28. Образотворче мистецтво Візантії (1260 – 1453 рр.) «Палеологівське відродження».

В кінці XIІІ – сер. XV ст. візантійський живопис переживає останній період розквіту, що був пов’язаний з поширенням гуманістичних тенденцій в культурі того часу. Чудовими пам’ятками цього часу є мозаїки та фрески церкви Христа Спасителя в монастирі Хора* (тепер мечеть Кахрие-Джами) у Константинополі, 1315-21 рр. [іл. 007 (44-57)]. Ці мозаїки - вдала спроба поєднання канонізованої іконографії візантійського мистецтва XIV— XV ст. з італійським Ренесансом. Біблійні сюжети зображені детально і більш реалістично. Майстри досконало передають не тільки зображення людей, але й зовнішнє середовище.

007 (48) церкви Христа Спасителя в монастирі Хора (тепер мечеть Кахрие-Джами) у Константинополі, 1315-21 рр. ; 007 (53) церкви Христа Спасителя в монастирі Хора (тепер мечеть Кахрие-Джами) у Константинополі, 1315-21 рр.

29.Іконопис Візантії (VI - XII ст.). Спільність з фаюмським портретом.

Походження ікони пов’язують з таким явищем, як фаюмський портрет.

Фаюмський портрет – надгробний живописний портрет в Стародавньому Єгипті (1-3 ст. н.е.). Назву отримали з місцевості Фаюм (північна частина Єгипту), де в захороненнях у 1886 р. було знайдено велику кількість енкаустичних портретів [іл. 008 (1-5)].

008 (1) Фаюмський портрет. бл 1 ст.; 008 (2) Фаюмський портрет. бл 2 ст.;008 (3) Фаюмський портрет. бл 1-2 ст.

Ці портрети були виконані надзвичайно професійно і правдиво з досконалим поєднанням рисунку та живописно-тонального моделювання обличчя. Проте слід відзначити одну характерну особливість фаюмських портретів – погляд очей, який спрямований на нас немовби з іншого світу.

Цей проникливий погляд має пряму аналогію з першими християнськими іконами (які також виконані у техніці енкаустики*)

Енкаустика – техніка живопису, у якій фарби приготовані за допомогою поєднання пігменту та воску.

Прикладом можуть слугувати ікони з монастиря Святої Катерини, Синай (VI ст.): «Богоматір з немовлям» (нині у музеї Богдана і Варвари Ханенків, Київ) [іл. 008 (6)]; «Сергій і Вакх» (нині у музеї Богдана і Варвари Ханенків, Київ) [іл. 008 (7)]; «Христос Пантократор» [іл. 008 (8)]; «Святий Петро» [іл. 008 (9)]; «Богоматір з немовлям, св. Феодором, св. Георгієм і двома ангелами» [іл. 008 (10)];

008 (6) Богородиця з Дитятком Христом. монастир Св. Катерини. Синай (VI ст.)

008 (8) «Христос Пантократор» монастир Св. Катерини. Синай (VI ст.)

008 (9) Святий Петро. монастир Св. Катерини. Синай (VI ст.)

008 (10) «Богоматір з немовлям, св. Феодором, св. Георгієм і двома ангелами» монастир Св. Катерини. Синай (VI ст.)

Чудовими зразками іконопису XII ст. є ікона Григорія Чудотворця, (Ермітаж, Санкт-Петербург) [іл. 008 (11)] та ікона Вишгородської Богородиці [іл. 008 (12.1-12.2)], яка ще у XII ст. була привезена в Київську Русь із Візантії (Москва, Державна Третьяковська галерея).

008 (11) Св. Григорій Чудотворець, Константинополь 12 ст. (Ермітаж, Санкт-Петербург)

008 (12.1) Вишгородська Богородиця, XII ст. (Москва, Державна Третьяковська галерея)

Вишгородська Богородиця стала зразком для іконописців пізніших часів. Ця ікона відноситься до іконографічного типу Елеуса, (Милування) вражає красою і проникливістю. Не дивлячись на те, що це ікона, образ ідеалізований, дещо абстрактний, ми відчуваємо глибоку емоційність, навіть психологізм образу. Ми спостерігаємо ніжність з якою Дитятко тягнеться до Матері, а також скорботу в Її проникливих очах. Нам передається сум, знаючи, яка доля чекає Її Сина. Цей елемент глибокої духовності, який властивий цій іконі є причиною великого починання її на Русі. Ця ікона визнана чудотворною. У 1395 р. під час нашестя Тамерлана ікона була перенесена до Москви. Заступництво Богородиці проявилося у той час, коли без видимої причини війська Тамерлана відступили.

Слід зазначити, що канон візантійської іконографії і стилістики став основою мистецтва ікони Сербії, Болгарії, Македонії, Русі, Грузії, Сирії, Палестини, Єгипту а також Італії (насамперед Венеції).