20). Програмоване навчання:

Виділяють два види програмованого навчання:

1. Безмашинне, тобто з використанням програмованих підручників.

2. Машинне – з використанням комп’ютерної техніки.

При організації програмованого навчання навчальний матеріал поділяється на певні порції, які називаються кроками і учень спочатку засвоює інформаційний кадр,, тобто певну порцію матеріалу, а потім повинен виконати контрольний кадр, тобто певну порцію матеріалу, а потім повинен виконати контрольний кадр. Якщо учень при виконанні завдань контрольного кадру допускає помилки, він повинен повернутись до інформаційного кадру, щодо якого він допустив помилки, повторно його вивчити, виконати завдання контрольного кадру і лише при їх правильному виконанні він переходить до наступного інформаційного кадру.

Переваги програмованого навчання:

1. При програмованому навчанні повністю усувається можливість неякісного засвоєння матеріалу.

2. Кожний учень працює в індивідуальному, притаманному саме йому темпі.

3. У школярів розвиваються навички самостійної учбової роботи у межах певної програми.

Недоліки програмованого навчання:

1. Технічні труднощі при розробці та тиражуванні програм.

2. Труднощі при забезпеченні кожного учня відповідною комп’ютерною технікою.

3. Учень звикає взаємодіяти або з програмованим підручником або з комп’ютером, але в нього недорозвиваються навички спілкування з вчителем. Учень відвикає давати відповідь в розгорнутій мовній формі, що негативно впливає на мовленнєвий розвиток школяра.

4. Школяр звикає думати без варіантів у межах однієї програми, що негативно впливає на розвиток творчого діалектичного мислення.

Проблемне навчання

Проблемне навчання базується на пізнавальній моделі організації навчального процесу. Це означає, що учень виконує роль дослідника першовідкривача при засвоєнні нових знань. Виділяють такі основні ланки проблемного навчання:

1. усвідомлення загальної проблемної ситуації;

2. її аналіз, формування конкретної проблеми;

3. розвязання проблеми (висунення гіпотез щодо шляхів розв’язання цієї проблеми та перевірка цих гіпотез).

4. аналіз результатів вирішення проблеми.

Алгоритмізоване навчання — система прийомів, методів розв'я­зання завдань у визначеній послідовності. Приізоми розв'язання одного і того самого завдання різними учнями моисуть бути різними. Наприклад, одне речення він аналізує одним способом, наступне — іншим, хоч метод дії в обох випадках повинен бути однаковим. У зв'язку з цим в учнів часто виникає невпевненість у влас­них діях і розв'язках. А помилки з'являються через те, що учні знають і виконують липіе частину операцій, необхід­них для розпізнання певного граматичного явища, або ко­ристуються ними не в тій послідовності, що необхідно. На­прикінці 60-х ^ початку 70-х років XX ст. програмоване навчання отримало новий імпульс до розвитку у роботах Л. Ланді, який запропонував алгоритмізувати цей процес. Існують різні види навчання, застосування яких на практиці зумовлене змістом навчального предмету, обста­винами навчального процесу тощо. Педагог повинен вміло їх використовувати у практичній діяльності задля дося­гнення навчальної мети.

Комп'ютерне навчання — принципово новий шлях навчан­ня. Вони дають можливість отримати узагальнене уявлення про подібні ситуації або предмети, а також сприяють розвит­кові узагальнення та класифікації як найважливіших опе­рацій мислення. Отже, однією з основних функцій комп'ю­терних ігор єнавчальна. У дитини розвивається логічне мислення, вона усвідомлює, що предмети на екрані — це лише знаки відповідних реальних предметів. У процесі комп'ю­терних ігор у дітей поліпшуються пам'ять і увага.

Інтерактивне відео. Поєднання відеозапису з комп'ю­тером зумовило виникнення нової форми використання відео — інтерактивного відео, що надає такі переваги:

• з екрана школярі сприймають зображення об'єкта або явища;

• комп'ютер пропонує їм запитання або завдання;

• свою відповідь школяр фіксує на комп'ютері;

• залежно від того, правильна відповідь чи ні, зображення переміщується або видається додаткова інформація. Дослідження, проведені в університетах США та інших країн (В. Аллен, Т. Філліпс, Е. Сміт та ін.), підтвердили ви­соку ефективність інтерактивного відео, особливо в процесі організації індивідуальної роботи.

21). Педагогічні здібності — це якості особистості, що інтегровано виражаються в нахилах до роботи з дітьми, любові до дітей, отримання задоволення від спілкування з ними. Виділено головні групи здібностей.

1. Організаторські. Виявляються в умінні вчителя згуртувати учнів, залучити їх до праці, розподіляти обов'язки, спланувати роботу, підвести підсумки зробленому і т.д.

2. Дидактичні. Конкретні уміння підібрати і підготовити навчальний матеріал, наочність, обладнання, доступно, ясно, виразно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб, підвищувати навчально-пізнавальну активність і т.д.

3. Перцептивні, що виявляються в умінні проникати в душевний світ вихованців, об'єктивно оцінювати їх емоційний стан, виявляти особливості психіки.

4. Комунікативні здібності, які виявляються в умінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, їх батьками, колегами, керівниками навчального закладу.

5. Сугестивні здібності, які виявляються в умінні вчителя здійснювати емоційний вплив на учнів.

6. Дослідницькі здібності виявляються в умінні пізнавати і об'єктивно оцінити педагогічні ситуації і процеси.

7. Науково-пізнавальні здібності передбачають засвоєння наукових знань у своїй галузі.

Наукові дослідження останніх років виявили "провідні" й "допоміжні" здібності. До провідних належать: педагогічна пильність (спостережливість), дидактичні, організаторські, експресивні, решта може бути віднесена до допоміжних.

Багато спеціалістів поділяють думку про те, що відсутність яскраво виражених здібностей може бути компенсовано розвитком інших важливих професійних якостей - працелюбства, чесного і серйозного ставлення до своїх обов'язків, систематичної і постійної роботи над собою.

Педагогічні здібності (талант, покликання, задатки) ми повинні визнати важливою передумовою оволодіння педагогічною професією, однак не вирішальною професійною якістю. Скільки кандидатів в учителі, маючи блискучі задатки, так і не стали педагогами, і скільки спочатку здавалося б малоздібних зміцніли, піднеслися до вершин педагогічної майстерності. Педагог — це завжди великий трудівник.

Тому найважливішими професійними якостями педагога мусять бути визнані: працелюбство, працездатність, дисциплінованість, уміння визначити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, відповідальність прагнення постійно підвищувати якість своєї праці.

В умовах переходу до ринкових відносин особливої значимості набувають людські якості педагога, які стають професійно значимими передумовами створення сприятливих стосунків у навчально-виховному процесі. До цих якостей належать: людяність, доброта, терплячість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, повага до людей, висока моральність, оптимізм, емоційна урівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, стриманість, гідність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура та ряд інших.

Обов'язкова для вчителя якість — гуманізм, тобто ставлення до розвиваючої особистості як до вищої цінності на землі, вираження цього ставлення в конкретних ділах і вчинках. Гуманні стосунки складаються з інтересу до особистості учня, з співчуття до учня, допомоги учневі, поваги до його думки, особистостей його розвитку, з високої вимогливості до його навчальної діяльності, турботи про розвиток його особистості. Учні бачать ці прояви і спочатку наслідують їх несвідомо, а потім поступово набувають досвід гуманного ставлення до людей.

Учитель – це завжди активна, творча особистість. Він є організатором повсякденного життя школярів. Збуджувати інтереси, вести учнів за собою може лише людина з розвиненою волею, де особистій активності належить вирішальне значення. Педагогічне керівництво таким складним організмом, як клас, дитячий колектив зобов'язує вихователя бути винахідливим, кмітливим, наполегливим, завжди готовим до самостійного вирішення будь-яких ситуацій. Педагог – близький і доступний зразок для наслідування, що спонукає учнів слідкувати за ним, рівнятися на нього.

Професійно необхідними якостями учителя є витримка і самовладання. Професіонал завжди, навіть в най-неочікуваніших обставинах (а їх буває чимало), зобов'язаний зберігати за собою провідне становище в навчально-виховному процесі. Ніяких зривів, розгубленості і безпорадності учні не повинні відчувати і бачити. Ще А.С.Макаренко відзначав, що учитель без гальма - зіпсована, некерована машина. Це потрібно пам'ятати завжди, контролювати свої дії і поведінку, не опускатися до образ на учнів, не нервувати з дрібниць.

Душевна чуйність у характері вчителя – своєрідний барометр, що дозволяє відчувати стан учнів, їх настрій, своєчасно прийти на допомогу тим, хто її найбільше потребує. Природний стан педагога — професійна турбота за сучасне і майбутнє своїх вихованців. Такий учитель усвідомлює свою особисту відповідальність за долю підростаючих поколінь.

Невід'ємна професійна риса вчителя — справедливість. За родом своєї діяльності вчитель змушений систематично оцінювати знання, уміння, вчинки учнів. Тому необхідно, щоб його оціночні судження відповідали рівню розвитку школярів. Саме ці судження свідчать про об'єктивність вихователя. Ніщо так не зміцнює моральний авторитет педагога, як його уміння бути об'єктивним. Упередженість, суб'єктивізм учителя дуже шкодять справі виховання. Сприймаючи учнів крізь призму власних оцінок, необ'єктивний педагог стає полонеником схем і вказівок. До загострення відносин, конфлікту, невихованості, зламаної долі – рукою подати.

Вихователь зобов'язаний бути вимогливим. Це найважливіша умова його успішної роботи. Високі вимоги повинен пред'являти вчитель, перш за все, до себе, бо не можна вимагати від інших того, чим не володієш сам. Педагогічна вимогливість повинна бути розумною. Майстри виховання враховують можливості розвиваючої особистості.

Вихователю має бути притаманне почуття гумору. В його арсеналі жарт, прислів'я, вдалий афоризм, посмішка – все це дозволяє створити в класі позитивний емоційний фон, змушує школярів дивитися на себе і на ситуацію з комічного боку.

Окремо потрібно зупинитися на такті педагога як особливого роду уміння будувати свої відносини з вихованцями.

Особистісні якості в учительській професії нероздільні з професійними. До останніх за звичай відносять набуті в процесі професійної підготовки і пов'язані з отриманням спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. Серед них: володіння предметом викладання, методикою викладання предмету, психологічна підготовка, загальна ерудиція, широкий культурний кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські уміння і навички, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технологіями спілкування^ риторське мистецтво та інші якості.

Захоплення наукою – обов'язкова учительська якість. Науковий інтерес допомагає вчителеві формувати повагу до свого предмету, не втрачати наукової культури, бачити і вчити учнів бачити зв'язок своєї науки з загальними процесами людського розвитку.

Любов до своєї професійної праці — якість, без якої не може бути педагога. Складовими цієї якості є добросовісність і самовідданість, радість при досягненні виховних результатів, постійно зростаюча вимогливість до себе, до своєї педагогічної кваліфікації.

Особливість сучасного вчителя, вихователя в значній мірі визначається його ерудицією, високим рівнем культури. Той, хто хоче вільно орієнтуватися в сучасному світі, повинен багато знати. Ерудований педагог повинен бути і носієм високої індивідуальної культури. Учитель завжди є наочним зразком для учнів, своєрідним еталоном вчинків і поведінки.

Оволодіння професією педагога вищої школи є довготри-валим складним процесом, який має свої закономірності. Він охоплює декілька етапів, й в цілому називається процесом професіоналізації особистості - професійного розвитку та професійного становлення фахівця.

Любов до своєї професійної праці — якість, без якої не може бути педагога. Складовими цієї якості є добросовісність і самовідданість, радість при досягненні виховних результатів, постійно зростаюча вимогливість до себе, до своєї педагогічної кваліфікації.

Особливість сучасного вчителя, вихователя в значній мірі визначається його ерудицією, високим рівнем культури. Той, хто хоче вільно орієнтуватися в сучасному світі, повинен багато знати. Ерудований педагог повинен бути і носієм високої індивідуальної культури. Учитель завжди є наочним зразком для учнів, своєрідним еталоном вчинків і поведінки.

Ідеальний педагог мусить володіти такими якостями:

Спеціаліст — знання педагогічної теорії, володіння педагогічною майстерністю, знання психології, володіння технологіями навчання і виховання, уміння раціонально організувати працю, любов до справи, любов до учнів, віра в людину, педагогічні здібності, загальна ерудиція, терплячість, оптимізм, емпатія, витримка, винахідливість, швидкість і точність реакції, душевна щедрість, емоційна врівноваженість, розуміння дітей, бажання працювати з дітьми, ясність і переконливість мови, вимогливість, тактовність, самовладання, справедливість, організаторські уміння, товариськість, уміння слухати.

Працівник – уміння визначати мету і досягнути її, розподіляти час, систематичне і планомірне підвищення кваліфікації, спрямованість на підвищення продуктивності праці, здібності до творчості, всебічна освіченість, розумний оптимізм, помірний скептицизм, бажання трудитися, відданість справі, уміння працювати в колективі, наполегливість, дисциплінованість, відповідальність, активність, орієнтація у виробничих ситуаціях, уміння розподіляти працю, готовність нести відповідальність.

Людина – високі моральні якості, активна участь у громадському житті, активна життєва позиція, особистий приклад у сім'ї в усьому, повага до законів держави, національна гідність, патріотизм, готовність до захисту України, міцне здоров'я, здоровий образ життя, гуманізм, духовність, релігійність, потреба в спілкуванні, відкритість, моральність, критичне ставлення до своєї дії.

22). Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним стилем. Стиль діяльності зумовлюється специфікою самої діяльності й індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта.

Стиль педагогічної діяльності - стійка індивідуально специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів і способів здійснення педагогічної діяльності.

Відображаючи специфіку педагогічної діяльності, педагогічний стиль охоплює стиль управління, стиль саморегулювання, стиль спілкування і когнітивний стиль її суб'єкта - учителя.

Формування стилю педагогічної діяльності залежить від багатьох чинників, найважливішими серед яких є:

а) індивідуально-психологічні особливості вчителя (індивідуально-типологічні, особистісні й поведінкові);

б) особливості діяльності;

в) особливості учнів (вік, стать, статус, рівень знань тощо).

Залежно від індивідуально-психологічних якостей педагога виокремлюють такі стилі діяльності:

1. Демократичний стиль. За такого стилю педагогічної діяльності вчитель розглядає учня як рівноправного партнера у спілкуванні, колегу у спільному пошуку знань. Педагог залучає учнів до прийняття рішень, бере до уваги їхні думки, заохочує самостійність суджень, зважає не лише на успішність, а й на особистісні якості вихованців. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. Школярі при цьому завжди спокійні, задоволені своєю роботою, впевнені в собі. Учителі-демократи багато працюють над собою, своїми психологічними вміннями. їх характеризує висока професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

2. Авторитарний стиль. Учитель, який є носієм цього стилю, вбачає в учневі об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправного партнера. Він одноосібно приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням завдань, не обґрунтовує своїх дій перед вихованцями. Унаслідок цього учні стають пасивними, знижується їх самооцінка, що спричинює агресивність; їхні сили спрямовані на психологічний захист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Основними методами впливу авторитарних учителів є наказ, повчання. Вони не задоволені професією, їм властива професійна нестійкість. Учителі із цим стилем діяльності дбають насамперед про методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують.

3. Ліберальний стиль. Учитель із таким стилем роботи уникає ситуацій прийняття рішень, передає ініціативу учням і колегам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює безсистемно, йому властиві нерішучість, вагання. У класі це зумовлює нестійкий мікроклімат, приховані конфлікти.