2. Докази у методології наукових досліджень.

Процедури, за допомогою яких встановлюють істинність будь-якого твердження, у логіці називають доказами. Їх використовують як у науці, так і в практичній діяльності людей. У доказах застосовують два способи встановлення істини: безпосередній та опосередкований.

Безпосередній спосіб полягає в тому, що у процесі практичних дій відбувається зіставлення стверджуваного з фактичним станом об’єкта дослідження. Видами таких практичних дій можуть бути спостереження, експеримент, демонстрація, вимірювання, розрахунок, облік та інші емпіричні процедури.

У практиці досліджень часто істинність твердження про властивості будь-якого об’єкта може бути доведена на підставі наявних знань у вигляді різних законів і положень. У цьому випадку завданням доказу є виявлення співвідношення аналогів. Такий спосіб встановлення істини називають опосередкованим.

Доказ являє собою процес мислення, результатом якого є послідовність тверджень, розміщених у певному логічному порядку. Отже, доказ є логічною процедурою встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких вже доведено. У структурі доказів виділяють такі елементи, як теза, аргумент і форма (демонстрація).

Тезою називають твердження, яке підлягає доведенню. У формальних доказах, а також у деяких науках, які використовують дедуктивні методи, твердження, що підлягають доведенню, називають теоремою.

Аргумент – це положення, яке використовується для доведення даної тези. Оскільки аргументи є твердженнями, які визначають істинність тези, їх називають іноді основними доказами. Аргументами можуть бути: твердження, істинність яких доведено раніше; аксіоми, визначення та твердження, що містять достовірну інформацію про конкретні факти.

Форма доказу (демонстрація) – це спосіб зв’язку аргументів між собою, а також з тезою. Вона показує логічну послідовність переходу від основного аргументу до тези. Формою доказів є таблиці, графіки, аналітичні розрахунки та інші матеріальні носії інформації, перетвореної відповідно до мети дослідження (тези доказу).

У технічних дисциплінах широко застосовуються два основних види доказів: прямі і непрямі. Прямим називається такий доказ, коли із прийнятих передумов за встановленими правилами безпосередньо виникає теза, яка потребує доведення. Трапляються випадки, коли прямий доказ за даних умов неможливий. Тоді вдаються до непрямих доказів, що називають іноді “доказами від протилежного”. При цьому безпосередньо доводиться не теза, а її відхилення – антитеза, причому доказ встановлює хибність останньої. Потім на основі закону виключення третього роблять висновок про істинність тези. Отже, непрямий доказ – це такий вид міркування, за яким доводиться хибність відхилення тези і на цій підставі роблять висновок про її істинність.

Велике значення у наукових дослідженнях мають спростування. Як і докази, спростування мають тезу, аргументи і форму. Теза – це положення, яке треба спростувати; аргументи – твердження, за якими спростовується теза, доводиться її хибність; форма – це спосіб логічного зв’язку аргументів тези. Спростування тези може здійснюватись доведенням істинності антитези; встановленням хибності наслідків, що випливають з тези.