Питання 2. Комунікативні ознаки культури мовлення

МОВЛЕННЄВА КУЛЬТУРА – уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин спілкування. Мовленнєва культура окремої особи й усього народу, її зміст і рівень розвитку визначаються двома основними чинниками:

• станом і багатством мови (у конкретний період функціонування);

• позамовними обставинами, рівнем, сутністю життя народу, передусім його освічених верств.

Виділяють основні ознаки щодо виявлення мовленнєвої культури:

• нормативність;

• правильність;

• точність мовлення;

• логічність;

• чистота мовлення.

НОРМАТИВНІСТЬ – дотримання всіх правил усного й писемного мовлення. У ній знаходить свій вияв визначальна сутність, ознака всенародної літературної мови й мовлення окремої особи, сформоване в кожного вміння користуватися мовою в її соціально усвідомлених та усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми. Мовець опановує мовні норми в їх повному вияві впродовж усього життя.

ПРАВИЛЬНІСТЬ МОВЛЕННЯ – одна із суттєвих комунікативних ознак мовлення. Це, з одного боку, повна відповідність нормам української літературної мови, а з іншого боку, одна з основ мовленнєвої культури.

Необхідно розмежовувати такі терміни як «правильність мовлення» та «культура мовлення». Першим запровадив ці поняття та частково розмежував їх російський мовознавець Григорій Винокур. Він наголошував на тому, що поняття культури мовлення можна тлумачити подвійно – залежно від того, чи ми будемо мати на увазі одне тільки правильне мовлення, чи також мовлення вміле, мистецьке. Правильність є базовим рівнем культури індивідуального й колективного мовлення. Сказане (написане) правильно завжди відповідає мовним нормам. Якщо у своєму висловленні мовець використав усі мовні одиниці комунікативно виправдано, тобто стилістично, то це означає, що він оволодів культурою мовлення.

ТОЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ – це повна відповідність, узгодженість висловленого з певними матеріальними та духовними реаліями життя. Уміння оформляти й виражати думки адекватно до певного предмета або явища зумовлюється знанням об’єктивної дійсності, а також знанням рідної мови.

Точність полягає в тому, що кожне реалізоване речення має правдиво та реалістично відображати зміст висловленого. Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, його словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки тощо. Багатьом мовцям буває важко точно й уміло розповісти про те, що вони добре уявляють, про що думають, що відчувають, і тоді вони припускаються мовленнєвих неточностей, які є порушенням мовних норм, пор.: Економіка України нині знаходиться в занедбаному стані. У цьому реченні неточно вжито слово знаходиться, його необхідно замінити дієсловом перебуває, оскільки воно вказує на рух, динаміку, процес, змінюваність, а наведене в реченні дієслово виражає відсутність руху, постійність.

Точність мовлення передбачає чітку відповідність слів тим поняттям, уявленням, предметам, діям тощо, які вони позначають.

ЛОГІЧНІСТЬ – це продумане, виважене, семантично та структурно впорядковане мовлення. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, в якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальності світу. Правильні, конструктивні думки і досконале знання мови витворюють логічно правильне мовлення.

Логічність мовлення має у своїй основі сувору точність. Адже існує чимало випадків, коли цю мовну ознаку порушують і вживають алогічні словоформи. Прикладом можуть бути мовні кліше офіційно-ділового стилю: обговорювали підсумки проведених виборів (слово проведених є зайвим, оскільки підсумки виборів підбивають лише після їх проведення); розглянути внесені пропозиції (слово внесені є зайвим, оскільки не можна розглядати пропозиції, яких ніхто не вносив); виконання взятих зобов’язань (слово взятих є зайвим) тощо.

Мовленню алогічному завжди повинне протиставлятися мовлення логічне. Логічність висловленого виявляється в таких параметрах, як мова – мислення – мовлення. Щоб логічно висловлюватися, кожен мовець повинен добре знати мову і справжню сутність того, про що йдеться.

ЧИСТОТА МОВЛЕННЯ – це одна із комунікативних ознак мовлення. Вона досягається тоді, коли мовлення є нормативним, а всі його елементи літературними. Лексичне значення слова «чистота» є спорідненим із значення прикметника «чистий». Слово «чистий» є багатозначним, проте значення, що стосується, мови можна тлумачити, як: правильний, ясний, чіткий.

Чистота українського літературного мовлення порушується вживанням стилістично невмотивованих слів, зокрема русизмів, діалектизмів, жаргонізмів, просторічних слів тощо.

Русизми – штучно змішані, нечисті слова, гібрид української та російської мов. Такі слова називають суржиком. Характеристика такого явища є досить негативною. Так, Януш Збодрив наголошує на тому, що «…суржик – це коли дві мови утворюють одну – зіпсовану, неповноцінну, несформовану». Юрій Андрухович називає суржик «…милим покручем, химерним міщанином, кровозмісним дитям білінгвізму». Причинами такою впливу однієї мови на іншу науковці вважають цілеспрямовану мовно-культурну політику, тобто тиск однієї мови на іншу, а також тісний зв’язок і спорідненість лексичного складу та граматичної системи української та російської мов. Але існує ще одна причина, досить суттєва для нашої держави – це байдужість, примітивізм, неосвіченість її громадян. Суржик охоплює всі рівні мови, пор.: учбовий, заключення, рахую, любий, а мають вживатися навчальний, висновок, вважаю, будь-який (лексичні норми); на тролейбусі, по пошті, у продажі, два студента замість тролейбусом, поштою, у продажу, два студенти (граматичні норми) тощо.

Українські мовознавці, відчувши негативний вплив суржику на українську мову та його досить активний розвиток, розпочали рішучу боротьбу. Так, уже в 1994 році виходить посібник за загальною редакцією Олександри Серебенської «Антисуржик», покликаний сприяти усуненню деформації української літературної мови.

Недоречним для української літературної мови також є вживання діалектизмів (говірок, наріч), жаргонізмів (різновид мовлення певної соціальної чи професійної групи людей), надмірне захоплення просторічною лексикою (напівнормативні, неусталені в літературній мові слова). Отже, чистота мовлення – це багатовимірне явище. Воно стосується усіх розділів мови (фонетики, лексикології, фразеології, граматики), обов’язкового дотримання усталених, нормативних форм.

Крім вищеназваних комунікативних ознак можна додати й інші, не менш важливі, які свідчать про високий рівень мовленнєвої культури, а саме: образність, простота, стислість, виразність, чіткість, яскравість, доречність, етичність та естетичність мовлення. Володіння культурою мовлення – це важлива умовою розвитку мови, країни та її громадян.