Контрольні завдання для перевірки знань

1.Пояснити значення терміну «Диригування».

2. Перерахувати функції диригента.

3. Пояснити власне відношення до стилю управління колективом (демократичного, деспотичного).

4. Розглянути сутність питання психо-фізіологічних засад диригування.

5. Питання моделювання диригентського процесу роботи над твором за М.А.Ольховим.

6. Розкрити сучасні вимоги до диригента хорового колективу.

7. Пояснити, для чого потрібен диригенту зворотній зв’язок з колективом під час виконання твору.

8. Розглянути значення погляду і міміки диригента для впливу на колектив.

1.2. Техніка диригування та її значення для диригента

Провідним завданням вивчення предмету «Хорове диригування» є формування техніки диригування. Поняття про техніку диригування по-різному трактується в науково-методичній літературі. Одні розглядають техніку диригування як засіб втілення музичного образу в жестах (С.А.Казачков, А.П.Іванов-Радкевич, І.О.Мусін). Інші розуміють як прийоми управління хором або оркестром, який виконує музичний твір (М.М.Канерштейн, І.В.Разумний). Ще інші в понятті «техніка диригування» поєднують і виразну, і управлінську функцію (В.Г.Ражніков, Ж.М.Дебела). Поєднуючи позиції, які загалом не суперечать одна одній, можна зробити висновок, що технікою диригування називають комплекс засобів і прийомів, за допомогою яких диригент впливає на виконавський колектив. Засоби і прийоми тісно взаємопов’язані між собою, знаходяться у повній єдності і засновані на глибокому усвідомленні та відчутті виконуваної музики (М.М.Канерштейн, К.Б.Птиця, Л.М.Андрєєва та ін.). Техніка диригування дає змогу керівникові передати засобом жестів своє розуміння і тлумачення музичного образу хоровому колективу, а через нього – і слухачеві. У диригента, який добре володіє технікою, мова жестів повністю замінює мову слів, і виконавці можуть вільно «читати» по руці диригента всі його вимоги щодо особливостей виконання. «Владение дирижёром системой жестов, обеспечивающих понятное хоровому коллективу выявление художественных замыслов руководителя и умение управлять исполнением, носит название техники дирижирования» (Птица К.Б. О хоровом дирижировании. В сб. Работа в хоре, с. 222 – 223). Звідси стає зрозумілим, якого великого значення набуває володіння диригентською технікою для кожного керівника хору.

Про техніку в музичному виконавстві написано багато. Але вислів Й.Гофмана – піаніста – виконавця світового масштабу звучить завжди актуально. «Чтобы быть свободным в искусстве – необходимо вполне овладеть техникой. Но не по технике мы судим о художнике-исполнителе, а по тому, как он ею пользуется» (Гофман Й. Фортепианная игра. – М.: Музика, 1929. – с. 8). Техніка не є самоціллю. Вона завжди слугує засобом повного розкриття художнього задуму конкретного музичного твору і підпорядкування волі диригента.

Розвиток техніки рук – процес надзвичайно складний, трудомісткий, тривалий. Студенту треба бути готовим до такої особливості з самого початку. Йому не варто покладатися на власні розвинені здібності, вміння наслідувати свого вчителя, хорошу пам’ять тощо. Навчання вимагає систематичної самостійної роботи, для оволодіння тим чи іншим диригентським прийомом, досягнення вірного його виконання. Важливо так підготувати руки, щоб всі елементарні рухи виконувались цілком невимушено, без затрати великих фізичних зусиль, майже автоматично. Для того, щоб довести зовнішню трудомісткість своєї роботи до враження простоти і легкості, диригенту доводиться виконати величезну попередню роботу, нерідко вимірювану роками наполегливої праці над собою, уточнював майстер-диригент М.М.Багриновський.

Серед деякої частини хорових диригентів існує позиція применшення значення диригентської техніки. Така тенденція є досить хибною: вона завдає великої шкоди важливій педагогічній справі підготовки фахівців. Техніка диригента як єдиний можливий засіб передачі виконавцям свого розуміння і відчуття музичного твору, має першорядне значення. Відсутність виконавської техніки на інструменті робить музиканта безпорадним. Те саме відноситься повною мірою і до диригентської техніки при хоровому виконанні. Крім того техніка диригентських показів відіграє величезну роль під час вивчення творів. Специфічні технічні прийоми можна розглядати і щодо процесу вивчення творів у шкільних хорових колективах.

Клас диригування, як і клас фортепіано, постановки голосу, є основним класом, де формується музикант-виконавець. У зв’язку з цим з перших кроків звертається серйозна увага на художню виразність виконання. Ніколи не можна забувати, що клас хорового диригування – це клас, де виховують музиканта, хорового виконавця, а не вчать формально «махати руками».

У цьому відповідальному процесі значна доля успіху належить самостійній роботі, й не лише над диригентською технікою. Вона тісно пов’язана з ретельним вивченням хорових творів (грою, співом партій, всебічним аналізом тощо).

Пластичність рухів, все багатство виразних жестів є основним засобом спілкування вчителя-диригента з учнями-виконавцями. У вчителя музики, який добре володіє диригентською технікою, жести замінюють мову слів під час вивчення і виконання пісень шкільним хоровим колективом.

У повсякденному житті рухи, схожі на диригентські, майже не зустрічаються. Диригентські рухи суттєво відрізняються від звичайних життєвих. Відмінність спричиняється вже з першого погляду тим, що музичний рух завжди конкретно регламентований: як правило він виражає темпоритм, форму звуковедення, динаміку, а також прийоми вступу, зняття, фразування тощо. Тому з перших занять (підготовчий етап) треба познайомити студента з методами вивчення хорових партитур на конкретних творах (гра, спів партій), почати виконувати спеціальні рухові вправи, засвоїти знання про диригування, які необхідні для підготовки усвідомленого оволодіння технікою.

Освоєння техніки диригування пов’язане з постійним вирішенням двох завдань: оволодінням диригентськими прийомами та формуванням жестів для втілення музичних образів, їх художності. Зміст навчальної роботи з даної дисципліни структурований вісьмома основними компонентами щорічно: формування і розвиток диригентського апарату, схематизм, розвиток музичного слуху, динаміка, форми звуковедення, темп, координація функцій рук, вивчення шкільного пісенного репертуару.

Формуванню технічних основ диригування сприятиме розуміння музичних образів, знання закономірностей побудови музичних творів, пояснення і показ педагога. У полі зору знаходяться питання про властивості диригентського жесту: тривалість, амплітуду, швидкість замаху, силу, масу, спрямування, форму тощо.

Оволодіння технікою диригування завжди вимагає хорошої фізичної форми. Диригент повинен бути спритним, вправним, витривалим, добре володіти своїм тілом, диханням. З цього приводу Шарль Мюнш писав: «одна из чисто физических сторон труда дирижёра убедила меня в том, как важна для нас гимнастика. Гимнастика помогает достигнуть хорошей физической формы, лёгкости движений и независимости рук. Она учит сохранять энергию и преодолевать усталость» (Ш.Мюнш. Я – дирижер. – М.: Музгиз, 1960, с. 40). Диригентові треба постійно дбати про свій фізичний стан.

Таким чином мануальна техніка це є знання рухових прийомів, які наділені певними значеннями, і уміння володіти ними в процесі управління виконавським колективом. Виразна мануальна техніка, чіткий яскравий жест сприяють художньому виконанню. Диригент, який добре володіє мовою жестів може виконати твір так, як він захоче в конкретний момент, нехай це буде відрізнятися від того, як було заготовлено на репетиції. Таке виконання завжди вражає своєю безпосередністю.