Методична розробка 12 Мікози лор-органів

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ — 3 год.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: вивчити основні збудники мікозів ЛОР-органів, їх клінічну картину, принципи діагнос­тики та лікування.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Актуальність теми зу­мовлена збільшенням кількості мікозів ЛОР-органів, складністю їх діагностики, стійким перебігом з висо­кою частотою рецидивів і складністю лікування.

Збудниками мікозів ЛОР-органів є умовно-патогенні гриби. До чинників, які сприяють росту частоти міко­зів, можна віднести нераціональну антибіотикотерапію, застосування препаратів, що пригнічують імунітет, на­явність злоякісних новоутворень, хронічних процесів та імунодефіцитних станів, складність лабораторної діаг­ностики мікозів тощо. Певну роль у патогенезі мікозів відіграє мікогенна алергія.

Серед збудників отомікозу переважають гриби роду Aspergillus, на другому місці - Candida. Основною скар­гою хворого на мікоз зовнішнього слухового ходу є свер­біж. Зовнішній слуховий хід звужений за рахунок ін­фільтрації шкіри, яка вкрита відшарованими лусочками епідермісу. Можуть бути виділення з вуха, колір яких за­лежить від збудника: чорні, жовтувато-зелені, сіро-чорні, у вигляді казеозних мас (Aspergillus), сірі (Mucor) тощо.

Клінічна картина мікотичного середнього отиту ха­рактеризується наявністю періодичних значних виді­лень з вуха, інтенсивним шумом у вухах. Характерним є раптове виникнення цих явищ на тлі відносно спокій­ного перебігу отиту. Має місце наявність декількох перфо­рацій барабанної перетинки та приєднання зовнішнього отиту.

Серед фарингомікозів найпоширенішим є кандидоз слизової оболонки ротоглотки («молочниця»). Процес локалізується переважно на піднебінних мигдаликах у вигляді білуватих нальотів. Лептотрихоз глотки не є мікотичним ураженням. Збудник лептотрихозу - нит­часта мікобактерія Leptotrix buccalis.

Мікози навколоносових пазух поділяють за харак­тером ураження на дві форми: неінвазивну та інвазивну. Неінвазивна форма являє собою міцетому (грибкове ті­ло), за якої процес локалізується переважно в слизовій оболонці. У цьому разі відмічають симптоми хронічно­го запалення навколоносових пазух, але значно вираженіший. Міцетому найчастіше спричинюють гриби роду Aspergillus, але можуть і Fumigatus, Candida, Alternaria, Biplaris. Найчастішою локалізацією міцетоми є верх­ньощелепна пазуха. Велике значення в етіології її ви­никнення має наявність пломбувального матеріалу в пазусі, який потрапив туди через канали зубів верхньої щелепи. Вміст солей цинку в пломбувальному матеріа­лі відіграє каталітичну роль у розвитку грибкової фло­ри. Клініка міцетоми верхньощелепної пазухи нагадує хронічний гнійний гайморит, але може мати і безсимптомний перебіг. Рентгенологічно міцетома навколоносо­вих пазух має щільність металу, тому що в процесі жит­тєдіяльності гриба відкладаються солі кальцію. В разі інвазійної форми, або глибокого мікозу, процес поширю­ється на окістя та кістку. Глибоку форму частіше спри­чинюють дріжджоподібні та плісняві гриби. Для захво­рювання характерне відчуття тиску або стороннього тіла в пазусі. Рентгенологічно виявляють хмароподібне за­темнення ураженої пазухи.

При поліпозних риносинуїтах під час дослідження зрізів тканини поліпів у 85% виявляють різних пред­ставників грибкової мікрофлори, таких як Aspergillus, Clatosporium, Dematiassons, Histoplasma. He лише самі гриби, але й продукти їх життєдіяльності можуть зу­мовити сенсибілізацію організму, що значно ускладнює перебіг захворювання і потребує застосування додат­кових заходів, спрямованих на гіпосенсибілізацію орга­нізму.

Мікотичні ларингіти поділяють на три основні форми: катарально-плівчасту, атрофічну й інфільтративну. Симптомами захворювання можуть бути захриплість го­лосу, біль під час ковтання, кашель, свербіж у горлі.

Лікування мікозів ЛОР-органів включає загальну та місцеву антимікотичну терапію. Загальну антимікотичну терапію використовують тільки в разі тяжкого перебігу захворювання, вона включає застосування та­ких препаратів, як інтраконазол (Ітракон №6 або №15 капсул), флуконазол, амфотерицин В, тербінафін, кетоконазол. Перевагу надають використанню антимікотичних препаратів місцевої дії, таких як нітрофунгін, канеетен (клотримазол), амфоте­рицин В, нізорал, дифлюкан, екзодерил та ін. При гриб­ковому синуїті пунктують верхньощелепні пазухи з уве­денням у них розчину протигрибкового препарату. Лікування міцетоми верхньощелепної пазухи хірур­гічне. Під час подальшого патогістологічного (мікро­скопічного) дослідження у видаленому матеріалі вияв­ляють нитки міцелію гриба.

ОСНОВНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ:

1. Наведіть класифікацію мікозів ЛОР-органів.

2. Назвіть основних збудників мікозів ЛОР-органів.

3. Клініка мікозів зовнішнього слухового ходу та се­реднього вуха.

4. Клініка мікозів глотки.

5. Клініка мікозів навколоносових пазух.

6. Клініка мікозів гортані.

7. Які існують принципи діагностики мікозів ЛОР-органів?

8. Які існують принципи антимікотичного лікуван­ня? Назвіть основні протигрибкові препарати.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Дайняк Л. Б., Кунельская В. Я., Касьшов К. Микозы глотки. — Ташкент: Медицина, 1985. — 95 с.

Кунельская В. Я. Микозы в оториноларингологии. — М.: Медицина, 1989. — 320 с.

Митин Ю. В. и соавт. Тропические микозы // Ю. В. Митин. Заболевания ЛОР-органов в странах с жарким климатом. — К., 1990. — С. 55-63.

Пискунов Г. С, Коженкова Т. П., Лопатин А. С. Зндоскопическая хирургия грибкових синуитов // Рос. ринология. — 1995. — № 2. — С. 41-42.

Климов 3. Т., Карпенко С. В. Мицетома верхнече-люстных пазух // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. — 2000. — № 6. — С. 61-62.

Яремнук З. С, Волосевич Л. П., Голобородько О. П. Роль аллергии в развитии полипозного риносинуита // Журн. вушних, носових і горлових хвороб. — 2001. — Додаток до № 3. — С. 234-235.

СаштонД., Фотергим А., Рииальди М. Определитель патогенних и условно-патогенных грибов. — М.: Мир, 2001. —468 с.

Stammberger H. Functional endoscopic sinus surgery. The Messerklinger technique. — Philadelphia: В. С. Dec­ker. — 1991. — 529 p.

АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ