• Фразеологічні, напр., «Фразеологічний словник української мови» у 2-х кн. (1993,1999); «Словник фразеологізмів української мови» (2003);

• Морфемні та словотвірні, напр., «Морфемний словник» Л.М.Полюги (1983); «Морфемний аналіз:Словник-довідник» у 2-х т. І.Т.Яценка (1998);

• Акцентологічні;

4. За охопленням словникового складу мови:

• такі, що максимально повно подають усі шари національної мови, напр., «Словник української мови» в 11-ти томах (1970-1980);

• ті, що відображають певні функціональні різновиди мови, – словники термінів, жаргонізмів, діалектизмів, власних назв, іншомовних слів тощо, напр..:»Словник іншомовних слів» С.М.Морозова, Л.М.Шкарапути (2000); «Словник поліських говорів» П.С.Лисенка (1974); «Короткий словник жаргонної лексики української мови» Л.Ставицької (2003) та ін..

5. За аспектами опису слова:

• тлумачні: «Словник української мови» в 4-х т. за ред. Б.Грінченка (1907-1909); «Словник української мова» в 11-ти т. (1970-1980); «Великий тлумачний словник української мови» (2001);

• синонімів, антонімів, омонімів, паронімів: «Словник синонімів української мови» у 2-х т. (1999-2000); «Словник антонімів» Л.М.Полюги (1987); «Словник омонімів української мови О.Демської та І.Кульчицького (1996); «Словник паронімів української мови» Д.Гринчишина й О.Сербенської (1986);

• частотні, етимологічні, інверсійні, орфографічні, орфоепічні: «Український орфографічний словник» за ред.. А.О.Свашенко (1997); «Орфоепічний словник української мови» у 2-х т. (2001); «Етимологічний словник української мови» за ред.. О.С.Мельничука (т.1-4, 1982-2004);

6. З погляду історичної перспективи та динаміки розвитку мови:

• історичні: «Історичний словник української мови» за ред.. Є.Тимченка (1930-1932); «Словник української мови ХVІ – першої половини XVII ст.» (1991-1999);

• застарілих слів;

• неологізмів;

7. За призначенням:

• загальні;

• спеціальні;

8. За обсягом реєстру:

• короткі (до 30 тис. слів);

• середні (70-80 тис. слів);

• повні ;

9. За розміщенням лексичного матеріалу:

• прямі (алфавітні);

• зворотні: «Інверсійний словник української мови» за ред. Ф.С.Бевзенка (1985).

Основною одиницею будь-якого словника є словникова стаття, що являє собою відносно самостійний відрізок тексту, у якому виокремлюють реєстрову та інтерпретаційну частини, будова яких залежить від призначення словника. Реєстрова частина охоплює реєстрове слово; граматичну інформацію, яка вказує на морфологічні та синтаксичні особливості; стилістичні позначки, якщо слово притаманне лише певному стилю мови або має яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення.

Інтерпретаційна частина містить тлумачення, ілюстративні приклади, джерело цих прикладів, ідіоматику.

На сьогодні особливим попитом користуються електронні (автоматичні, машинні) словники. Вони виконані у спеціальному комп’ютерному форматі, призначеному для роботи з ними на ЕОМ. Для безпосередньої роботи користувачі мають електронні словники кінцевого користувача. Інсталяційний електронний словник найчастіше є комп’ютерною версією звичайного словника, проте існують й оригінальні електронні словники, зокрема інтегрована лексикографічна система «Словники України», підготовлена Українським мовно-інформаційним фондом. Оригінальним є й перекладний російсько-український словник «Плай» обсягом 150 тис. слів.

Онлайновий електронний словник існує нас сервері у готовому вигляді, ним можна користуватися через мережу Інтернет. Специфіка роботи таких словників полягає в тому, що користувач набирає потрібне для перекладу слово, а програма відшуковує та подає його переклад: «CyberMova logo» (англо-український, українсько-англійський словник); багатомовний тлумачно-перекладний словник «Веста» (українсько-білорусько-польсько-російсько-англійський словник).

Знання основних словників й уміння ними користуватися позитивно позначається на професійному мовленні спеціаліста будь-якого фаху, сприяє підвищенню мовленнєвої культури, у т.ч. дотриманню мовних норм, і визначає мовленнєву компетентність, що є складовою частиною загальної професіограми фахівця.