3. Правотворчість держав соціально-демократичної орієнтації

У перехідній державі соціально-демократичної орієнтації в процесі правотворчості мають бути ви­роблені такі юридичні норми, які максимально відповідали б вищенаведеним загальнолюдським принципам права.

Для цього сама правотворча діяльність повинна підпорядковуватися певним керівним засадам,

ТТ Т"» Т/і ТТ Т Т ЬТ ТТ Я 1\Л"

Принципи орієнтованої на соціальну демокра­тію правотворчості:

- гуманізм: юридичні норми мають закріплю­вати й охороняти соціальні умови, необхідні для здійснення та захисту основних прав людини, прав народу (нації), усього людства;

- демократизм: норми права повинні виражати волю більшості населення, враховувати інтереси різних соціальних груп; до участі у правотворчості залучаються найширші верстви населення, різно­манітні об'єднання громадян;

- збереження національної самобутності та інтернаціоналізм: в юридичних нормах мають бути виражені і враховані специфічні інтереси кожної нації, народності та етнічної групи, що проживають на території даної держави; у правотворчій діяль­ності повинні брати участь представники всіх націй, народностей і національних груп — для максималь­ного забезпечення прав кожного народу (нації);

- науковість: юридичні норми повинні відпові­дати досягнутому рівню розвитку суспільства, ре­альним соціальним умовам, закономірностям су­спільного життя; при їх розробці слід використову­вати новітні висновки відповідних наук;

- законність: юридичні норми повинні встанов­лювати тільки компетентні органи в межах їх повноважень, з дотриманням визначеної процеду­ри, а головне — відповідно до змісту конституції та інших законів держави;

- техніко-юридична досконалість: при роз­робці та встановленні юридичних норм слід засто­совувати оптимальні, рекомендовані юридичною наукою і випробувані практикою засоби правотвор-чої техніки.

Стадії правотворчості:

- підготовки проекту нормативно-правового акта (прийняття рішення про необхідність розроб­ки проекту; визначення проектантів; розробка про­екту; погодження проекту (із зацікавленими орга­нізаціями); доопрацювання проекту);

- прийняття нормативно-правового акта (вне­сення проекту до правотворчого органу на обго-

вореаня; обговорення проекту у правотворчому ор­гані; прийняття нормативно-правового акта);

— оприлюднення (опублікування) нормативно-правового акта.

4. Нормативно-правові акти

Нормативно-правові акти неоднозначні з огляду на їх формальну обов'язковість, зокрема тому, що во­ни приймаються різними суб'єктами. Ця властивість актів відображається поняттям їх юридичної сили.

Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх спів­відношення і залежність за формальною обов'язко­вістю та визначається місцем правотворчого ор­гану в апараті держави.

Види нормативно-правових актів за юридичною силою: закони, підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або са­мого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси біль­шості населення і має найвищу юридичну силу що­до всіх інших нормативно-правових актів.

Підзаконні нормативно-правові акти — це нор­мативні акти компетентних органів, що вида­ються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання¹.

Види специфічних юридичних актів, які мо­жуть набувати нормативно-правового значення:

- акти прямого волевиявлення населення, що фіксують результати всеукраїнського або місцевих (локальних) референдумів;

- акти Конституційного Суду (або іншого орга­ну конституційної юрисдикції), якщо через них втра­чають чинність певні нормативно-правові акти;

— деякі рішення певних громадських об'єднань (акти делегованої або санкціонованої державою правотворчості таких об'єднань);

- - окремі рішення трудових колективів (рішен­ня зборів і рад трудових колективів);

, - судові рішення, котрими визнаються не чинними як такі, що суперечать Конституції, закону, нормативні акти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.