2. Джерела і види фінансування інноваційної діяльності.

Інновації в усіх сферах діяльності вимагають фінансових вкладень. Попит на інновації завжди існує, але він обмежується фінансовими можливостями. І тепер в Україні спостерігається такий стан: інновації необхідно розробляти, впроваджувати в практику, але не вистачає інвестицій, інвесторів з наявними фінансовими ресурсами. Це і є причиною того, що Україна зі своєю технікою і технологією уже тривалий час не може вийти на перспективні передові рубежі.

Тому актуальним завданням науки є визначення механізмів фінансового забезпечення інноваційного розвитку в умовах перехідного періоду.

Серед основних перепон на шляху створення механізмів фінансового забезпечення інноваційної моделі економічного розвитку можна назвати:

1) збереження можливостей отримувати високі доходи від традиційних видів економічної діяльності;

2) слабкість та неліквідність внутрішнього фондового ринку;

3) відсутність небанківських фінансових інститутів (інституційних інвесторів);

4) труднощі з ефективним розміщенням фінансових ресурсів у банківській системі.

Формування й оптимізація складу джерел і механізмів фінансування інновацій виконується поетапно й у загальному випадку включає такі дії:

– визначення обсягів інвестиційних вкладень, необхідних для реалізації проектів інноваційного розвитку:

– пошук можливих джерел фінансування інновацій і механізмів інвестування;

– аналіз та оцінка джерел і механізмів фінансування за прийнятими критеріями;

– визначення оптимальної структури джерел фінансування інновацій.

Підтримка інноваційної діяльності в кожній країні здійснюється різними способами, за допомогою різноманітних спеціалізованих фінансових інститутів та інноваційних структур. Це залежить від рівня економічного розвитку та історичного досвіду країни.

Фінансування інноваційної діяльності здійснюється завдяки розвиненій системі державних інститутів, фінансових інститутів банківського і небанківського секторів: спеціалізованих банків і небанківських фінансово-кредитних установ, інноваційних, інвестиційних і венчурних фондів (тобто фондів ризикового фінансування). Проведення такої політики можливе за умов залучення коштів державних цільових програм, банківського капіталу, вільних коштів страхових компаній, пенсійних фондів, власних коштів підприємств і корпорацій, а також індивідуальних інвесторів.

Основними джерелами коштів, що використовуються для фінансування інноваційної діяльності, в Україні є:

1) власні кошти:

– промислові інвестиції з прибутку підприємства;

– фонд розвитку фірми;

– кошти резервного фонду (для покриття тимчасових поточних збитків підприємства, що плануються на період до виходу підприємства на проектні показники обсягів виробництва);

– фінансування за рахунок статутного фонду.

2) позикові кошти:

– банківські кредити;

– кошти від продажу власних акцій, облігацій;

– комерційний кредит постачальників ресурсів;

– фінансовий лізинг.

3) залучені кошти:

– залучені кошти акціонерів-засновників (пайовиків);

– кошти наукових фондів;

– спонсорські кошти;

– бюджетні асигнування;

– дивіденди і проценти по цінних паперах інших емітентів.

4) інші змішані джерела фінансування:

– випуск і розміщення конвертованих один в одного акцій і облігацій;

– інноваційний кредит;

– отримання форвардних контрактів на поставку продукції, що освоюється, із відстроченим терміном поставки, при наявності авансових платежів;

– венчурний капітал.

Самими важливими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів є: власні кошти підприємств; кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів; кредити комерційних банків; спеціалізовані та благодійні фонди; кошти інвестиційних компаній, зацікавлених у швидкому випуску нової продукції, венчурний капітал.

Законом України „Про інноваційну діяльність” передбачені такі види фінансової підтримки інноваційної діяльності:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів, за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб’єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів  бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваними суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

Проведення інноваційної політики в країнах з перехідною економікою має свою специфіку. Вона полягає у централізованій фінансовій підтримці інноваційної діяльності через систему державних бюджетних і позабюджетних інноваційних фондів. Це зумовлено загальним дефіцитом власних коштів у підприємств на технологічне оновлення та освоєння випуску інноваційної продукції, нерозвиненою інфраструктурою підтримки інноваційної діяльності, а також відсутністю довгострокового банківського кредитування та венчурного фінансування.

У сьогоднішніх умовах необхідно забезпечити розбудову такого механізму акумуляції та розподілу фінансових ресурсів, який зробить можливим стійкий економічний розвиток країни в довгостроковій перспективі. При цьому не можна покладати надії на те, що ринок здатний сам ввести в дію такий механізм.

Види фінансування повністю залежать від джерел фінансування, тобто від того як фінансуються інноваційні процеси – за рахунок власних чи позичених коштів (кредитів). В усіх випадках вони повинні забезпечити повернення витрат і певний рівень прибутковості.

Наведемо загальні характеристики найбільш поширених організаційно-правових форм фінансових інститутів та інноваційних структур у сфері інноваційної діяльності України. Відмінним для цих інститутів є порядок формування їхніх коштів, інструменти фінансування, перехід прав власності у процесі фінансування. Спільним є цільове фінансування розроблених інноваційних проектів.

Для фінансової підтримки інноваційної діяльності в регіонах країни доцільно створювати спеціалізовані державні та комунальні інноваційні фінансово-кредитні заклади, діяльність яких законодавчо закріплена Законом України „Про інноваційну діяльність” і передбачає залучення коштів як місцевих бюджетів, так і юридичних і фізичних осіб.

Як показує вітчизняна практика, фінансування банками інноваційних проектів підприємницьких структур може здійснюватись у самих різноманітних формах. Крім вкладання власних коштів у вигляді довготермінових кредитів, купівлі цінних паперів, важливого значення набуває їх діяльність, пов’язана з управлінням коштами самих підприємств – різні довірчі і страхові операції банків, участь у роботі наглядових рад, безпосередній контроль і консультування конкретних інноваційно-інвестиційних проектів та інше. У зв’язку з тим, що інвестиції здебільшого мають довгостроковий характер, банки здійснюють контроль за виконанням умов кредитних договорів, в свою чергу, за діяльністю підприємств, які кредитуються. Це дає можливість банкам не тільки забезпечити підприємства кредитними ресурсами, а бути учасниками кредитних підприємств.

Як основні фактори, що обмежують кредитування інноваційної діяльності підприємств, особливо довгострокове, слід виділити такі:

великий кредитний ризик;

високий рівень процентних ставок за банківськими кредитами;

переважно короткостроковий характер банківських пасивів;

зацікавленість банків у кредитуванні господарських операцій із швидким обігом грошових потоків.

Цілком очевидно, що за нинішніх економічних умов залучення банківських установ до кредитування інноваційної діяльності потребує розробки та впровадження дійових стимулюючих заходів на державному рівні. Заходи щодо активізації кредитних операцій в інноваційній сфері мають передусім забезпечити: вищий рівень дохідності кредитно-інноваційних операцій порівняно з іншими активними операціями банків та зниження рівня банківських ризиків від вкладень в інноваційні проекти (ризик незбалансованої ліквідності, кредитний ризик).