Питання 5. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

СЛОВНИКИ АНТОНІМІВ – це словники, у яких наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими принципами укладено «Повний словник антонімів української мови» Л.М. Полюги (Київ, 2008). У четвертому виданні подані антоніми різного типу, а в словникових статтях тлумачаться їх значення, наводяться зразки їхньої сполучуваності з іншими словами, антонімічні стійкі словосполучення та фразеологізми, приклади їх використання в текстах творів, висловах, відомості про антонімічну синонімію, споріднені антонімічні пари. Окремими частинами книги є «Покажчик антонімічних пар», «Антонімія префіксів», «Антонімія суфіксів», «Антонімія компонентів складних слів», «Синоніми компонентів антонімічних пар».

СЛОВНИКИ ІНШОМОВНИХ СЛІВ. Ці словники охоплюють запозичену лексику, вказують на джерело запозичення слова, наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення слова рідною мовою. 1974 року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О.С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. Словник декілька разів перевидавався. Одне з останніх видань, що пояснюють значення запозичених слів, – «Словник іншомовних слів», укладачі С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. Він містить близько 10 тис. слів, запозичених українською мовою з інших мов головним чином у ХVІІІ – ХХ столітті.

СЛОВНИКИ ОМОНІМІВ. До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість. Прикладом такого типу словників може бути «Словник омонімів української мови» О. Демської та І. Кульчицького (Львів, 1996).

СЛОВНИКИ ПАРОНІМІВ. Словники такого типу є досвідом в українській лексикографії опису паронімів – близьких за звучанням, але різним за значенням слів, головним чином тих, що найчастіше використовуються у шкільних підручниках, у науково-популярних книжках, публіцистиці, засобах масової інформації, художній літературі, побутовому мовленні. Прикладом таких словників є «Словник паронімів української мови» Д. Гринчишина та О. Сербенської (Київ, 2008). У словнику описано понад 1200 паронімів української мови. Подано їх акцентуаційну, граматичну та стилістичну характеристику. Мета словника – допомагати користувачам практично оволодіти лексичним багатством української мови, вдосконалити культуру мовлення.

СЛОВНИКИ СИНОНІМІВ – це словники, в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів конкретної мови. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична (вказується на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті. Саме так побудовано академічний «Словник синонімів української мови» у 2-х томах (К., 1999-2000). Автори: Бурячок А. А., Гнатюк Г. М., Головащук С. І. та ін. Словник нараховує близько 9 200 синонімічних рядів (на матеріалах літературної мови ХІХ – ХХ ст., діалектної та народнопоетичної лексики) із семантичними, граматичними, стилістичними характеристиками синонімів та прикладами їх уживання в контексті. Він є найповнішим за ступенем опрацювання української синоніміки.

У синонімічних словниках для широкого практичного користування наводяться синонімічні ряди без ілюстративних прикладів їх уживання. Такими є «Короткий словник синонімів української мови» П.М. Деркача (К., 1960), «Практичний словник синонімів української мови» С. Караванського (К., 1995).

Вагомим внеском є «Словник українських синонімів і антонімів» Л.М. Полюги (Київ, 2007). У Словнику до слів-домінантів синонімічних гнізд (рядків) комплексно підібрані всі можливі синоніми з широкими семантичними розгалуженнями, які супроводжуються тлумачними і стилістичними ремарками. У цьому ж реєстрі за абеткою розміщені всі синоніми словника з відсиланням до відповідних синонімічних рядів. Антоніми, якщо вони є в мові, наведені у словникових статтях після аналізу членів синонімічного гнізда. У книжці подано і словничок антонімів префіксальних та суфіксальних морфем.

ОРФОЕПІЧНІ СЛОВНИКИ – це різновид словників, у яких подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу і з вказівкою на вимову. Є такі орфоепічні словники української мови: «Словник наголосів української літературної мови» М.І. Погрібного, який містить близько 165 тисяч слів (К., 1973), «Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М.А. Жовтобрюха (К., 1973).

ПЕРЕКЛАДНІ СЛОВНИКИ. Найбільш поширеними в Україні є двомовні перекладні словники, які побудовані з урахуванням певних традицій української лексикографії. Однією з вагомих сучасних праць є шеститомний «Українсько-російський словник», виданий Інститутом мовознавства імені О.О. Потебні в 1953 – 1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. Також заслуговує на увагу «Русско-украинский словарь-справочник» за ред. В.М. Брицина, виданий у 2005 році, що містить понад 102 тисяч російських слів і словосполучень.

Важливим джерелом поповнення словникового запасу є російсько-українські словники, що містять термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський. Крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, що охоплюють й інші мови. Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

СУЧАСНІ ЮРИДИЧНІ СЛОВНИКИ. Ці видання розраховані на широке коло користувачів-мовців. Довідники подають коротку словникову інформацію про значення слова та його вживання.

Цікавим і своєчасним для юристів-практиків був «Юридичний словник-довідник», виданий у Києві в 1974 р. Упорядники словника – академіки Б. Бабій та В. Корецький.

У 80-х роках побачили світ «Юридичний словник» (за ред. Б. Бабія), у 90-х – «Російсько-український словник юридичних термінів» В. Драюка та С. Журавльова, «Словник юридичних термінів (російсько-український)». 1996 р. – «Юридичний словник-довідник» (за ред.. Ю. Шемчушенка). Ще одне видання сучасного зразка – словник-довідник «Українське державотворення: не витребуваний потенціал» (за ред.. О. Мироненка. – К., 1997). У цьому самому році з’являється «Короткий словник юридичних термінів». Значно розширює пізнавальний інтерес до галузі права «Юридична енциклопедія» (К., 1998, 1999), вихід якої триває.