3. Венчурне фінансування та його особливості.

У США та країнах Західної Європи одним з ефективних механізмів забезпечення інноваційної діяльності ресурсами є венчурне фінансування. Однак в Україні ця форма фінансування ще не набула належного поширення, підприємницькі структури венчурного капіталу знаходяться на початковій стадії розвитку.

Існує безліч визначень, що таке венчурне фінансування, але найбільш розповсюджене визначення венчурного інвестування – це фінансуванняприватним підприємницьким капіталом проекту, успішна реалізація котрого негарантована. Поняття «венчур» (venture) у перекладі з англійської мови означає«ризик», «ризикове починання», «ризикове підприємство».Одна з найважливіший функцій венчурного фінансування - це підтримкамалих, інноваційних підприємств, які в подальшому розвиваються й приносятьвеликі прибутки як своїм власникам, так і економіці країни в цілому.

Венчурне фінансування є специфічним видом ризикового фінансового інвестування новоутворених компаній, які мають перспективний проект впровадження інновації, але не мають коштів для його реалізації. Акції цих компаній не мають котирування на фондових біржах. Венчурне фінансування здійснюється спеціалізованими високопрофесійними фірмами, найчастіше утвореними у вигляді венчурного фонду. Венчурні фонди утворюються переважно у формі акціонерного товариства. Кошти венчурних фондів формуються за рахунок вільних коштів страхових компаній, пенсійних фондів, корпорацій, коштів засновників та цільових інвесторів.

Венчурний капітал істотно відрізняється від інших форм кредитування:

1.Інвестиції надаються новим або вже існуючим фірмам, що володіють потенціалом швидкого розвитку.

2. Часто фінансуються нові компанії на початковому етапі розвитку, уяких ще немає можливості отримати банківські кредити. Єдиною заставоюслужить доля акцій, що спеціально обмовляється (від 5 до 50%). Якщо проектпройде успішно, інвестор зможе на певному етапі продати свою долю акцій та у результаті повернути не тільки вкладені в проект кошти, але й одержати відчутний прибуток. Якщо ж проект провалиться, то максимум на що будепретендувати інвестор - це частина активів даної компанії, пропорційна йогодолі в зареєстрованому статутному капіталі.3.

3.Інвестиції, які, як правило, вимагають високої норми прибутковості,надаються на умовах швидкої окупності на період від 3-х до 7 років.

4. Венчурні інвестори не вимагають щорічних, а іноді йщоквартальних виплат по відсотках, що є одним з обов'язкових вимог банків5.

5. Венчурні інвестори, як правило, очікують щорічний прибуток наінвестиції в розмірі 20-60 %.6.

6.Венчурні фонди готові вкладати кошти в інноваційні проекти, якіпов'язані з новими науковими розробками.

7. При ухваленні рішення про фінансування велика увага надаєтьсянаявності команди професійних керівників.

Таким чином, для ризикового капіталу, на відміну від банківськогокредиту, гарантії фірми не мають вирішального значення. Важливіше для ньогонаявність привабливого й реального підприємницького задуму, а такожменеджменту, здатного перетворити його в життя. Довгострокові вкладенняздійснюються не тільки у формі грошей, але й шляхом надання конкретноїдопомоги дрібним та середнім фірмам (консультації, передача управлінськогодосвіду й знань) для швидкого їхнього розвитку.

Принципова схема венчурного фінансування являє собою ланцюжок послідовних етапів.

На першому – центральна роль належить авторові інноваційної ідеї. Як правило, автори схильні переоцінювати потенційні результати реалізації своїх задумів і недооцінювати труднощі „практичної реалізації”, тому необхідна допомога з боку професіональних фінансистів, здатних оцінити міру ризику і порівняти його з потенційним ефектом. Найбільш далекоглядні менеджери венчурних фірм стежать за станом наукових досліджень і самі знаходять перспективні ідеї, які варто фінансувати.

Далі проходить організація безпосереднього процесу втілення інноваційної ідеї, найчастіше – у вигляді дослідного зразка.

Наступний етап – прийняття рішення про продаж частки інноваційного проекту венчурної компанії іншому інвесторові або через фондовий ринок.

Після цього венчурна компанія працює над наступним проектом, отримуючи традиційні прибутки від попереднього.

Венчурне інвестування передбачає довгостроковий період реалізації проекту та управління ризиками в процесі його виконання. Отримання доходу відбувається шляхом продажу збільшеної вартості частки венчурного фонду в акціонерному капіталі новоутвореної компанії на стадії найбільшого поширення інноваційної продукції (фаза експлуатації інноваційного проекту) та найвищої курсової вартості акцій цієї компанії. На відміну від кредитування, венчурне фінансування не вимагає застави або інших видів забезпечення. Ставка доходу венчурного фонду залежить від ступеня ризикованості проекту. З метою зменшення загального обсягу ризиків венчурних інвестицій венчурний фонд прагне диверсифікувати портфель проектів.

Для вітчизняної економіки венчурне фінансування може виявитися дуже ефективним внаслідок наявності високого наукового і кадрового потенціалів та неможливості його реалізації через відсутність ресурсів.

Основні напрями розвитку і стимулювання венчурного бізнесу:

– створення законодавчого забезпечення функціонування венчурного бізнесу;

– побудова державної системи цільової підтримки та стимулювання розвитку венчурного бізнесу;

– вироблення соціальної спрямованості та виховання інноваційної культури у більшості суб’єктів ринкових відносин;

– надання податкових стимулів фінансування інновацій.

За допомогою вказаних заходів в Україні можна створити ефективну систему венчурного фінансування, яка б виступала складовою частиною економічного механізму і розвивалася відповідно до потреб переведення економіки на інноваційний шлях.

Одним з потенційних джерел отримання коштів на проведення інноваційної діяльності є механізм інвестування інноваційних проектів за рахунок випуску та реалізації цінних паперів, зокрема, акцій і облігацій. Дане джерело інвестиційних ресурсів дозволяє накопичувати акціонерний капітал за рахунок розміщення цінних паперів на фондовому ринку. Проте розглянутий процес в Україні знаходиться ще на стадії становлення, так як його використання стримується нерозвиненістю фондового ринку, відсутністю механізму участі іноземних інвесторів на ринку цінних паперів. Разом з тим, це джерело мобілізації інвестиційних ресурсів є доступним лише для підприємств, які мають значний статутний фонд та високий рейтинг емітованих цінних паперів.

Для обґрунтування вибору джерел фінансування можна рекомендувати такі критерії:

– достатність обсягу інвестицій для конкретного варіанту інноваційного проекту;

– максимальна результативність з погляду інвестора і одержувача інвестицій;

– мінімальний ризик.

Загалом, аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності у промисловості дозволяє зробити висновок, що в Україні ще не створений дієвий механізм фінансування масштабних технологічних змін. У той же час фахівці стверджують, що у населення, підприємств, комерційних банків, інших фінансових посередників зосереджені значні кошти. В умовах гострого дефіциту інвестиційних ресурсів залучення цих коштів в інноваційну сферу набуває особливої актуальності для оздоровлення та динамічного розвитку економіки країни.

На сучасному етапі ринкових перетворень у нашій країні ні економічна, ні законодавча база не готові забезпечити створення системи фінансування інноваційних проектів, що є основою ефективної діяльності суб’єктів інноваційної структури держави. В більшості випадків, результати реалізації інноваційних проектів залежать від ініціативної новаторської творчості у конкретних організаціях та на підприємствах. У цих умовах держава повинна не лише забезпечити пряме фінансування розвитку науки і техніки, а й організувати кваліфіковану підготовку науковців та спеціалістів для інноваційної сфери.

Враховуючи вищесказане, можна зазначити, що вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення інноваційних процесів є однією з головних умов приведення в рух всього цілісного інноваційного механізму держави. Реалізація вищевикладених пропозицій можлива за умов формування принципово нових засад державної інноваційної політики, які створюватимуть сприятливі передумови для підвищення результативності залучення фінансових ресурсів в інноваційну сферу та зростання інноваційної спрямованості вітчизняного виробництва.