49.Мистецтво хіх-хх ст.: Модернізм

Модернізм (буквально — «осучаснений», від лат. modernus — сучасний), некласичне мистецтво — термін, яким в мистецтвознавстві позначають мистецькі напрями та стилі, які з'явилися на противагу так званому «класичному мистецтву» XIX сторіччя — реалістичному та академічному.

Розширене тлумачення терміну «модернізм»

Вперше модернізм виявив себе в експресіонізмі (хоча сам експресіонізм виник раніше), значною мірою — в сюрреалізмі, проте чи не найбільше естетичним настановам модернізму відповідала «нова об'єктивність».

З часом, однак, до модерністських течій почали зараховувати й споріднені з ним напрямки мистецтва межі сторіч — імпресіонізм, символізм,неоромантизм, неокласицизм, модерн (ар-нуво), а іноді — навіть авангардистські напрямки — такі, як футуризм чи кубізм.

Модернізм таким чином перетворився на синонім усього некласичного мистецтва кінця XIX — першої половини XX сторіч.

Довгий час не було загального терміну, який би поєднував усі ці несхожі між собою мистецькі явища. Назву модернізм спочатку застосовували лише до мистецтва 10-30-х років XX сторіччя, що в багатьох свої рисах заперечувало досвід «некласичних» стилів межі сторіч, насамперед авангардизму. Але за відсутністю іншого прийнятного терміну (а також завдяки співзвучності термінів модернізм і модерн) модерністським почали називати усе некласичне мистецтво кінця XIX — першої половини XX сторіч.

Символізм (Едвард Мунк).

Символізм — одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Символізм виник у Франції у 1880-их, як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії «Парнасців», натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері, Андре Жид, Сен-Поль Ру та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі і живописі.

Едвард Мунк (1863-1944)

Е́двард Мунк (Edvard Munch; 12 грудня 1863, Летен — 23 січня 1944, Екелі, поблизу Осло) — норвезький живописець і графік, постімпресіоніст і постмодерніст, символіст, його вважають предтечею експресіонізму.

Едвард Мунк народився 12 грудня 1863 року в Летені (Løten) у провінції Гедмарк (Hedmark). Хлопець рано лишився сиротою — коли Едварду було 5 років (1868 рік) померла його мати.

У 1881-86 роках навчався в Королівській школі малювання у Християнії (Кристианія, сучасне Осло). Під час навчання познайомився з представниками міської інтелігенції, зокрема, у 1884 році з Хансом Єґером (Hans Jæger), очільником міської богеми. У цей же період почав виставляти свої роботи. Так, у 1885 році одна картина Мунка експонувалася на Світовій виставці у Антверпені, а сам Мунк уперше відвідав Париж.

У 1886 році в Осло були показані 4 картини Е. Мунка, в тому числі, перша версія «Хворої дівчинки», що викликало неоднозначну реакцію критиків і публіки.

Бурхливі роки мандрівок і творчості

Після першої персональної виставки у 1889 році Едвард Мунк отримав державну стипендію і виїхав на студії (від італ. studere — навчання) до Парижа, де почав працювати в студії Леона Бонната (фр. Léon Bonnat). У цьому ж році помер батько Мунка.

У 1890-92 роках жив у Парижі, відвідав Ніццу, місяць щоліта жив у власному домі в Осґордштранді (Åsgårdstrand) над фйордом Осло у рідній Норвегії.

У 1892 році знову виставлявся в Осло, його запросили виставити свої картини у Verein Berliner Künstler (Берлін, Німеччина), однак пропрацювавши тиждень, виставку довелось закрити з причини значних протестів громадськості.

У 1893 році Едвард Мунк створив шедеври «Крик» і «Мадонна». У наступному 1894 році, Мунк спробував свої сили у графіці.

Автопортрет Мунка, літографія, 1895

У 1895-98 роках митець жив поперемінно в Берліні та Парижі.

У 1899—1902 роках періодами жив у Норвегії у власному будинку, пережив бурхливе кохання, що завершилося колотнечею в Осґордштранді, в результаті якої прострелили ліву руку Мунка. Через проблеми з поліцією Мунк терміново виїхав з Норвегії.

У 1903 році мешкав і працював у Берліні, Парижі, Любеку. Приєднався до «Спілки незалежних митців» (фр. Société des Artistes Indépendants). У цьому ж році уперше картини Мунка виставили у Варшаві.

Починаючи з 1905 року (згідно з медичними звітами) розпочалася тривала депресія митця — багатомісячне нервове захворювання, поєднане з постійним вживанням алкоголю. У цей важкий період життя не припиняв творчості — готував театральні декорації до вистав за творами Ібсена у Німецькому театрі (нім.Deutsche Theater, 1906 рік), у 1907-8 роках мешкав і працював у Берліні, вакації проводив у Варнемюнде (нім. Warnemünde) на балтійському узбережжі.

Восени 1908 року внаслідок прогресування хвороби відбувся напад — Мунк розпочав лікування у приватній лікарні доктора Якобсона (Jacobson) в Копенгагені. У цьому ж році заочно отримав королівський орден святого Олафа.

Від повернення на батьківщину і до кінця життя[ред. • ред. код]

Навесні 1909 року Едвард Мунк повернувся до Норвегії, де розпочав працю над проектом оформлення кампусу Університету в Осло.

У 1912 році на великій виставці сучасного мистецтва, переважно імпресіоністів, у Кельні картини Мунка експонувалися разом з творами найвідоміших митців — Сезанна, Гогена і ван Гога.

У 1916 році Мунк купив ділянку землі в Екелі (Ekely) у передмісті Осло.

У 1919 році Мунк захворів на іспанський грип.

У 1920-х роках митець здійснив низку оформительських проектів у столиці Норвегії місті Осло — у 1922 працював над оформленням шоколадної фабрики Freia, а у 1928 році виконав розписи у міській ратуші.

У 1929 році Мунк збудував зимову студію в Екелі.

У 1930-31 роках у митця погіршився зір.

У 1933 році Едварду Мунку вручили Великий хрест Ордену святого Олафа.

На схилі років митець жив поперемінно у власній оселі поблизу Осло, в студії в Екелі, у самі́й столиці. 23 січня 1944 року Едвард Мунк помер в Екелі. За заповітом усі його твори передали магістрату міста Осло.

На творчість Едварда Мунка вплинули постімпресіонізм, стиль модерн, його вважають попередником експресіонізму.

Едвард Мунк писав символічні фігуральні композиції, у експресивний спосіб виражаючи в них еротичну пристрасть, власну самотність, моменти підглядання, боязнь хвороб і смерті.

Стилю Едварда Мунка притаманні:

сильний контур;

розпливчатість обрисів і ліній;

експресія;

гра з кольорами

Едвард Мунк у багатьох питаннях виявився митцем-новатором, не тільки у живописі, а й у розвинутій ним особливій графічній техніці, зокрема він першим застосував кольорову графіку.

Визначні твори:

«Крик», 1893 Національна галерея в Осло, Норвегія

«Дівчата на мосту», бл. 1901

«Портрет Ібсена в Гранкафе», бл. 1898

«Робітники прибирають сніг», 1910

«Хвора дівчинка», 1885-86

«Сестра художника», 1892

Творчість Едварда Мунка мала великий вплив на європейське і світове образотворче мистецтво початку XX століття, недаремно Мунка вважають зачинателем експресіонізму.

Твори Едварда Мунка зберігаються у багатьох музеях світу, в першу чергу у Норвегії, зокрема, у відкритому в 1963 році Музеї Мунка та в Національній галереї (обидва в Осло), також картини митця експонуються в Метрополітен-музеї та Музеї сучасного мистецтва (обидва Нью-Йорк, США), Музеї д'Орсе (Париж, Франція), у Новій Пінакотеці (Мюнхен, Німеччина), Національній галереї Шотландії (Единбург, Велика Британія) тощо, зберігаються у приватних колекціях збирачів мистецтва.

Попіл, 1894

Смерть у кімнаті для хворих, бл. 1895

Дівчина з моря (деталь), 1896

Танок життя, 1899–1900

Хвора дівчинка (4-а версія), 1907

Експресіонізм (А.Матіс, В.Кандінський).

Експресіонізм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.

Анрі Матісс (1869 -1954)

Анрі Еміль Бенуа Матісс (1869 -1954) — французький художник, скульптор, графік, майстер декоративного мистецтва, один з найоригінальніших представників образотворчого мистецтва початку 20 століття. Малював портрети, жанрові картини, натюрморти, картони для вітражів і гобеленів.

Матіс. Танець. 1909-1910рр.Державаний музей. Ермітаж Санкт-Петербург

Василь Кандінський (1866 - 1944)

Василь Кандінський (1866 - 1944) — живописець, графік і теоретик мистецтва. Жив та творив в Україні, Німеччині, Франції та Росії. Кандінський вважається першим абстракціоністом.

Фуга 1914 Байелер Foundation (коло Базель)

Невідомому голосу 1916 Національний музей d'Art Moderne, Центр Джорджес Помпіду. Париж, Франція

«Амазонка». 1911. Азербайджанський музей мистецтв, Баку

Блакитний вершник, 1903

Ранній період, Церква Святої Урсули, 1908

Мурнау, Дорфштрассе, 1908, колекція Merzbacher, Швейцарія

Абстракціонізм (К. Малевич)

Одним із найскладніших напрямків мистецтва XX століття став абстракціонізм (від лат. abstractio - видалення, відволікання); цей напрямок ще характеризують як безпредметне мистецтво. Абстракціонізм - це своєрідний вияв людських пошуків універсальних та суттєвих ознак буття шляхом відволікання від випадкового і несуттєвого. Відмовившись від реалістичного зображення предметів і явищ, від малюнку і сюжету, представники цього напрямку прагнули замінити натуралістичну предметність вільною грою кольорів, ліній і форм. Його основні представники: В. Кандінський, К. Малевич, П. Клее, Р. Делоне, П. Мондріан. При цьому в абстракціонізмі виділяють дві лінії: абстрактний експресіонізм, що полягає в послідовній відмові від конкретності форм, що зображуються, з метою посилення експресії (В. Кандинський) та конструктивний геометризм, який характеризується спробою конкретизувати абстрактні, загальні ідеї в геометричних формах (П. Мондріан, К. Малевич).

Казимір Малевич (1878–1935)

Автопортрет, 1908- 1911рр. Державний Російський музей

Малевич. Чорний супрематичний квадрат. 1913-1915 рр. Третяковська галерея. Москва

Сюрреалізм (Сальвадор Далі)

Сюрреалізм (фр. surrealisme — надреалізм) — один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Його особливість - використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Цей літературно-мистецький напрям виник після Першої світової війни, на початку 20 століття у Франції.

Сюрреалізм став своєрідним виявом кризи раціоналізму в мистецтві XX ст.

Як художній напрямок, він сформувався в Парижі в 1919-1924 рр. і спочатку існував як літературна течія. Основні представники сюрреалізму: А. Бретон (автор "Маніфесту сюрреалізму"), С. Далі, Р. Магрітт, М. Ернст, Х. Міро, І. Тангі. Філософським підґрунтям сюрреалізму виступив фрейдизм, який сприяв формуванню уявлення про позасвідому природу творчого процесу, що за своєю суттю є повністю алогічним та ірраціональним, та виводиться із "чистого психічного автоматизму". Тому центральне поняття естетики сюрреалізму - "ірраціональна реальність", сюрреальність, що є вільною від будь-яких раціональних характеристик і непідвладною законам логіки. Сюрреалісти вважали, що людина живе в абсурдному, драматично-напруженому світі, воля її паралізована. Тому натхнення для творчості вони черпали у снах і галюцинаціях, вивчали малюнки дітей та психічно хворих.

Сальвадор Далі (1904-1989)

Сальвадор Далі (нар. 11 травня 1904, Фігерас — пом. 23 січня 1989, Фігерас) — каталонський художник, скульптор, гравер, письменник, один з найвидатніших сюрреалістів ХХ століття.

«Народження нової людини». Ось така вона нова людина, неначе якесь пташеня викупляється із шкарлупи світу.

Кубізм. творчість Пікассо.

Одним із найбільш самобутніх напрямків мистецтва XX століття вважається кубізм, засновниками якого стали П. Пікассо і Ж. Брак. Складність реальності і людини кубісти намагалися представити в простих геометричних формах та їх просторових сполученнях (куби, трикутники тощо), що привело до деформації предметів, розщеплення об'єктів на геометричні об'єми. Ознаками кубізму можна вважати: геометризацію ліній та форм, деформацію, площинність зображення, асиметрію. Для творчості кубістів характерними є відмова від бажання зображувати речі такими, якими вони постають перед нашим зором; спроба будувати картину із окремих першоформ; не імітація зовнішності, а створення конструкції; позбавлення залежності живопису від зору, що породжує лише ілюзію та обман. Для кубістів форма завжди була пріоритетною по відношенню до сюжету. Кубістичний принцип відображення привів мистецтво Проголосивши відмову від зображення життя, цей напрямок модернізму ознаменував завершення мистецтва в його класичному розумінні.

Пікассо. Авіньйонські діви. 1907р.