- •Питання 1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
- •Питання 2. Комунікативні ознаки культури мовлення
- •Питання 3. Комунікативна професіограма фахівця
- •Питання 4. Словники у професійному мовленні
- •За підбором слів і характером їхнього пояснення:
- •Акцентологічні;
- •Питання 5. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури
- •Питання 6. Мовний, мовленнєвий та спілкувальний етикет
- •Знайомство
- •Вибачення
- •Звертання
Питання 4. Словники у професійному мовленні
Ким би не була людина за фахом, яку б посаду не обіймала, вона має володіти рідною мовою й мовою того народу, з яким вона живе. Людина, байдужа до рідної мови, водночас виявляє байдужість до минулого, теперішнього й майбутнього свого народу.
Учитися грамотного й вправного мовлення треба повсякчас, і незмінними помічниками в цьому навчанні повинні стати для спеціаліста будь-якої галузі знань словники. Як писав М.Рильський, «увага до мови – доконечна річ для того, щоб думка набула справжньої кришталевої форми».
Словник – це довідкове видання, що містить зібрання слів чи словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному тощо), з інформацією про їхнє значення, будову, написання, вимову, вживання, походження тощо чи з перекладом їх іноземною мовою. Технологія укладання різних типів словників, які б забезпечували потреби мовців у спілкуванні, та розроблення теоретичних засад словникарства є предметом вивчення лексикографії.
Фахова підготовка спеціаліста, а особливо філолога, не можлива без засвоєння певної суми знань із лексикографії, знайомства з різними типами словників та вироблення практичних навичок їхнього використання. Орієнтуватися в сучасному різноманітті словників допоможе їх класифікація, що здійснюється на підставі різних критеріїв:
За підбором слів і характером їхнього пояснення:
мовні, або лінгвістичні, у своїй реєстровій частині містять слова чи інші мовні одиниці, що піддаються лінгвістичному опису залежно від призначення словника;
енциклопедичні, предметом опису яких є поняття, тобто в них описують предмети, явища, події, розповідають про визначних діячів науки, техніки, мистецтва, культури тощо, супроводжуючи опис фотографіями, картами, схемами, таблицями, малюнками і т.д. З-поміж них найвідомішими є «Українська радянська енциклопедія» в 17т. (1960-1966); «Енциклопедія українознавства» за ред. В.Кубійовича (1949,перевидання 1993-1996); «Українська мова: Енциклопедія» (2000). На сьогодні продовжується видання «Енциклопедії сучасної України» в 25т., розпочате 2002року.
За охопленням матеріалу однієї або більше мов:
одномовні;
перекладні. Перекладні можуть бути загальномовними, як наприклад, «Русско-украинский словарь» у 3т. (1968, 2-ге вид. 1988); «Українсько-російський словник» у 6т. (1953-1963); «Великий англо-український словник» М.Зубкова (2003); «Польсько-російсько-український словник» С.Левінської й Т.Старака (1992), та термінологічними, як-от: «Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Техніка» (1998); «Російсько-український словник наукової термінології: Біологія, Хімія. Медицина» (1996).
За рівнями мови:
