головне навантаження тут припадає на молодший шкільний вік, де утворюються основні складові цієї діяльності: навчальні дії, контроль і саморегуляція. У багатьох дітей з надходженням у школу з’являються додаткові обов’язки по будинку, і це допомагає їм швидше перебудуватися на нову систему відносин. Важливо, щоб в домашній трудової діяльності молодшого школяра знаходили відображення і застосовувалися ті знання і вміння, які він набуває в школі. Це, з одного боку, зробить вчення в школі більш осмисленим і необхідним, а з іншого боку, на практиці розкриє дітям корисність знань з основних предметів, які вони вивчають в школі, підвищить їх інтерес до навчальних предметів. Та й сам домашню працю від цього стане більш привабливим і більшою мірою сприятиме закріпленню на практиці отриманих теоретичних знань, виховання у дітей працьовитості. Не менше значення для інтелектуального розвитку молодших школярів, ніж вчення і праця, що має розширення сфери і змісту їх спілкування з оточуючими людьми, особливо дорослими, які для молодших школярів виступають в ролі вчителів, служать зразками для наслідування і основним джерелом різноманітних знань. Колективні форми роботи, що стимулюють спілкування, ніде не є настільки корисними для загального розвитку і обов’язковими для дітей, як у молодшому шкільному віці. Іншими в цьому віці стають і дитячі ігри, вони набувають більш досконалі форми, перетворюються в развиваюшие. Змінюється, збагачуючись за рахунок знову придбаного досвіду, їх зміст.

Індивідуальні предметні ігри набувають конструктивний характер, в них широко використовуються нові знання, особливо в галузі природничих наук, а також ті знання, які придбані дітьми на заняттях працею в школі. Интеллектуализируются групові, колективні ігри. У цьому віці важливо, щоб молодший школяр був забезпечений достатньою кількістю розвиваючих ігор у школі і вдома і мав час для занять ними. Гра в цьому віці продовжує займати друге місце після навчальної діяльності як провідної і суттєво впливати на розвиток дітей. За час навчання в молодших класах школи діти так швидко просуваються вперед у своєму розвитку, що між першокласниками та учнями третіх-четвертих класів за які-небудь два-три роки утворюється помітний розрив. Разом з ним збільшуються індивідуальні відмінності дітей по досягнутому рівню розвитку. В узагальненому вигляді ці відмінності за їх основними параметрами можна представити наступним чином. У першокласників і частково у другокласників домінує наочно-дієве і наочно-образне мислення, у той час як учні третіх і четвертих класів більшою мірою спираються на словесно-логічне і образне мислення, причому однаково успішно вирішують завдання у всіх трьох планах: практичному, образному і словесно-логічному (вербальному). Першокласники і значна частина учнів других класів не здатні до повноцінної саморегуляції, в той час як діти, які навчаються на третьому і четвертому класах, цілком у змозі керувати собою і зовні – своїм відкритим поведінкою, і внутрішньо – своїми психічними процесами і почуттями.