24.Періодизація історії Візантії

Ранньохристиянський період (I-ІII ст.), Ранньохристиянський період

був часом жорстокого переслідування християн та утвердженням християнської віри за правління імператорів Нерона (у 64 р.), Діоклетіана (кін.3 ст..)

1. Ранньовізантійський період (IV-VII ст.), «золотий вік» імператора

Юстиніана I (527-565), архітектури храму Святої Софії в Константинополі і равенських мозаїк;

2. Середньовізантійський період (VIIІ ст. – 1204 р.)

Візантія втрачає давні території внаслідок експансії лангобардів в Італії, слов’ян на Балканах та арабів в Азії і Єгипті, перетворюється з багатоетнічної могутньої держави в невелику етнічну грецьку державу в межах історичної грецької території).

Іконоборський період (726 – 843 рр.) Імператор Лев III Ісавр (717-741), видав Едикт про заборону ікон. Цей період отримав назву «темного віку»; У розпал іконоборства у 787 році в Нікеї був скликаний VII Вселенський (ІІ Нікейський) Собор Церкви. На ньому було засуджено єретичне вчення іконоборців.

Період «Македонського відродження» (867-1056). Прийнято

вважати класичним періодом візантійського мистецтва. XI століття стало найвищою точкою розквіту. Відомості про світ черпалися з Біблії і з творів стародавніх авторів. Гармонія мистецтва досягалася за рахунок суворої регламентації;

(1204 - 1260 рр.). На початку 13 ст. Константинополь був завойований

хрестоносцями. Кілька десятиліть Візантійська імперія не існувала (у цей час вона розпалася на декілька частин).

«Комнінівське відродження» (1081-1185) при імператорах династії Комнінів;

3. Пізньовізантійський період (1260 – 1453 рр.) при імператорах

династії Палеологів т.зв. «Палеологівське відродження» (1261-1453) - відродження елліністичних традицій.

25.Архітектура Візантії. Типи візантійських храмів.

Середньовічні архітектурні форми суттєво відрізнялися від пізньоантичних. В античних храмах класичного типу велику увагу приділяли зовнішньому оздобленню будівлі (екстер’єру) та зовсім незначну — внутрішньому (інтер’єру). У середині храму стояла статуя божества, а всі обряди та святкування відбувалися на площі, біля будівлі. Увійти в середину святилища дозволялось тільки жерцям. Віруючі не виступали учасниками релігійних церемоній, спостерігали за ними зовні.

Християнський же храм мислився своєрідним житлом Бога, місцем, де збиралися віруючі для молитви та здійснення обряду таїнств. Тому організація внутрішнього простору була головним завданням зодчих.

У культовому будівництві переважали дві архітектурні форми: базиліка та хрестово-купольний храм.

Базиліка — це прямокутна, витягнута в довжину будівля, розділена колонами на три, п’ять і більше поздовжніх нефів. Середній неф, як правило, ширший та вищий від бокових. У східній частині базиліки, що закінчувалась апсидою, розміщувався вівтар, а у західній — вхід. Поздовжні нефи пересікалися трансептом (поперечний неф), тому будівля в плані мала форму хреста — головного символу християнства.

Другий тип храму — хрестово-купольний, будівля якого квадратна у плані, чотири внутрішніх стовпи ділять простір на дев’ять частин, увінчаних арками, і підтримують купол, що знаходиться в центрі. Купол символізує небо. Напівциліндричні зводи, що приєднуються до купола, пересікаючись, також утворюють рівносторонній хрест.

Базиліка - тип храму, який утвердився у Західній Європі, а у Візантії та на Сході переважав тип хрестово-купольного храму, що став основою візантійської архітектури пізнішого часу.

Першою християнською церквою побудованою у пер. третині 5 ст. була церква Святої Сабіни в Римі (422-432 рр.). [іл. 006 (3)]. Це видовжена у плані споруда, яка доволі скромно виглядала ззовні, проте надзвичайно розкішно всередині [іл. 006 (4]. Як правило, церква була орієнтована по сторонах світу: вхід на заході, а вівтар - напроти входу на сході. Інтер’єр скрадається з трьох, рідше п’яти великих продовгуватих залів (від входу до вівтаря), розділених колонадами [іл. 006 (5)].. Ці зали називаються навами* або нефами.

006 (3) церква Святої Сабіни в Римі (422-432 рр.).

006 (4) церква Святої Сабіни в Римі (422-432 рр.).

006 (5) церква Святої Сабіни в Римі (422-432 рр.).

Центральний неф ширший і вищий ніж бічні, і в його стінах вгорі знаходяться вікна. В кінці центрального нефа знаходиться місце призначене для вівтаря. Його стіна має півкруглу форму - апсиду і завершується півкупольним простором, що називається конха. [іл. 006 (6)].

Подібною до попередньої є церква Святого Аполінарія в Равенні (549р.). [іл. 006 (7)]

006 (6) церква Святої Сабіни в Римі (422-432 рр.).

006 (7) церква Святого Аполінарія в Равенні (549р.).

Існували і центричні у плані споруди. Прикладом може слугувати церква Святого Стефана в Римі (5 ст.) [іл. 006 (9)]. Цей тип споруди є рідкісний, і цілком можливо був зв’язаний з культом мучеників.

006 (9) церква Святого Стефана в Римі (5 ст.)

006 (11) терми Каракали (реконструкція) 3 ст.

У другій половині 6 ст. (бл. 550 р., після експансії Юстиніана І) Візантія переживає період розквіту. У цей період їй належали території давньої римської імперії (вся Італія, північна Африка та Іспанія). На всій цій великій території почали будувати великі храми перекриті склепіннями. Слід зазначити, що круглі склепінчасті споруди були відомі ще у 2-3 ст. (Римський Пантеон, 2 ст., терми Каракали (реконструкція) 3 ст. [іл. 006 (11)] та ін.

Проте в 6 ст. ці склепіння починають вдосконалюватися (хрестовий звід - вспарушений (хрестовий наближений до парусного) звід – парусний звід) [іл. 006 (12-13)].

006 (12) хрестовий звід

006 (13) вспарушений (хрестовий наближений до парусного) звід

006 (14) купол на парусах

Парусні склепіння невеликих розмірів досить часто використовували в архітектурі. Щоб зміцнити і збільшити розміри такого склепіння його центральну частину зробили більш випуклою (конструктивно вставили купол**). Так утворився новий вид склепіння – купол на парусах [іл. 006 (14)].

Архітектурна мудрість полягала в тому, що купол опирається не на стіни, як це видно на прикладі Римського Пантеону [іл. 006 (15)], а на паруси, які тримають чотири стовпи. Прикладом такої конструкції є церква Святої Ірини в Константинополі, 6-8 ст. [іл. 006 (16.1-3)].

006 (15) Римського Пантеону

006 (16.1) Церква Святої Ірини в Константинополі, 6-8 ст.

В подальшому цю архітектурну форму склепіння було доповнено стіною циліндричної форми - барабаном [іл. 006 (17)]. Цей архітектурний прийом дав можливість розмістити у ньому вікна, і таким чином скерувати світло у приміщення храму. Купол у храмі символізував небо а світло небесну благодать.

Досконалим творінням цього періоду є Собор святої Софії в Константинополі. 532-537 рр. ( архітектори - Анфімій із Тралл та Ісидор із Мілету) [іл. 006 (18-19)].

006 (18) Свята Софія в Константинополі. 532-537 рр. ( архітектори - Анфімій із Тралл та Ісидор із Мілету)

Споруджений за наказом імператора Юстиніана цей храм є поєднанням двох конструктивних принципів — базилікального плану з купольним перекриттям. Його називають восьмим чудом світу. Гігантський купол храму, що у діаметрі складає 32 метри, опирається на барабан із сорока вікнами, у які проникає сонячне світло, створюючи неповторне враження. Головна увага приділена внутрішньому убранству храму, яке мало виразити ідею перемоги внутрішнього і духовного над тілесним і зовнішнім. Багате облицювання стін і підлоги храму мармуровими плитами, різні капітелі колон, різнокольорові мозаїки підкреслюють його велич і створюють відчуття свята.

Внаслідок завоювань турків-османів Візантійська імперія розпадається і м. Константинополь перейменовують у м. Стамбул, а храм святої Софії, який майже тисячу років був храмом християнського Сходу, перетворюють на мечеть. Під його куполом з’явилися великі щити з написами із Корану. Іконостас з іконами прибрали (іслам забороняє зображувати людей), а поряд із храмом вибудували чотири великих мінарети. У 30-ті pp. XX століття Айя Софія (так її назвали турки) перетворилася на музей.

Вигляд інтер’єру та екстер’єру храму з добудованими турецькими мінаретами (поч. ХХ ст.) [іл. 006 (20-21)].

006 (19) Свята Софія в Константинополі. 532-537 рр.

Проте повернемося до розгляду інженерної конструкції цього храму.

Купол на парусах лише частина його складної склепінчастої будови [іл. 006 (22)]. Подивимося на план [іл. 006 (23)]. Центральний купол на парусах підтримують широкі стовпи, а поздовжні арки підпирають два пів куполи. Ці два півкуполи беруть на себе тягар розпору центрального купола, а їхній розпір компенсується трьома малими прибудованими куполами [іл. 006 (24)]. На боковому зрізі добре видно, що ця склепінчаста система є ярусною [іл. 006 (25)]. Проте цієї конструкції не видно всередині храму. Здається, що склепіння опираються не на стовпи, а переходять одне в одне, немовби зависають в повітрі. [іл. 006 (26-27)]. Опорні стовпи так добре замасковані тонкою аркадою, що потрібно поглянути на план храму, щоб це побачити [іл. 006 (28-35)]. Прокопій Кесарійський (візантійський історик, 500 —після 562) описуючи конструкцію цього храму захоплюється її надійністю, хоча на перший погляд вона виглядає крихкою, особливо через безліч вікон прорізаних в під купольному просторі.

В цей період були побудовані церква Святої Ірини в Константинополі, 6-8 ст. [іл. 006 (36)], церква Панагія (Екатолнпіліані) на о. Парос, 6ст., [іл. 006 (37-38)], церква апостолів в Константинополі, 6ст. (мініатюра з менологія Василія Великого, злам 10-11 ст. [іл. 006 (39)].

006 (36) церква Святої Ірини в Константинополі, 6-8 ст.

006 (37) церква Панагія (Екатолнпіліані) на о. Парос, 6ст.,

006 (38) церква Панагія (Екатолнпіліані)на о. Парос, 6ст.,

006 (39) церква апостолів в Константинополі, 6ст. (мініатюра з менологія Василія Великого, злам 10-11 ст.

Приблизно з кінця 9 ст. по всій Візантії (за незначними виключеннями) перестають будувати базиліки, а зводять хрестово-купольні храми. [іл. 006 (40-43)].

006 (40) хрестове склепіння

006 (41) хрестово-купольне склепіння.

006 (42) хрестово-купольні храми.

Прикладами хрестово-купольних храмів можуть слугувати церква святого Івана Хрестителя. Керч, 8-10 ст. [іл. 006 (44)], церква Богородиці Кіріотиси (Календерхане Джамі) в Константинополі. Злам 12-13 ст. [іл. 006 (45)] , храм Святої Варвари (нині храм Пресвятої Богородиці в монастирі заснованого преподобним Лукою Елладським (Осіос Лукас) на горі Гелікон) сер. 10 ст. [іл. 006 (46-47)], церква Святих Апостолів в Афінах, 10 ст. [іл. 006 (48-50)], церква Христа Спасителя в монастирі Хора* (тепер мечеть Кахрие-Джами) у Константинополі, 1315-21 рр. [іл. 006 (51-52)],

006 (44) церква святого Івана Хрестителя. Керч, 8-10 ст.

006 (45) церква Богородиці Кіріотиси (Календерхане Джамі) в Константинополі. Злам 12-13 ст.; 006 (46.) храм Святої Варвари (нині храм Богородиці в монастирі Осіос Лукас) на горі Гелікон) сер. 10 ст.

006 (47) храм Святої Варвари (нині храм Богородиці в монастирі Осіос Лукас) на горі Гелікон) сер. 10 ст.; 006 (48) Церква Святих Апостолів, Афіни, 10 ст.

006 (49) Церква Святих Апостолів, Афіни, 10 ст.; 006 (50) Церква Святих Апостолів, Афіни, 10 ст.

006 (51) церква Христа Спасителя в монастирі Хора (тепер мечеть Кахрие-Джами) у Константинополі, 1315-21 рр.; 006 (52) церква Христа Спасителя в монастирі Хора (тепер мечеть Кахрие-Джами) у Константинополі, 1315-21 рр.

*Нава, також неф (фр. nef, від лат. navis — корабель, грец. ναός) — поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою.

**Купол (італ. cupola — купол, склепіння, від лат. cupula) — просторова несуча конструкція у вигляді опуклого покриття круглої, еліптичної, квадратної або многокутної в плані споруди.

***Слово «хора» в перекладі з грецького і «кахрійе» з турецької означає «передмістя».