55. Поняття комерційного найменуваннята вимоги до нього. Співвідношення з найменуванням юридичної особи.

Комерційне найменування — засіб індивідуалізації, що дозволяє відрізнити одну особу з-поміж інших. "Світоч", "Славутич" або "Оболонь" — все це комерційні найменування підприємств, які виробляють певну продукцію або надають послуги.

На сьогодні комерційне наймену­вання є одним з найбільш невизначених об'єктів інтелектуальної влас­ності, а питання щодо його правової охорони та захисту й досі не знайш­ли нормативного врегулювання че­рез відсутність спеціального закону. Неоднозначність підходів до право­вої охорони комерційних наймену­вань спостерігається також у зако­нодавствах зарубіжних країн.

Умови надання правової охорони, виникнення та припинення прав інтелектуальної власності на ко­мерційне найменування закріплено ст.ст. 489-491 Цивільного кодексу України (далі — ЦК).

Після прийняття нового ЦК в юридичній літературі висловлюва­лись суперечливі думки щодо визна­чення сутності комерційного найме­нування. Так, наприклад, значна частина науковців ототожнювала поняття комерційного найменуван­ня з найменуванням юридичної осо­би. У коментарі до ст. 489 ЦК [1] міститься така думка: "Право на ко­мерційне найменування може охоро­нятися законом до моменту держав­ної реєстрації юридичної особи. Так, право на попереднє резервування для комерційних найменувань виз­начено Постановою Кабінету Мі­ністрів України від 24 жовтня 2001р. ¹ 1383 та Законом України "Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб — під­приємців" [2, с. 799].

Неуважність при висловленні та­ких позицій є очевидною, оскільки у коментованій статті чітко зазначе­но, що право інтелектуальної влас­ності на комерційне найменування є чинним з моменту його першого ви­користання та охороняється без обо­в'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації. А зазначені нор­мативні акти стосуються саме най­менувань юридичних осіб і ніякого відношення до комерційних найме­нувань не мають.

Найменування юридичної особи та комерційне (фірмове) найменува­ння є різними правовими катего­ріями, які відрізняються одна від одної за колом суб'єктів прав на них, підставами виникнення та при­пинення тощо.

Цим відмінностям присвячено достатньо наукових дос­ліджень [3, 4], аналіз яких не є предметом даної роботи.

Відповідно до ст. 90 ЦК [1] "Юри­дична особа повинна мати своє най­менування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму (…). Юридична особа, що є підпри­ємницьким товариством, може ма­ти комерційне (фірмове) наймену­вання".

Аналіз викладеної норми дає змо­гу однозначно визначити, що юри­дична особа зобов'язана мати найме­нування юридичної особи і може (тобто має право) додатково мати ко­мерційне найменування.

Однак, на відміну від наймену­вання юридичної особи, будь-яких вимог до структури комерційного найменування законодавством Ук­раїни не встановлено як і не визна­чено взагалі його поняття. У ст. 489 ЦК закріплені лише умови надання правової охорони комерційному най-менуванню1.

Структура комерційного найме­нування завжди розглядалась по­верхнево, хоча це питання має вели­ке значення для захисту прав на цей об'єкт, особливо при зіткненні прав на комерційні найменування та зна­ки для товарів і послуг.

На цій проблемі було наголошено А. Міндрул [5, с. 45]: "Під час виникнення спору визначення питан­ня, що саме є комерційним найме­нуванням, може стати досить склад­ним і проблематичним. Так, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 4 березня 2008р. ¹12/205-21/55 зазначає, що "пи­тання визначення фірмового найме-нування2 є правовим. Воно має ви­рішуватись судом відповідно до чин­ного законодавства та на підставі наявних у справі доказів". Зазначе­ний підхід знайшов своє відобра­ження і в Оглядовому листі Вищого господарського суду України ¹01-8/383/1 від 27.06.2008 "Про прак­тику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності"

Таким чином, питання визначен­ня складу комерційного наймену­вання віднесено до компетенції су­ду, однак, на підставі яких доказів та на підставі якого законодавства, якщо не існує спеціального закону щодо комерційних найменувань,— залишається не зрозумілим.

Серед науковців існують різні думки щодо структури комерційного найменування. Так, деякі з них від­носять до його складу, зокрема роз­міщені на товарі або його упаковці відомості про назву підприємства-ви-робника, організаційно-правову фор­му; форму власності та навіть відо­мості про його місцезнаходження і такі, що можуть бути передбачені в установчому договорі [2, с. 799]. Зви­чайно, така інформація є обов'язко­вою для розміщення на упаковці, тарі або виробі. В свою чергу, чи використовувати комерційне наймену­вання — це право юридичної особи, а не обов'язок.

У більшості випадків комерційне найменування співпадає з наймену­ванням юридичної особи або якось пов'язане з ним.

Пунктами 1 та 2 Вимог щодо на­писання найменування юридичної особи або її відокремленого під­розділу [7] встановлено:

"1.1 Юридична особа повинна ма­ти своє найменування. У наймену­ванні юридичної особи зазначають­ся її організаційно-правова форма (…) та назва. Найменування юри­дичної особи викладається держав­ною мовою.

1.2 Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридич­ної особи, а також містити інфор­мацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юри­дичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання. Юридична особа, крім повного най­менування, може мати скорочене найменування.

1.3 Назва юридичної особи не мо­же містити посилання на органі­заційно-правову форму.

1.4 Назва юридичної особи береть­ся у лапки та зазначається безпосе­редньо після організаційно-правової форми суб'єкта господарювання"

Отже, найменування юридичної особи (НЮО) повинно містити дві частини:

Організаційно-правову форму(ОПФ), наприклад, відкрите акціонерне това­риство (ВАТ), товариство з обмеже­ною відповідальністю (ТОВ) та ін.

Назву, яка може містити інфор­мацію щодо мети діяльності юри­дичної особи (юридичне, наукове, виробниче), вид (державне, приват­не, колективне), спосіб утворення (унітарне, корпоративне) тощо (В/НД), та власну назву (ВН) — спеціальну частину найменування, яка необхідна для відрізнення од­них юридичних осіб від інших (будь-яка оригінальна назва).

Проте питання визначення скла­ду комерційного найменування (КН) залишається відкритим. Слід пого­дитись з думкою А. Міндрул, що не­залежно від того, що вирішить суд3, будь-яке його рішення можна оскар­жити через те, що законодавством не встановлено жодних вимог до по­няття комерційного найменування [5, с. 45].

На рисунку 1 зображені можливі варіанти комерційного найменуван­ня при класичній схемі найменуван­ня юридичної особи (ОПФ + В/НД + ВН). Так, словосполучення "Товари­ство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сокіл" є по­вним найменуванням юридичної особи, а її комерційним найменуван­ням може бути: повне найменування (ОПФ + В/НД + ВН) — "Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Сокіл", вка­зівка на вид чи напрямок діяльності та власна назва (В/НД + ВН) — "Юридична компанія "Сокіл", ско­рочене найменування (ОПФ (абр) + ВН) — "ТОВ "Сокіл", лише власна назва (ВН) — "Сокіл", або взагалі комерційне найменування буде пов­ністю відрізнятись від найменування юридичної особи (КН відрізняється від НЮО).

Комерційне найменування може бути зареєстроване як словесний знак для товарів та послуг або як елемент графічного чи об'ємного знака. Однак не кожен знак для товарів та послуг є комерційним найменуванням. Підприємство може зареєструвати необмежену кількість торговельних марок, але при цьому його комерційне найменування залишиться єдиним.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють або реалізовують, та послуг, які ними надаються[2]. Існування двох однакових словесних знаків у одному і тому самому класі товарів та послуг не допускається