Нормативно-правові акти:

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.: Офіційний текст із змінами і доповненнями станом на 20 січня 2012 р. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2012. – 247 с.

Інформ-ресурси:

http://www.ccu.gov.ua/uk/index

http://www.scourt.gov.ua/

http://court.gov.ua/

http://sc.gov.ua/

http://reyestr.court.gov.ua/

http://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=home

План

1. Ознаки злочинного діяння. Суспільно небезпечне діяння і бланкетність диспозицій норм Особливої частини КК.

2. Вчинення діяння під примусом. Кримінально-правові наслідки

3. Визначення суспільно небезпечних наслідків в кримінальному законодавстві. Делікти небезпеки.

4. Теорії причинно-наслідкового зв’язку в теорії кримінального права та філософії. Причинний зв'язок у злочинах, що вчиняються шляхом бездіяльності та у злочинах, що вчиняються через необережність.

Основний зміст

Об'єктивна сторона складу злочину – це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами та знаряддями вчинення злочину.

Кримінальне право розуміє під діянням суспільно небезпечну й протиправну дію або бездіяльність людини. Діяння є обов'язковою ознакою кожного складу злочину.

Поняття «діяння» визначається наступною сукупністю ознак: діяння повинне бути суспільно небезпечним і протиправним; конкретним, усвідомленим і вольовим актом поведінки людини.

Суспільна небезпека як ознака діяння полягає в тому, що діяння може завдавати істотної шкоди суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створювати реальну загрозу заподіяння такої шкоди.

Протиправність як ознака діяння означає, що злочином визнається тільки те діяння, що саме в такій якості передбачене кримінальним законом. Для наявності об'єктивної сторони злочину необхідно, щоб діяння (дія або бездіяльність) було зазначено в диспозиції однієї зі статей Особливої частини КК.

Діяння завжди має конкретний характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається в певній обстановці, місці й часі й завжди проявляється в конкретній дії або бездіяльності. Думки, наміри, переконання, морально-психологічні якості людини, якими б негативними вони не були, не можуть розглядатися як діяння й, виходить, не можуть бути злочином.

Діяння – це усвідомлений акт поведінки людини, що завжди є слідством пізнавальної діяльності, відбиттям у свідомості об'єктивного миру. Тому не є діянням у кримінально-правовому змісті такі рухи тіла, які не контролюються свідомістю, навіть якби наслідки таких рухів були суспільно небезпечними.

Суспільно небезпечне діяння, що входить в об'єктивну сторону складу злочину, повинне бути вольовим, тобто проявом волі особи. Поняттям „суспільно небезпечне діяння” не охоплюються: 1) рефлекторні (механічні) рухи тіла; 2) діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності; 3) діяння неосудних осіб; 4) діяння осіб, що вчинені під впливом обману або гіпнозу; 5) діяння особи, що вчинені під впливом непереборної (нездоланної) сили – надзвичайного і невідворотного (нездоланного) впливу сил природи, механізмів, пристроїв, людей, тварин, а так само інших об’єктивних факторів, внаслідок чого особа позбавлена можливості діяти з власної волі; 6) діяння особи в межах обставин, що виключають злочинність діяння (ст.ст.36-43 КК).

Злочини можуть бути поділені на ті, які вчиняються: 1) лише дією (ст.ст.134, 151, 152, 194, 269 КК тощо); 2) лише шляхом бездіяльності (ст.ст.135, 136, 164, 175, 264, 284 КК тощо); 3) як дією, так і бездіяльністю (ст.ст.115, 137, 140, 171, 251, 270, 367 КК тощо).

Дія – це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта. Вона є найпоширенішою формою суспільно небезпечного діяння. Елементарною одиницею дії є рух тіла. Дія може виражатися в одному (одиничному) русі або в їхній множинності. Рухи тіла утворюють дію в кримінально-правовому розумінні, коли вони контролюються свідомістю й направляються волею особи на певний об'єкт.

З фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини. Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, які складаються з декількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія. Наприклад, у складі грабежу вказано на відкрите викрадення майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого. Тут мають місце дві дії – грабіж і насильство, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, утворюють самостійні злочинні дії, передбачені окремими статтями КК. У зазначеному випадку одна дія виступає як спосіб вчинення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв'язку й органічній єдності та у сукупності утворюють складну дію, що і завдає шкоди об'єкту (як основному, так і додатковому). Складними є й двоактні дії, наприклад, придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом. До складних відносять, зокрема, і дії в так званих триваючих злочинах, коли злочин, почавшись одним з актів поведінки (активною дією), потім продовжує відбуватися протягом певного часу, наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї. У деяких випадках складні дії складаються із цілого комплексу вчинків, пов'язаних один з одним. Це, наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і ін.

Залежно від характеру впливу на об'єкт злочину дії можна підрозділити на фізичні, інформаційні та комбіновані. Фізичні (або енергетичні) дії полягають в застосуванні мускульної, фізичної сили для вчинення злочинного посягання (ст.ст.115-117, 121 КК) завжди спрямованої на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу. Інформаційні дії полягають в передачі інформації іншим особам і завжди виражаються в словесній (вербальній) формі, а також у яких-небудь інших діях, які несуть інформацію: значеннєвих жестах (конклюдентні дії), виразних рухах (міміка, жести). За допомогою інформаційних дій відбуваються злочини, пов’язані з погрозами (ст.ст.129, 266, 345, 346 КК). Комбіновані дії мають місце при поєднанні інформаційних і фізичних дій (ст.ст.190, 187, 296, 343 КК).

Зустрічаються ситуації, коли у вчиненій особою дії або бездіяльності її воля не проявляється й психофізична єдність діяння відсутня. У таких випадках у зв'язку з наявністю певних обставин вчинене діяння (дія або бездіяльність), у якій відсутній прояв волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутнє і саме діяння (дія або бездіяльність) як ознака об'єктивної сторони злочину. До таких обставин відносяться: непереборна сила; непереборний фізичний примус (насильство); психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.

Непереборна сила – це надзвичайна й непереборна в даних умовах обставина. Джерелом непереборної сили можуть бути явища природи, технічні механізми, хвороба й ін. Під непереборним фізичним примусом розуміють такий протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу, який повністю придушує волю того, хто зазнав насильство, внаслідок чого він позбавлений можливості вибрати бажаний варіант поведінки й робить у результаті насильства рухи тіла, якими заподіює шкоду, або ж не робить тих дій, які він повинен був зробити в даній ситуації. Психічний примус – це вимога зробити певні дії або, навпаки, не робити тих або інших дій, які в даній ситуації повинні бути зроблені, під погрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної або моральної шкоди (шляхом залякування).

При кваліфікації діянь, преедбачених статтями з бланкетними диспозиціями, мають встановлюватися ознаки, зазначені не лише в кримінальному законі, а й в інших нормативних актах.

Суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (погрозу) заподіяння такої шкоди.

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру й обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкту, можуть бути підрозділені на наслідки у вигляді реальної шкоди й на наслідки у вигляді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість злочинів заподіюють реальну шкоду. Разом з тим діюче кримінальне законодавство в деяких випадках встановлює відповідальність за діяння, які не заподіюють реальної шкоди конкретному об'єкту, однак ставлять його при цьому в небезпеку заподіяння шкоди. Так, у КК встановлена відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, що перебуває в небезпечному для життя стані, причому тут не потрібне настання смерті особи, що залишили без допомоги, або настання інших тяжких наслідків. Подібні злочини одержали в літературі назву «делікти небезпеки» («делікти створення небезпеки»).

Наслідки злочину різноманітні, вони можуть мати місце в різних сферах економіки, виробництва, прав людини, екології й ін. Всі вони можуть бути підрозділені на дві великі групи: наслідки матеріального й нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків відноситься майнова шкода, наприклад, у злочинах проти власності, а також шкода, що носить особистий (фізичний) характер, наприклад, тілесні ушкодження. У свою чергу, злочинні наслідки майнового характеру можуть виражатися в так званому позитивному збитку або упущеній вигоді (неодержані доходи). Позитивний майновий збиток полягає в тому, що майно, що перебувало у власності або володінні потерпілого, протиправно вилучається або знищується або ж ушкоджується. У випадку ж упущеної вигоди потерпілий не одержує тих майнових вигід, які він має право одержати за законом, договором або на іншій правовій підставі.

Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в об'єкті посягання, які пов’язані з порушенням тих або інших інтересів учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, і, як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як на суб'єкта суспільних відносин або впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), із приводу яких існують суспільні відносини. Тут може бути виділена шкода політична (злочини проти національної безпеки держави), організаційна (злочини в сфері службової діяльності, військові злочини, проти порядку управління, правосуддя, громадської безпеки, громадського порядку), соціальна (злочини проти трудових і виборчих прав громадян), моральна (злочини проти волі, честі та гідності особи).

У деяких складах злочинів містяться вказівки на конкретні наслідки, наприклад, смерть потерпілого при вбивстві, тілесні ушкодження відповідної тяжкості в складах злочинів, передбачених відповідними статтями КК. В інших статтях КК не надається чіткого опису наслідків («тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», «велика шкода» і т.п.). Отже, тут у законі застосовуються оціночні терміни й поняття, з'ясування обсягу змісту яких вимагає уточнення й конкретизації по кожній справі.

Тяжкими наслідками визнаються: 1) при перевищенні влади або службових повноважень (ч.3 ст.365 КК) заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян (п.4 примітки до ст.364 КК), розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви, тощо (п.10 постанови ПВСУ від 26.12.2003 р. №15); 2) загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах; тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об'єктів тваринного світу масовими, суди, зокрема, повинні досліджувати відомості про чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці (п.5 постанови ПВСУ від 10.12.2004 р. №17).

Особливо тяжкими наслідками, передбаченими ч.4 ст.152 (зґвалтування) та ч.3 ст.153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) можуть бути визнані, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (п.11 постанови ПВСУ від 30.05.2008 р. №5).

Під „іншими тяжкими наслідками” розуміється: 1) заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі, середньої тяжкості – двом особам і більше, а також: великої матеріальної шкоди будь-які юридичній чи фізичній особі (абз.3 п.27 постанови ПВСУ від 26.04.2002 р. №3) або шкоди у великих розмірах підприємству, установі, організації чи громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць (п.21 постанови ПВСУ від 12.06.2009 р. №7); 2) знищення чи пошкодження майна, тварин, флори, фауни, повітря, ґрунту, вод, чим заподіяно шкоду у великих чи особливо великих розмірах (абз.3 п.15 постанови ПВСУ від 25.04.2003 р. №3); 3) зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, захворювання тяжкою хворобою, у тому числі і психічною, самогубство потерпілої особи, що настали внаслідок статевих зносин с особою, яка не досягла статевої зрілості (абз.4 п.16 постанови ПВСУ від 30.05.2008 р. №5).

Поняття „шкода здоров'ю потерпілого” (ч.1 ст.ст.271-275 КК) охоплює випадки, пов'язані із заподіянням особі середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (п.21 постанови ПВСУ від 12.06.2009 р. №7).

Настання зазначених у законі наслідків в одних випадках є необхідною ознакою основного (простого) складу закінченого злочину, наприклад, поширення епізоотії або настання інших тяжких наслідків у результаті порушення ветеринарних правил; в інших же – суспільно небезпечні наслідки відіграють роль кваліфікуючої обставини, що обтяжує відповідальність, наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів, що заподіяло тяжкі наслідки. Деякі норми КК зв'язують злочинність і караність діяння з обов'язковим настанням певних суспільно небезпечних наслідків. Так, відповідальність за діяння, передбачені ст.202 КК (порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг), настає за умови, що від них отримано доход у великих розмірах (абз.2 п.3 постанови ПВСУ від 25.04.2003 р. №3); обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.365 КК (перевищення влади або службових повноважень), є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (п.6 постанови ПВСУ від 26.12.2003 р. №15).

М.І. Панов зазанчає, що деліки створення небезпеки порушують стан захищеності, безпеки суспільних відносин, посталвених під охорону кримінального закону, порушують безпечні умови їх функціонування.

Теорія кримінального права й практика виходять із основного принципу, відповідно до якого суспільно небезпечні наслідки можуть бути ставлені у вину особі тільки за умови, що вони перебували в причинному зв'язку з його дією або бездіяльністю. Під причинним зв'язком у кримінальному праві варто розуміти об'єктивно існуючий зв'язок між діянням – дією або бездіяльністю (причиною) – і суспільно небезпечними наслідками (слідством), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку.

У теорії кримінального права склалися наступні підходи до розуміння значення причинного зв’язку:

1) теорія еквівалентності (conditio sine qua non – умова, без якої немає) – причинний зв’язок між діянням людини і злочинними наслідками, що настали внаслідок нього, наявний тоді, коли діяння було необхідною передуючою умовою злочинного наслідку. Згідно з цією теорією всі умови (необхідні й випадкові) перебувають у ланцюгу взаємозв’язаних явищ, однаково обумовлюють злочинний наслідок;

2) теорії нерівноцінності умов:

а) причиною настання суспільно небезпечних наслідків є та з причин, яка більше ніж інші вплинула на настання суспільно небезпечних наслідків (К. Бікмаєр);

б) між силами, які сприяють, і силами, які протидіють вчиненню злочину, є певна рівновага. Те діяння людини, яке сприяє настанню злочинного наслідку або послаблює протидіючі йому умови, є причиною настання суспільно небезпечних наслідків (К. Біндінг);

в) діяння людини є причиною настання суспільно небезпечних наслідків лише тоді, коли воно „настільки полегшує успіх приєднаних сил, що їх незалежність є уявною, а не дійсною”. Навпаки, якщо ступінь сприяння настанню суспільно небезпечних наслідків є незначним, то це перериває причиновий зв’язок між суспільно небезпечними наслідками і поведінкою людини (Н.С. Таганцев);

г) слід розмежовувати причини й умови настання злочинного наслідку. Причиною настання суспільно небезпечних наслідків є певні фактори, які, впливаючи на об’єкт, викликають у ньому певні зміни. Причинами настання суспільно небезпечних наслідків є також умови причини, тобто причини причин (С.В. Познишев);

3) теорія адекватної причинності – юридично значимими визнаються лише типові, на думку судді, а не тільки для даного конкретного випадку причини, що обумовили настання суспільно небезпечного наслідку;

4) теорія „необхідного спричинення” (теорія необхідного причинного зв’язку) є панівною в сучасній теорії кримінального права України і містить наступні умови:

- діяння суб’єкта заподіяло суспільно небезпечний наслідок;

- діяння суб’єкта передує суспільно небезпечному наслідку;

- діяння суб’єкта містить неминучість або реальну можливість настання суспільно небезпечного наслідку;

- суспільно небезпечний наслідок закономірно породжується у конкретних умовах місця, часу та обстановки саме цим діянням суб’єкта, а не діянням інших осіб чи інших зовнішніх сил;

- суспільно небезпечний наслідок настає вслід за діянням суб’єкта.

Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Так, з'ясовуючи обставини вчиненого протиправного діяння (злочини проти довкілля), необхідно особливо ретельно перевіряти, чи є причиновий зв'язок між ним і фактом заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, чи не зумовлені шкідливі наслідки факторами, що не залежали від волі підсудного (стихійне лихо, пожежа тощо). Відповідальність за злочини проти довкілля настає і в тому разі, коли відповідні дії були вчинені у зв'язку з виробничою або іншою діяльністю (абз.2 п.4 постанови ПВСУ від 10.12.2004 р. №17).

Необхідний причинний зв’язок буває декількох видів:

1. прямий (безпосередній) причинний зв’язок – безпосередньо від дій суб’єкта настає наслідок (постріл, який завдав смерть потерпілому);

2. опосередкований причинний зв’язок – має місце при використанні для вчинення злочину особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, неосудної особи, тварини тощо;

3. необхідний причинний зв’язок при співучасті – діяння організатора, підбурювача, посібника перебувають у причинному зв’язку з діянням виконавця;

4. необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого.

Необхідний причинний зв'язок варто відрізняти від випадкового причинного зв'язку. Необхідний причинний зв'язок відображає закономірності розвитку об'єктивного світу, коли причина сама в собі містить реальну можливість настання певного наслідку. Випадкові причинні зв'язки не відображають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок, коли конкретний суспільно небезпечний наслідок є результатом впливу дій третіх осіб або сил природи, або дій самого потерпілого, або дій тварин чи інших факторів. Наприклад, потерпілий, якому нанесене легке поранення, умер від того, що при перев'язці йому була занесена інфекція. Відповідальність у цьому випадку може наступити лише за нанесення поранення.

Суспільно небезпечні наслідки, що наступили внаслідок випадкового причинного зв'язку, не мають кримінально-правового значення й не є ознакою об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом.