18). Особистісно - діяльнісний підхід до організації навчального процессу:

Особистісно-діяльнісний підхід може розглядатись і з позицій учня, бо специфіка навчальної діяльності полягає в спрямуванні на розвиток і саморозвиток суб'єкта цієї діяльності.

Особистісний компонент особистісно-діяльнісного підходу передбачає, що в центрі навчання знаходиться учень як особистість (його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад). Виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь, учитель визначає завдання занять та формує, спрямовує і коректує весь освітній процес розвитку його особистості. Відповідно мета кожного уроку, заняття при реалізації особистісно-діяльнісного підходу формується з позиції кожного конкретного учня і всього класу. Іншими словами, учень в кінці уроку, заняття повинен відповісти собі: чого він сьогодні навчився, чого не знав або не міг зробити ще вчора. Така постановка питання стосовно до навчання означає, що всі методичні рішення (підбір навчального матеріалу, використання прийомів, способів, методів, засобів тощо) проходить через призму особистості учня: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних та функціональних особливостей.

Отже, врахування цих особливостей здійснюється через зміст і форму навчальних завдань, через характер спілкування з учнем. Спрямовані до учня завдання, зауваження, запитання в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинні стимулювати їх пізнавальну активність.

Визначаючи діяльнісний компонент в особистісно-діяльнісному підході до навчання, треба підкреслити, що обидва його компоненти нерозривно зв'язані, оскільки особистість виступає суб'єктом діяльності. Енергетичним джерелом діяльності, її передумовою є потреба.

Однією з основних характеристик діяльності є її предметність. За предметом діяльності розрізняють і називають її види, наприклад, педагогічна, спортивна тощо.

Діяльність педагога спрямована на передачу соціокультурного досвіду, організацію засвоєння учнями навчального матеріалу.

Діяльність учнів спрямована на засвоєння цього досвіду та навчального матеріалу.

Навчальна діяльність має свою зовнішню структуру, яка складається з таких основних компонентів: 1) мотивації; 2) навчальних завдань; 3) навчальних дій; 4) контролю, що переходить у самоконтроль; 5) оцінки, що переходить у самооцінку. Розглянемо детальніше кожний із компонентів.

19). Проблемне навчання –це система методів, засобів, що шляхом розв’язування проблемних завдань у процесі засвоєння нових знань формують в учнів творче мислення та пізнавальні інтереси [3]. Тобто під час використання проблемного навчання вчитель не дає готових завдань, а ставить перед учнями проблемну ситуацію, спрямовує учнів на пошук інформації, аналіз фактів, активну розумову діяльність.

Під час проблемного навчання педагог не дає готових знань, а організовує їх пошук учнями шляхом спостереження, аналізу фактів, активної розумової діяльності.

Переваги проблемного навчання полягають у тому, що вчитель: вчить мислити логічно, науково, творчо; робить навчальний матеріал більш доказовим та переконливим для учнів; сприяє формуванню стійких знань, так як матеріал, самостійно здобутий учнем, міцно зберігається в пам’яті; впливає на емоційну сферу учнів, формує почуття впевненості у своїх силах, радість та задоволення від напруження розумової діяльності; формує в учнів елементарні навички пошукової, дослідницької діяльності; активно сприяє розвитку позитивного ставлення та інтересу як до даного навчального предмету, так і до навчання взагалі .

Недоліками проблемного навчання є: меншою мірою ніж інші типи навчання застосовується при формуванні практичних умінь і навичок; воно вимагає великих затрат часу для засвоєння одного і того ж обсягу знань у порівнянні з іншими типами навчання, а також використання його є недоцільним при непідготовленості суб’єктів навчального процесу [1]. Також є недоцільним використання такого навчання на кожному уроці, бо можуть не всі приймати участь та й здійснювати перевірку матеріалу складніше з колективом, адже можливий варіант необґрунтованої оцінки. Отже, проблемне навчання має як свої переваги так і недоліки. Тож потрібно поєднувати використання традиційного та проблемного навчання, які взаємно доповнюватимуть один одного і зводить до мінімуму недоліки.

Термін «традиційне навчання» передбачає класно-урочну організацію навчання, яка склалася в XVII ст. на принципах дидактики, сформульованих Я.А.Коменським. Вона й досі має перевагу в школах світу. Визначальними ознаками традиційної класно-урочної технології є: -учні приблизно одного віку та рівня підготовки складають клас, -клас працює за єдиним річним планом і програмою відповідно до розкладу. - основною одиницею навчання є урок; - урок, як правило, присвячений одному навчальному предмету, темі, внаслідок чого учні класу працюють над одним і тим же матеріалом; - роботою учнів на уроці керує вчитель: -навчальні книги (підручники) використовуються, в основному, для домашньої роботи.

Методи засвоєння знань ґрунтуються на: повідомленні готових знань; навчанні за зразком; індуктивної логіки від окремого до загального; механічної пам'яті; вербальному викладі; репродуктивному відтворенні. Головні методи навчання, які лежать в основі цієї технології -пояснення в поєднанні з наочністю; провідні види діяльності учнів -слухання і запам'ятовування; головна вимога і головний критерій ефективності - безпомилкове відтворення вивченого.