3. Платон про суспільство і державу.

Платон (427–347 р. до н.е. Він одним з перших дав систематичний виклад своїх політичних ідей у діалогах “Держава”, “Політик” й “Закони”. Платон був об'єктивнимідеалістом. Суспільство він розумів як відбиття вічних ідей, що існують незалежно від дійсності. Найбільш важливою й безпосередньою формою існування суспільства Платон вважав державу. Філософ прагнув намалювати картину ідеального суспільства й держави.

Так, в “Державі” його ідеальне суспільство складається із трьох станів: правителів -філософів, воїнів-стражів, а також ремісників і землеробів. Ієрархія станів заснована на їхній відповідності трьом початкам людської душі – розумному, хороброму й діловому. Кожен стан зайнятий своєю справою: філософи-мудреці здійснюють справедливе правління, оскільки тільки їм доступно істинне знання; стражі захищають суспільство; ремісники й землероби створюють матеріальні засоби життя. Для закріплення соціальної ієрархії філософ використовує міф про домішування Богом до кожного стану певного металу: правителям – золота, воїнам – срібла, виробникам – міді й заліза. Справедливість, як принцип досконалої держави, полягає в тому, що кожен стан займається своєю справою і має своє особливе становище у суспільній ієрархії. Друга риса ідеальної держави – аристократичне правління, при якому правлять тільки розумні люди. Єдність держави може підірвати егоїзм окремих людей. Платон бачив вирішення цієї проблеми в обмеженні споживання тільки найнеобхіднішим і в скасуванні будь-якої власності та сім'ї для станів правителів, воїнів.

Держава залишається ідеальною доти, доки кожен стан займається своєю справою. Ідеальна держава, реалізована у формі монархії(царської влади) або у формі аристократії (правління філософів), вироджується в тимократію (владу воїнів), потім в олігархію (владу не багатьох, яку Платон розуміє як плутократію – панував багатих). Надмірна майнова нерівність викликає невдоволення народу, що призводить до утвердження демократії, яка потім змінюється найгіршою формою держави – тиранією.Тиранія – найгірший вид державного устрою, де панують беззаконня, свавілля, насильство.Колообіг державних форм завершується поверненням в ідеальний стан.

Сам Платон не розкриває механізму облагородження тиранії. Демократію він також розглядає як недосконалу форму держави, що, ймовірно, було продиктовано неприйняттям грецьким мислителем її практичного втілення в афінському полісі: рішення народу не завжди були мудрими.

4. Політична теорія Аристотеля.

Подальший розвиток і поглиблення античної політичної думки після Платона пов'язане з ім'ям його учня й критика Аристотеля (384–322 р. до н.е.). Політична тематика докладно висвітлюється в таких збережених його роботах, як “Політика”, “Афінська політика”, “Етика”.

Держава, за Аристотелем, виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її існування – досягнення блага людей. Аристотель першим назвав людину "істотою політичною", тобто такою, що може жити лише в державі.

Аристотель проводить класифікацію існуючих форм державного правління на правильні й неправильні .В основі цієї класифікації лежить принцип: чи служить дана форма правління досягненню загальної користі чи особистому благу правителів. Правильною він вважає таку форму державного устрою, при якій переслідується загальне добро, незалежно від того, чи править один, деякі або багато хто. Неправильна – така форма, при якій переслідуються приватні цілі. Між цими двома групами він установлює певний взаємозв'язок. Неправильні форми виступають як відхилення від правильних. У першу групу входять монархія, аристократія й політія. Відхилення від монархії – тиранія, від аристократії – олігархія, від політії – демократія.

Але, якщо Платон шукав ідеальну форму правління, то Аристотель у якості найкращої воліє рекомендувати одну з існуючих форм. Як таку форму він розглядає політію. У політії, на його думку, править більшість в інтересах загальної користі. Дана форма держави поєднує в собі кращі сторони аристократії й демократії, але вільна від їхніх крайностей і недоліків.

Аристотель розробив питання про громадянство. Громадянином, на його думку, був той, хто "володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, суді". Мислитель виправдовував рабство як "річ натуральну". У цілому Аристотель пов'язував політику з моральністю(доброчесністю) та етикою, що є вступом до політики.