48. Проблема відповідальності людини і дисгармонійності світу у японській літературі (к.Ое, я.Кавабата, я.Iноуе).

Тоді, на початку 50-х років, багато митців зверталися до минулого, намагаючись там відшукати відповіді на питання про майбутнє Японії. Особливо виразно це виявилося у творах Ясунарі Кавабата (1899-1972). Його герої охоплені ностальгією за минулими часами, вони намагаються воскресити колишні цінності та ідеали. Недарма древня столиця Японії - Кіото - незмінно знаходиться у центрі художньої оповіді Ясунарі Кавабата. Кіото стає своєрідним символом протесту проти загазованих і отруєних промисловими викидами японських міст. Колись і англійські романтики оспівували "добру стару Англію", не сприйнявши залізний гамір "промислового суспільства" і прагматизм нової цивілізації. Тепер настала черга японців.

Ясунарі Кавабата - один із визначних прозаїків XX століття, якому в 1968 році була вручена Нобелівська премія за "письменницьке мистецтво, що виражає сутність японського мислення". У чому ж виявляється творча самобутність митця? Традиційний тип мислення японців передбачає цілісне сприйняття світу, тобто погляд на речі "зовні" і "зсередини" одночасно. Згідно з вченням школи "дзен", до якої належав і Кавабата, кінцева мета "споглядання" - відчуття єдності зі світом, подолання свого маленького "я", що повинно "розчинитися в атмосфері дійсності". Велике значення тут мають інтуїція, внутрішнє пробудження, відмова від традиційної логіки. Тому у поетиці японського мистецтва центральне місце посідає прийом натяку (йодзю), який допомагає відчути те, що не можна побачити зором і осягнути розумом, а лише "зрозуміти серцем". У всіх своїх творах ("Снігова країна", "Тисяча журавлів", "Стогін гори", "Стара столиця" та ін.) Кавабата кожного разу здійснює нове відкриття світу, звертаючись при цьому до витоків японського мистецтва, до першоджерел національної культури, поєднуючи її самобутні риси із власними шуканнями та творчими прагненнями. Талант Ясунарі Кавабата відображає і традиційне, і нове у житті японського народу одночасно, знаходячи для відтворення цього синтезу найбільш природні й виразні форми.

Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 року в місті Осака у сім'ї лікаря. Батько майбутнього письменника, крім своєї спеціальності, цікавився літературою та мистецтвом. Однак, коли хлопчику виповнилося лише два роки, помер батько, а ще через рік померла й мати. Ясунарі виховували бабуся та дідусь (батьки матері), після смерті бабусі та сестри він залишився із дідусем, якого дуже любив.

У шкільні роки Кавабата захоплювався живописом, мріючи стати художником. Але у 12 років він змінює своє рішення і пробує сили в літературі. Перший твір - "Щоденник шістнадцятирічного" (1914, опубл. 1925) - передає щирі й безпосередні почуття дитини, на очах якої відбулося стільки трагедій і поступово згасало життя дідуся, останньої близької людини. Ще у юнацькі роки у Ясунарі Кавабата виявився талант спостереження за іншими людьми. На сторінках його ранніх творів з'явиться чимало цікавих думок про людей, які його оточували, про їх співчуття, безкорисність, душевну щедрість. "Люди оточили мене увагою, - напише потім у своїй "Літературній автобіографії" митець, - і я став одним із тих, хто не здатен образити чи ненавидіти інших".

Великий вплив на становлення майбутнього письменника справили твори японської класики, перш за все "Гендзі-моногатарі" - роман про життя принца Гендзі. Однак не тільки середньовічні епопеї з їх батальними сценами й кодексом честі самураїв привертали увагу Кавабата. Він із захопленням читає твори зарубіжної літератури, особливо скандинавські та російські. Із скандинавських письменників йому найбільше подобався А. Стріндберг. А серед російських класиків віддає перевагу Л. Толстому, Ф. Достоєвському, І. Тургенєву, А. Чехову. Вступивши у 1920 році до Токійського університету, Ясунарі Кавабата значно розширив коло свої мистецьких уподобань. Він серйозно займається вивченням не тільки літератури, а й шедеврів світового мистецтва. Познайомився з творами Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта.

В університеті спільно з іншими студентами Кавабата видавав літературний журнал "Сінто" ("Новий рух"), в одному з випусків якого було надруковане його оповідання "Картина для поминання", що привернув увагу японських літераторів. По закінченні університету в 1924 році узяв участь у створенні журналу "Бунгей дзідай" ("Сучасна література"), з яким у Японії пов'язують початок нового літературного напряму - сіканкакуха (неосенсуалізм). Великий вплив на засновників журналу мали модерністські письменники Заходу (Дж. Джойс, Г. Стайн). З точки зору японських неосенсуалістів, література не повинна бути тільки копією об'єктивної дійсності, вона, на їхню думку, - завжди плід суб'єктивних вражень, переживань, почуттів, сумнівів автора. Однак Кавабата у цій групі молодих майстрів посідає особливе місце. На відміну від інших, він не відмовився від національних художніх традицій, класичних уявлень про прекрасне. Пізніше він писав: "У захопленні від літератури Заходу я намагався наслідувати кращі її зразки. Але по суті я - східна людина і ніколи не втрачав свого власного шляху".

Невелика повість Ясунарі Кавабата "Танцівниця з Ідзу" (1925, опубл. 1926), створена у традиціях класичної японської літератури, одразу привернула увагу літературної критики й здобула авторові популярність публіки. По суті, це перший його значний твір, в якому виявилися характерні риси стилю митця - задушевність, м'якість, спокійність.

Однак справжній успіх і заслужене визнання прийшли до письменника після появи нової повісті - "Снігова країна" (1934-1947). Цей твір визнано одним із найкращих у прозі Японії. Таємниця людського кохання і таємниця принадності природи снігового краю стають предметом філософських роздумів митця, котрий намагається знайти ключ до відкриття вічної гармонії світу. Твір написаний на основі принципу вабі (неяскравої, приглушеної краси). Цей принцип дозволив письменникові показати цінність кожної миті людського життя і неповторність природи. Взаємини токійця Сімамури та сільської гейші Комако зображуються на фоні різних пір року, як цього вимагала дзен-буддистська естетика. Крім реального плану, у повісті велике значення має психологічний план. Автор заглиблюється у підсвідоме, у світ почуттів і вражень, які для нього не менш значущі, ніж навколишній світ. Ясунарі Кавабата заявив про себе як талановитий майстер ліричної прози, в якій знайшов відбиток духовний стан сучасного японця.

Під час другої світової війни і в повоєнний період письменник багато подорожував Маньчжурією, чимало уваги приділяв вивченню класичного японського роману XI ст.

У 1860 році відвідав кілька американських університетів, де читав семінари з японської літератури. У своїх лекціях наголошував на неперервності її розвитку з XI до XIX ст., а також на тих змінах, які відбулися у японському мистецтві XX століття, коли особливо посилився вплив Заходу.

У повістях "Тисяча журавлів" (1951), "Голос гір" (1954), "Давня столиця" (1962), що розвивають давні традиції класичної японської словесності, Ясунарі Кавабата порушує проблеми моралі і краси, намагаючись врятувати суспільство XX століття від бездуховності. Тривоги й хвилювання цілих поколінь, їх моральні та естетичні ідеали дали поштовх для творчих шукань письменника, для якого завжди були дорогими і духовні традиції світової літератури, і цінності японського народу. Думка про те, що минуле знищити неможливо, що воно продовжує існувати, що в "давно покинутих місцях ми зустрічаємо втрачений час", надає особливого забарвлення художній творчості Кавабата. Митець упевнений, що зв'язок часів не розпався, що минуле існує у теперішньому, пронизуючи його невидимими променями. Кавабата володіє здатністю відтворювати цей ланцюг часів, відчуваючи світ у всіх трьох часових вимірах: у минулому, теперішньому і майбутньому. Ця тривимірність нерідко виступає як єдність спогадів, вчинків і марень його літературних героїв. Найбільш відчутно це виявилося у повісті "Тисяча журавлів".

Письменник завжди зберігав політичний нейтралітет, але наприкінці 60-х років він порушив цей принцип, підписавши петицію проти "культурної революції" в комуністичному Китаї.

16 квітня 1972 року важко хворий Ясунарі Кавабата покінчив життя самогубством у себе вдома в Дзусі. Мотиви самогубства залишилися нез'ясованими.

__

«Тисяча журавлів» аналіз твору Автор: Кавабата Ясунарі Рік: 1951 Жанр: повість Тема: японська чайна церемонія та безнадійне кохання Основна проблема: гармонія природи і людини Головні герої: Кікудзі, Тікако Курімото, пан Мітані, пані Оота Сюжет «Тисяча журавлів» Головний герой відчуває потяг до коханки свого покійного батька, а після смерті жінки — до ії дочки, яка безслідно зникає з його життя. Усі події життя Кікудзі позначені впливом «фатальної жінки» Тікако Курімото. Вона — хозяйка чайного павільйону, берегиня чайної церемонії. Тікако — коханка пана Мітані, батька Кікудзі. Навідуючись до неї, батько брав сина з собою. Під час такого визиту хлопчик побачів на тілі жінки родиму пляму, що видалася йому жахливою. Надалі героєві здаватиметься, що огидна мітка лежить на всьому, до чого торкається ця жінка. Пан Мітані вже й сам хотів би, та не здатен позбавитися Тікако. Вона переслідує чоловіка навіть у його власному будинку. Вдаючи, що хоче допомогти дружині коханця, Тікако стежить за ним, оскільки пан Мітані опікується пані Оотою. Тікако принижує гідність Ооти, навіть мати Тікако просить ії бути стриманішою. Минає років двадцть. Тікако запрошує Кікудзі на щорічну чайну церемонію у павільйоні хромового саду. Після смерті батька молодий чоловік, ніколи не відвідував цього заходу, але цього разу вирішив піти. На церемонії Кікудзі зустрічає колишню батькову коханку пані Ооту і між ними виникають почуття. Однак Тікако має щодо молодика свої плани — цього вона виступає в ролі свахи. Чаювання було приводом, аби познайомити Кікудзі з дівчиною, яка, на думку Тікако, має стати його дружиною. Дізнавшись про це, Оота, відчуває огиду, тепер вона сприймає свої стосунки з Кікудзі як гріх. Невдовзі жінка позбавляє себе життя. Навіть обговорюючи смерть колишньої суперниці, Тікако не змогла втриматися від перемивання кісток. Здивований ії словами Кікудзі запитує: «Виходить, це ви її убили?». І дістає відповідь: «Вважайте, що я. Я звикла грати роль шахрайки. Ваш батько й цінувал у мені саме те, що я вміла завжди виконувати цю роль…». Особливості твору «Тисяча журавлів» читач повісті дивиться на світ не «очима автора», а очима персонажа» — підлітка, а потім молодого чоловіка Кікудзі, заздалегідь знаючи, що його бачення подій не є досконалим, а його «вироки» — не остаточні; етика дорівнює естетиці, а естетика — етиці; невизначений фінал. У своїй Нобелівській лекції Кавабата сказав: «Яка б не була міра відчуженості людини від світу, самогубство не може бути формою протесту. Якою б ідеальною не була людина, якщо вона здійснює самогубство, то їй далеко до святості». Художні прийоми у творі «Тисяча журавлів» Прийом контрасту: Кікудзі вражений, захоплений Юкіко. Він думає, що не може одружитися з нею, адже вона така чиста, як джерельце, як сонячний промінчик, а він у порівнянні з нею — брутальний, бридкий. Прийом контрасту використано для того, щоб читач міг побачити різницю між життєвими настановами кожного, як між світлом і тінню, між днем і ніччю. Тікако не може закрити собою ні Фуміко, ні Юкіко, ні пані Оота. На початку повісті: на горищі «безсоромно шурхотіли пацюки, а біля самої галереї цвіло персикове дерево»; · яскрава художня деталь — рожевий фуросікі Юкіко з тисячекрилим журавлем; · гармонійне поєднання природи з почуттями та настроями героїв; · опис чарівності предметів побуту, мистецтва; · історичні натяки, літературні посилання, поетичні образи майстрів художнього слова тощо; · місцевий колорит; · вставні конструкції — лист-щоденник Фуміко. Чотири правила чайної церемонії: · гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії — призначення традиційного мистецтва японців; · чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, «зустріч почуттів» не за правилами поведінки, а завдяки тому, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихиляється до добра. Чайний дім — це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям із поганими думками; · чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні; · спокій. Головне в чайному домі — тиша і спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди «серцями».

Джерело: http://dovidka.biz.ua/tisyacha-zhuravliv-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Япония — страна с древними культурными традициями. На протяжении многих столетий ее литература развивалась, почти не взаимодействуя с европейской, вырабатывая свои собственные оригинальные формы. Ясунари Кавабата — один из крупнейших японских писателей, чье творчество ярко выделяется своей приверженностью традициям многовековой национальной литературы. "Увлекаясь современной литературой Запада, — писал Кавабата, — я порой пытался подражать ее образцам. Но по сути я — восточный человек и никогда не терял из виду своего собственного пути". В 1988 году за высокое "писательское мастерство, которое с большим чувством передает суть японского образа мышления", ему была присуждена Нобелевская премия. До него этой награды был удостоен лишь один представитель восточных литератур — Рабиндранат Тагор.

Ясунари Кавабата увлекся литературной деятельностью еще в школьные годы. В шестнадцать лет он написал свое первое произведение — "Дневник шестнадцатилетнего", в котором прозвучали мотивы, прошедшие затем через все его творчество: горечь одиночества и отчаяние ребенка, на глазах которого угасает самый дорогой человек на свете. Именно здесь Кавабата впервые говорит о милосердии и сострадании, душевной щедрости и бескорыстии.

В 1915 году в журнале "Данран" был опубликован его рассказ "С гробом учителя на плечах ". В этом же году в местной газете были представлены и другие его произведения. В 1921 году Кавабата вместе с товарищами издает молодежный литературный журнал "Синте" ("Новое течение"), в котором был напечатан рассказ "Картины поминовения павших на войне". С тех пор каждый роман, каждая повесть, новелла, рассказ или эссе писателя вызывали оживленный интерес в литературных и читательских кругах.

Начало творческой деятельности Кавабаты пришлось на сложный и неоднозначный период в истории Японии. В жизни страны происходили социальные и политические преобразования, шла демократизация общества.

В литературе также шел поиск новых путей развития: осваивалось западное искусство, формировались новые художественные течения и направления — неоромантизм, неореализм, сенсуализм. Кавабата также увлекался европейским модернизмом, особенно произведениями Дж. Джойса, М. Пруста, Ф. Кафки, но источником его творческого вдохновения неизменно оставались традиции национальной культуры.

Своеобразным эталоном эстетического совершенства, источником художественных мотивов и образов стал для писателя, по его же собственным словам, роман "Повесть о Гэндзи" — памятник японской классической литературы XII века. Кавабату привлекали возвышенность мыслей, культ прекрасного, которое рассматривалось как важнейший фактор культуры, источник духовных сил, оказывающих огромное воздействие на человеческие отношения и нравственный мир личности, красота и гармония — все то, что определяет основные черты японского национального самосознания.

Жизненный и творческий путь Ясунари Кавабаты неотделим от философии буддизма. Учение дзэн, эстетические принципы которого он исповедовал, учит воспринимать мир с детской непосредственностью и простотой, интуитивно, не подвергая реалии и события интеллектуальному анализу, так как истина открывается человеку мгновенно, в "сей час", в эту минуту. Техника дзэн позволяет человеку овладеть всеми своими духовными силами и вступить за пределы "не-я", то есть погрузиться в созерцание. Японцы говорят: "Что истинно, то прекрасно, а что прекрасно, то истинно".

Ясунари Кавабата стремился подчеркнуть обостренное ощущение прекрасного, способность увидеть красоту во всем, оценить ее проявление в повседневной жизни. Кавабата был убежден, что призвание художника — это умение видеть и ценить то, мимо чего равнодушно проходят другие. Цель же художника — уловить и запечатлеть неповторимое движение жизни, чтобы донести до своего читателя прелесть каждого мгновения.

Учение дзэн помогло Кавабате открыть для себя тайну классического понимания красоты, а также найти ответы на многие вечные вопросы бытия: что такое жизнь? В чем тайна смерти? В чем суть прекрасного? Обладая удивительным даром художника, Ясунари Кавабата научился видеть мир глазами ребенка и принимать решения человека, умудренного жизненным опытом. Решительно не принимая равнодушие й цинизм, отвергая использование какой-либо власти для подавления человеческой личности, писатель создает в своих произведениях удивительный мир, где нет места злу и насилию, где царит великая любовь, побеждающая страх смерти, и человек — венец творения всего земного.

Этапным произведением, свидетельствующим о становлении Кавабаты как художника, стала повесть "Снежная страна" (1937). Следуя традиции искусства дзэн, писатель концентрирует внимание на поисках извечных человеческих ценностей, стремится показать самые важные аспекты человеческого существования. "Снежная страна" создавалась в то время, когда Япония жила войной, в ней существовал культ насилия. Кавабата же пишет о прекрасном, о любви и гармонии, о духовной чистоте — обо всем том, что созидает, а не разрушает мир. Основу этого произведения составляют несколько новелл, написанных в разное время, и объединяет их не столько общее место действия (прекрасный уголок природы на западе Японии), сколько ряд ассоциаций. Построение произведения по такому принципу — дань древней традиции в японской литературе.

Сюжет этой повести — история любви двух молодых людей. Симамура, главный герой — интеллигент, человек без определенных занятий, легко увлекающийся, не способный на глубокие чувства и серьезные поступки. Героиня — молодая провинциальная гейша Комако, обладающая не только внешней, но внутренней красотой, благородством и пылкостью натуры. Комако глубоко и искренне любит Симамуру, он покорен красотой и благородством ее души, тем не менее, разница в мировосприятии, в понимании прекрасного препятствует их счастью.

Эстетические принципы дзэн основаны на лаконичности выразительных средств, и часто главным становится не сам образ, а только намек, который должен подхлестнуть воображение читателя, возбудить его интерес, подтолкнуть к соавторству, сотворчеству с художником. Кавабата делает акцент на недосказанности, главное для него заключается в этом недосказанном. В намеке — сокровенная суть, скрытая красота.

Следуя учению дзэн о прекрасном, Кавабата вводит в повествование образ Йоко, который выступает символом истинной красоты, ее идеалом в понимании японцев. Красота присутствует во внешнем облике девушки, в ее поведении, в голосе, во взгляде. Но прекрасное длится лишь мгновение, и потому образ Йоко как бы мелькает на страницах. Однако даже мимолетное появление этой девушки вызывает у главного героя чувство восторженного удивления.

Внутренний мир героев, их переживания Кавабата раскрывает при помощи чудесных пейзажей, которые выступают при этом как самостоятельный персонаж. Этот прием также продиктован древней национальной традицией. Любуясь красотой природы, человек способен испытывать самые глубокие и нежные чувства. Созерцание красоты, по словам исследователя Боттичелли Ясиры Юкио, "пробуждает сильнейшее чувство сострадания и любви". Именно картины природы помогают понять суть взаимоотношений героев и сюжет произведения в целом.

Образ природы имеет самостоятельное значение и в романе "Стон горы" (1953) — одном из лучших произведений Ясунари Кавабаты. Природа выступает своеобразным катализатором изменений человеческой жизни. Возникающие ассоциации героев придают миру природы неповторимую красоту.

Для писателя очень важно, чтобы его герои научились ощущать красоту мира, поняли, что жизнью движет прекрасное, несмотря на то что их судьбы и души изуродованы войной. Если это произойдет, то и сами люди станут прекрасней и благородней, считает он.

Неизменно обращаясь в своих произведениях к древней японской культуре, поэтизируя ее, Ясунари Кавабата утверждал нетленность прекрасного в мире во всех его проявлениях. Всем своим творчеством он старался доказать, что без прекрасного нет и не может быть подлинного искусства. Художественное произведение обязательно должно быть проникнуто высоким эстетическим идеалом. В подтверждение сказанного Кавабата пишет гениальную повесть о прекрасном — "Тысячекрылый журавль" (1951), за которую в 1952 году ему была присуждена премия Академии искусств Японии.

В основу повести лег древний национальный обычай — чайная церемония, возведенная японцами в ранг искусства. Для них смысл этой церемонии заключается не в получении удовольствия от чаепития, а в стремлении к катарсису души, к ее очищению. Это таинство открытия прекрасного и божественного дает человеку чувство покоя и умиротворения, гармонии с окружающим миром и самим собой, дарит ощущение радости жизни. "Если вы подумаете, что в повести "Тысячекрылый журавль" я хотел показать красоту души и облика чайной церемонии, то это не так, — говорил Кавабата в своей Нобелевской лекции, — скорее наоборот, я ее отвергаю, предостерегаю против той вульгарности, в которую впадают нынешние чайные церемонии".

Писатель высказал таким образом свою тревогу за будущее национальной культуры, за основу духовности нации.

Чтобы предостеречь от вульгаризации древнего обряда, который хранит дух нации, Кавабата создает образ грубой, пошлой, "мужеподобной" Тикако, которая обучает правилам чайной церемонии. Потеряв свою женственность, Тикако утратила и чувство прекрасного, а потому, прикасаясь к священным предметам чайного обряда, своей грубостью, своим ханжеством она оскверняет красоту, хранимую веками. Красота в понимании автора неотделима от духовной чистоты, и целомудрия.

Чтобы еще больше усилить это ощущение, Кавабата описывает чайную церемонию, которую проводит утонченная красавица Юкико (в этом образе художник воплотил традиционное классическое понимание красоты с ее хрупкостью, тонкостью и простотой). "Девушка выполняла обряд по всем правилам, как ее учили. Она делала все просто и естественно, безо всякой манерности. Казалось, чайная церемония доставляет ей истинное удовольствие. Да и во всей ее фигуре, в каждой ее позе была благородная простота... Ее фукуса, алая, как пламя, не казалась претенциозной, а, напротив, усиливала впечатление юной весенней свежести. Словно у нее в руках цвел красный цветок. Казалось, еще секунда — и вокруг девушки закружатся тысячи крохотных белоснежных журавлей". Именно отношение к чайному обряду помогает Кавабате раскрывать характеры героев. Раскрытию идейного замысла произведения помогают не только образы героев, но и искусно подобранные образы-символы. Чайная утварь у Кавабаты живет своей жизнью, каждый предмет у него — настоящий образ-символ, который имеет и свою душу, и свою судьбу. Для писателя очень важны те ассоциации, которые вызывают эти образы. Так, чашка, которую передавали из поколения в поколение предки главного героя, — это символ культурной памяти нации, ее истинных духовных ценностей. А образ журавлей на фуросики Юкико, который проходит через всю повесть, — символ счастья и чистоты.

В целом же повесть "Тысячекрылый журавль" — это гимн красоте, которая придает смысл человеческой жизни, одухотворяет ее.

Приход Ясунари Кавабаты в литературу сразу же был замечен и вызвал немало восторженных откликов. Японский писатель Аоно Суэкити признавался: "Всякий раз, когда я читаю его произведения, я чувствую, как вокруг меня замирают звуки, воздух становится кристально чистым и я сам растворяюсь в нем, Я не могу назвать какие-либо другие произведения, которые оказывали бы на меня такое же воздействие. И это происходит, видимо, потому, что в лирической прозе Кавабаты нет ничего мутного, ничего вульгарного. И если когда-либо по прихоти времени творчество Кавабаты, погруженное целиком в мир настоящей, чистой красоты, назовут пустой забавой, это будет поистине прискорбно для всей нашей культуры". Но этого не случилось.

Творчество Ясунари Кавабаты было по достоинству Оценено его современниками. Он и сегодня — признанный Мастер, который сумел уловить неповторимые мгновения быстротекущей жизни, остановить человека в его повседневной суете и обратить его внимание на прекрасную и неповторимую жизнь, Мастер, который в ярких художественных образах сумел тонко воссоздать красоту и уникальность духовного мира японцев.