27. Образотворче мистецтво Візантії (viiі ст. – 1204 р.)

У цей період Візантія втрачає давні території внаслідок експансії лангобардів в Італії, слов’ян на Балканах та арабів в Азії і Єгипті, перетворюється з багатоетнічної могутньої держави в невелику етнічну грецьку державу в межах історичної грецької території).

Іконоборський період (726 – 843 рр.) Імператор Лев III Ісавр (717-741), видав Едикт про заборону ікон. Цей період отримав назву «темного віку»; У розпал іконоборства у 787 році в Нікеї був скликаний VII Вселенський (ІІ Нікейський) Собор Церкви. На ньому було засуджено єретичне вчення іконоборців.

У цей період були заборонені зображення Христа. Богородиці і святих, проте поширювалися зображення імператора та орнаментально-декоративні зображення. Прикладом є декоративна мозаїка скарбниці, мечеть Омейядів, 789 р. [іл. 007 (36)].

Період «Македонського відродження» (867-1056). Прийнято вважати класичним періодом і розквітом візантійського мистецтва.

У IX — XII ст., створюється ціла система декору храму, при якій дотримуються порядку розташування біблійних сцен на його стінах та склепіннях, що мали ілюструвати основні догмати християнства.

За цією системою в куполі або в апсиді (якщо не було купола) завжди розміщувалось велике поясне зображення Христа Пантократора (Вседержителя), в апсиді — фігура Божої Матері, частіше за все у вигляді Оранти, що молиться, піднявши до неба руки. По обидві сторони від неї, як стражі — фігури архангелів. У нижньому ярусі — апостоли, на парусах (елементи купольної конструкції у формі сферичного трикутника) — євангелісти. На стовпах — Благовіщення, на стінах трансепта — сцени із життя Ісуса Христа та Богородиці, на західній стіні — страшний суд та ін. Така канонічна система була добре продумана, гарно вписувалась в архітектуру храму. Це пояснюється тим, що храм був не просто місцем гарно оздобленим і декорованим, він був всесвітом у якому логічно і правильно організований простір вічно сяючої Божої істини.

В мозаїчному оздобленні храмів тло навколо Христа, Богородиці і святих було викладено золотою смальтою. Золото є найбільш світлоносним матеріалом, воно створює магію світла, що посилює божественність інтер’єру храму. Поряд із золотом особливе місце займали неяскраві сірі і білі кольори із різноколірними вкрапленнями.

Прикладом можуть слугувати мозаїки у храмі Святої Софії в Константинополі. Друга половина ІX ст.: «Богородиця Кіріотиса» (Всецариця), [іл. 007 (37)]; Архангел [іл. 007 (38)];

Мозаїчний цикл у храмі Святої Варвари (нині храм Пресвятої Богородиці в монастирі Осіос Лукас на горі Гелікон. Др.пол.10 ст. [іл. 007 (39, 39.1-39.2)].

007 (37) «Богородиця Кіріотиса» у храмі Святої Софії в Константинополі. Др. пол. ІX ст.; 007 (38) «Архангел Гавриїл» у храмі Святої Софії в Константинополі. Др. пол. ІX ст.

007 (39) храмі Св. Варвари (нині храм Богородиці в монастирі Осіос Лукас на горі Гелікон. Др.пол.10 ст.; 007 (39.2) храмі Св. Варвари (нині храм Богородиці в монастирі Осіос Лукас на горі Гелікон. Др.пол.10 ст.

«Комнінівське відродження» (1081-1185) при імператорах династії Комнінів;

Мозаїки церкви монастиря Дафни. Др.пол.11 ст.: «Розп'яття з пристоячими», «Поклін царів», «Воскресіння» [іл. 007 (40-41)].

007 (40) Розп'яття з пристоячими. церква монастиря Дафни. Др.пол.11 ст

007 (41) Розп'яття з пристоячими (фрагмент). церква монастиря Дафни. Др.пол.11 ст

(1204 - 1260 рр.). На початку 13 ст. Константинополь був завойований

хрестоносцями. Кілька десятиліть Візантійська імперія не існувала (у цей час вона розпалася на декілька частин).

Оригінальною є мозаїка «Коронування Богородиці», в абсиді базиліки Санта Марія Маджоре [іл. 007 (42)]. На ній поєднуються частини що відносяться до V ст. з тими, які були створені Якопо Торріті в кінці XIII ст., коли

007 (42) «Коронування Богородиці», Якопо Toрріті (13 ст.), з частинами оригінальної мозаїки (5 ст.). за вказівкою папи Миколи IV перебудовували абсиду.