1.4. Чинники успіху навчання

У контексті масовості підготовки диригентів, зокрема хорових, не зайвим буде розглянути, які здібності треба мати, щоб успішно освоїти складну диригентську професію.

Багатогранність професії диригента полягає в тому, що він одночасно одноосібно є:

1. Виконавцем. Коли виступає на чолі виконавського колективу проявляє себе в якості артиста-художника.

2. Педагогом. Кожен виступ вимагає попередньої репетиційної роботи з колективом, вказівок, пояснень, вивчення та інших дій виключно педагогічного плану.

3. Організатором. Всі виступи, підготовки до них пов’язані з вирішенням питань організаційного порядку.

4. Психологом. Бути уважним, спостережливим по відношенню до музикантів і взагалі до людей. Здатним помітити зміни в поведінці людини (хориста, оркестранта). Турбуватися про створення сприятливого психологічного клімату в колективі.

Учень, спостерігаючи або допомагаючи, виконуючи доручення керівника, виступає в ролі помічника, завдяки чому бачить реальний шлях свого керівника, його поведінку, наслідує його.

Говорячи про дані диригента (набуті чи природні), нема потреби переконувати в тому, що він повинен мати загальну освіту, ґрунтовну музичну освіту (виконавську і теоретичну), мати достатній досвід роботи з творчими колективами. Необхідною є відповідність вимогам, специфічним для диригентського професійного профілю. Початківець-диригент повинен мати відповідні зовнішні дані (які входять до складу диригентського апарату) і внутрішні (інтелектуальні та творчі дані). Зовнішні: найбільш придатні для диригування руки, величина і форма яких пропорційна загальній будові тіла. За допомогою рук подаються вступи хоровим або інструментальним партіям, встановлюється темп виконання, ведеться метро-ритмічний рахунок, визначається фразування і нюансування, подаються різноманітні знаки і сигнали, важливі для встановлення надійного контакту з колективом.

Без сумніву мають значення і окремі частини рук. Наприклад добре натреновані пальці роблять виразною руку. Важливу роль відіграє кисть, якщо вона еластична, рухлива; ліктьовий суглоб сприяє диригенту, якщо він вільний у своїх рухах. Природно вільний лікоть робить замах природнім, легким, невимушеним і різноманітним на противагу скутому, важкому, одноманітному.

Передпліччя, плече, шия теж мають значення для успішного диригування. Будь-яка непропорційність, неповноцінність частин руки створює відчутні незручності, обмежує технічні можливості диригента.

Вагоме значення мають такі фізичні дані, як обличчя, очі, міміка, фігура. Адекватний музиці вираз обличчя, відповідна міміка в багатьох випадках надає диригенту важливу підтримку, як показник його сугестивного впливу на колектив, окремі групи. Диригент з виразними очима має в своєму резерві важливі допоміжні ресурси виконавської виразності, яких інколи не можна досягти засобами рук. Постава корпусу, поза повинна заражати виконавців благородним, підтягнутим, мобільним, несуєтним станом.

До внутрішніх здібностей відносять інтелект, суто музичні дані диригента, а також склад і риси його характеру.

Музикальність є найпершою здатністю відчувати царину музики, сприймаючи або передаючи її. За умови систематичних вірних занять музикальність може поступово розвиватися і досягати специфічної витонченості та досконалості.

Слух – надзвичайно актуальний для диригента: відносний, абсолютний, зонно-натуральний, внутрішній. Відносний слух дає можливість визначати і відчувати, відтворювати голосом інтервали і співзвуччя. Однак не може забезпечити абсолютного встановлення дійсної звуковисотності в загальній звуковій шкалі. Володар відносного слуху виконує мелодію правильно в інтервальній послідовності, але не обов’язково в її оригінальній тональності, якщо завчасно не почує звук в якості вихідного орієнтиру. Відомо, що відносний слух добре піддається тренуванню. Може досягти такого розвитку, який буде досить близьким до абсолютного.

Абсолютний слух більш досконалий. Йому доступно визначення звукової зони, в якій знаходиться звук без всілякого допоміжного орієнтиру. Спираючись виключно на власну уяву про висоту звука, він може безпомилково назвати або проспівати його.

Існує внутрішній слух як здібність уявити по пам’яті ті чи інші звукосполучення, тембри, теситуру, темпи і т.ін. Внутрішній слух має важливе значення в музичній діяльності. Особливо – при вивченні партитур у диригентів, при написанні музики у композиторів, при вивченні вокальних творів тощо.

Зонно-натуральний стрій в хорі. В хоровій діяльності, де природним інтонаційним носієм є вокальний звук, використовується зонний (зонно-натуральний) стрій. Звуки в межах зони мають різні інтонаційні відтінки. Згідно дослідів, проведених Гарбузовим М.О., в Україні – Барановським П.П. і Юцевичем Є.О., розвинений музичний слух здатний розрізняти нормальні, високі та низькі інтонації. Спираючись на т.з. константні ступені, як носії постійної інтонації (1, 5, 4 ступені з поправкою на мінорність і гармонічність) хормейстеру вдається досягти чистої органності звучання. Завдяки зонності слуху стає можливим ансамблеве виконання – злиття неоднакових, але близьких за висотою звуків. Зонність поширюється і на сприйняття ритму, темпу, динаміки, тембру.

Почуття ритму відносять до обов’язкових внутрішніх даних диригента (музика розвивається в часі, а ритм і є час, організований ритм (час) – метр; без ритму немає музики).

Музична пам‘ять – ще одна якість, без якої диригент не буде досконалим. Детальне запам’ятовування партитури позбавляє диригента необхідності підглядати в неї. Він може диригувати напам’ять, спокійно спілкуватися з хором, окремими співаками в разі потреби, переживати виконання тощо.

Музичний художній смак є продуктом виховання високої загальної культури диригента, його уяви про норми прекрасного у мистецтві, здобутої від свого наставника та власним досвідом. Музичний художній смак диригента є важливим показником фахового і творчого рівня, якого він досяг.

Темперамент – цінна якість у діяльності диригента. Він робить виконавський процес більш привабливим, живим, одухотвореним, завдяки чому виконання збагачується атмосферою чарівності, беззастережної творчості, духовності. Однак темпераментному диригентові треба бути обережним, щоб не перейти за межу явного перебільшення певних норм звучання. Порада М.М.Багриновського має певний сенс в даному аспекті: прояв справжнього диригентського темпераменту полягає не в зовнішній шаленій поведінці за пультом, а «у внутрішній глибокій силі переживання виконуваного твору». Ця сила як гіпноз підкорює і виконавський колектив, і слухачів.

Склад і риси особистого характеру – важливий фактор диригентської професії. Ознаки успіху – любов до професії, зацікавленість нею, дотепність у використанні кожної найменшої деталі. При цьому не можна бути не в міру м’яким, добродушним, сором’язливим, делікатним. За таких умов диригент не доб’ється необхідної для роботи дисципліни і постраждає справа. Якщо ж він надзвичайно суровий і подразнювальний, грубий – викличе до себе антипатію. І все ж суворому диригенту засобами вимогливості та наполегливості вдасться добитися від колективу більшого, ніж диригенту м’якому. Найкращих результатів досягає диригент проміжного типу. Він рівно поводить себе з підлеглими, демократичний в неробочий час. Як тільки починається робота – він керівник, командир, вільно вступає в свої права, спокійно, але владно вимагає виконання своїх вказівок, ввічливо, але безапеляційно віддає свої розпорядження, зауваження. Таким диригентам виконавці надають перевагу, охоче підкоряються їм, грають і співають під їх керуванням.

Воля, ініціатива, енергійність, наполегливість набувають в диригуванні специфічно-першорядного значення. Якщо диригент не є енергійно-ініціативним центром колективу, до таких якостей не причетний, то для нього буде важкою і навіть неможливою диригентська діяльність. Вся вона тільки в тому і полягає, щоби завжди, до останньої мікроскопічної деталі реалізовувати свій виконавський задум. Головне – не допустити втрати вірності та цілісності суб’єктивного задуму у розкритті музично-художнього образу.

Швидкість реакції, винахідливість, витримка, вміння опанувати себе – це якості, важливі для диригента.

Негативні якості характеру: нервовість, нерішучість, зайва ніяковість. У сфері диригування вони кваліфікуються як якості негативного порядку.

Наведений перелік характеристичних ознак майбутнього фахівця утворює сукупність показників, яка створює передумови для фахової діяльності диригента. У реальному житті ідеальна сукупність трапляється як приємний виняток. Але для зацікавленого читача ця інформація може бути корисною на шляху обрання і вивчення пріоритетних методик, прийомів, свідомого виховання власної особистості, стати надійним орієнтиром у просуванні до успіху. (Наводиться за матеріалами праці БагриновськогоМ.М. Дирижерская техника рук. – М.: 1947. – сс. 10 – 23).