Питання 3. Комунікативна професіограма фахівця

У системі професійної освіти існує поняття професіограми, що означає усю сукупність посадових вимог до кваліфікації фахівця.

Професіограма включає в себе ту суму знань, умінь і навичок, яку отримує фахівець під час фахової підготовки та самоосвіти й самовдосконалення впродовж усього життя. Важливою характеристикою діяльності будь-якого фахівця є його мовна культура, оскільки мова – найважливіший засіб спілкування та впливу на свідомість і поведінку людей. Показниками мовної культури будь-якого фахівця є: змістовність; логічність; точність; ясність і простота викладу, що поєднуються з належним науковим чи навчальним рівнем;стислість; емоційна виразність; нормативність мовлення, що включає орфоепічні, фонетичні, лексичні та граматичні норми. Суть комунікації при цьому визначає не лише добір відповідних мовних засобів, а й необхідні при цьому жести, міміку, тон, постановку голосу тощо.

Для реалізації домінуючих видів діяльності певної особистості необхідною умовою є його комунікативна компетентність, що на сьогодні трактується по-різному. Так, Ю.Ємельянов визначає її як конгломерат знань, мовних і позамовних умінь та навичок спілкування, набутих людиною в ході природної соціалізації, навчання та виховання. Комунікативна компетентність розглядається також як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікативної дії в певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії, і передбачає адекватність установок. Розуміння суб’єктом своєї міжособистісної позиції, знання закономірностей різних форм спілкування і правил поведінки в різних ситуаціях, уміння сформувати тактичний план і реалізувати його на основі соціальних навичок. На думку Л.Петровської, основними компонентами в спілкуванні виступають компетентність людини щодо себе «Я-компетентність», тобто її адекватна орієнтація у власному потенціалі, а також у потенціалі партнера, компетентність у ситуації й завданнях

Комунікативна професіограма фахівця – це професійний портрет фахівця з погляду володіння ним комунікативною технікою. Професіограма є своєрідним паспортом, що містить сукупність особистісних якостей, спеціальних знань і умінь, необхідних для фахівця; це система вимог, які ставить професія до людини. Складовими комунікативної професіограми є:

• знання мовного етикету й уміле його використання;

• формулювання цілей і завдань ділового спілкування;

• організація процесу спілкування й управління ним;

• аналіз предмета спілкування;

• уміння ставити питання й конкретно відповідати на поставлене питання;

• володіння навичками та прийомами ділового спілкування, його тактикою й стратегією;

• уміння вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, полеміку, дискусію, діалог, дебати, диспут, «круглий стіл», ділову нараду, командну ділову гру. Переговори;

• аналіз конфліктів, кризових ситуацій, конфронтацій та уміння розв’язувати їх;

• володіння мовою та різноманітними мовними засобами, що допоможе переконувати, критикувати, досягати рішень і компромісів;

• знання службового етикету та вміле його використання;

• створення довірливих стосунків з іншою особою на рівних началах.

Таким чином, комунікативний потенціал особистості є важливою характеристикою її можливостей. До складу комунікативного потенціалу входить комунікативна ерудиція особистості – система знань історії й культури людського спілкування. Важливою передумовою успішної комунікації вчителя є професійна орієнтація; здібність до роботи; постійне удосконалення навичок; самоосвіта, самоконтроль, оскільки надмірні емоції призводять до неадекватних рішень; доброзичливі стосунки з іншими; володіння мистецтвом переговорів.

Отже, комунікативно-ситуативна компетентність фахівця включає в себе знання, уміння, навички та способи здійснення впливу з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей, спроможність знаходити вихід у різних ситуаціях спілкування, уміння впливати на встановлення сприятливого психологічного клімату в колективі тощо.

Як особистість фахівець є носієм мови, що фіксує в собі загальнонаціональні традиції народу, особливості його історичного розвитку і становлення національної культури, а також засвоєння загальнолюдських цінностей. Водночас мова фахівця відображає у лінгвістичних конструкціях (термінах, термінологічних словосполученнях тощо) спеціальні знання, становлення і розвиток конкретної галузі.

Безсумнівно, що професійна діяльність спеціаліста супроводжується особистим внеском у її рух вперед. Сучасний спеціаліст, реалізуючись у виробничій чи науковій діяльності, описує отримані результати виражальними засобами рідної мови. Тобто, створюючи щось нове чи вдосконалюючи вже відоме – технології, апарати, пристрої тощо, – він називає їх новими словами, серед яких можуть зустрічатися як терміни конкретної вузької спеціальності, так і загальнотехнічні чи загальнонаукові мовні одиниці. Нове слово – це найдосконаліший спосіб відображення професійної діяльності людини. Воно не тільки описує нове в теорії або практиці, але й створює можливість для подальшого розвитку.

Інакше кажучи, підготовка майбутнього фахівця передбачає володіння нормованою мовою та культурою мовленнєвого спілкування.