Тема 15

Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів

Практичне значення викладених у даній темі наукових положень визначається тим, що вони допомагають більш-менш вільно і впевнено орієн­туватись у величезній розгалуженій системі пра­ва і не менш складній системі законодавства. Не засвоївши цих положень, надто важко, а то й не­можливо відшукати потрібний закон, інший нор­мативно-правовий акт, в якому вміщено юридич­ну норму, розраховану саме на потрібну життєву ситуацію.

Формуванню або вдосконаленню вмінь, навичок такого пошуку і сприяють знання системи права і системи законодавства.

1. Правова система: поняття і різновиди

Як і політика (політична система суспільства) та держава (система державного апарату, інших державних організацій), своєрідні соціальні систе­ми теж утворюють різноманітні юридичні явища. Розрізняються, зокрема, правова система і система права, кожна з яких має своєрідну структуру.

Правова (юридична) система — це система всіх юридичних явищ, які існують у певній дер­жаві або у групі однотипних держав.

До складу такої системи входять наступні еле­менти:

- різноманітні правові акти (юридичні норми з їх зовнішніми джерелами, об'єктивовані акти тлумачення і застосування цих норм), діяльність відповідних суб'єктів із створення цих актів;

- різноманітні види і прояви правосвідомості;

- стан законності та його деформації (акти пра­вомірної, а також неправомірної поведінки).

Визначенню майже кожного з цих елементів присвячені наступні теми курсу, а взаємодія, «співпраця» позитивних, тобто підтримуваних дер­жавою і суспільством елементів правової (юридич­ної) системи характеризуються в останній, підсум­ковій темі. Зараз же поняття правової системи оз­начене лише для того, щоб з нею не ототожнити інше системне явище — об'єктивне юридичне пра­во (систему прав).

У конкретних правових системах, що склада­лись за певних історичних умов, під впливом тих або інших соціальних факторів якийсь із зазначе­них елементів набував домінуючого, стрижневого значення. І це накладало відбиток на все юридич­не «обличчя» такої системи. Тому залежно від того, який саме елемент є визначальним у правових сис­темах. що існували раніше та існують зараз, їх зви­

чайно розподіляють на такі різновиди, (або, як іноді висловлюються правові сім'ї):

- нормативно-актна системи (її історично усталена назва — «романс-германська», або «європейсько-континентальна»);

- судово-прецедентна системи (її традиційна назва — «англосаксонська», або система «загаль­ного права»);

- ідеологічно-релігійна система;

- традиційно-общинна система. Кожній з цих правових систем притаманні такі особливості:

Нормативно-актна система:

- домінування серед форм (джерел) об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів (які значною мірою сформувались на основі рецензії ос­нов стародавнього римського цивільного права);

- підпорядкованість нормативно-правових ак­тів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);

- кодифікованість значної частини норматив­но-правових актів;

- більш-менш чіткий поділ цієї системи на пра­во приватне, що регулює відносини (насамперед майнові та особистісні), рівноправними учасниками яких є люди та їхні об'єднання, різноманітні ор­ганізації (цивільне, сімейне, підприємницьке, тор­гове й деякі інші галузі права); та право публічне, котре регулює відносини, учасником яких є, хоча б з одного боку, орган держави як носій владних по­вноважень (конституційне, адміністративне, фінан­сове, кримінальне та деякі інші галузі права);

- визнання нормативно-правового акта вирі­шальним критерієм для офіційної, тобто держав­ної, оцінки діянь як юридичне правових (закон­них) чи юридичне неправомірних (незаконних);

- допущення у деяких, щоправда досить рідкіс­них, випадках судового прецедента як форми юри­дичного права.

Всередині цієї правової системи виділяють підсистеми: «романську» (до якої належить зако­нодавство Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Португалії, значною. мірою України, Росії, Білорусі) та «германську» (законодавство ФРН, Австрії, Швейцарії та ін.).

Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особ­ливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики.

Правова система, що розглядається, домінує і в ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мек­сика, Аргентина, Бразилія та ін.), хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.

Судово-прецедентна система:

- провідною формою юридичного права є судо­вий прецедент;

- функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

- внаслідок цього забезпечується більша гнуч­кість, пристосовуваність юридичних норм, які, що­правда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках — навіть супе­речливими;

- принципова не кодифікованість норм цієї право­вої системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування (проте ця складність нині додається завдяки використання комп'ютерної техніки).

Всередині цієї системи розрізняють групу ан­глійського права (Англія, Північна Ірландія, Кана­да, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька де­сятків країн — членів Британської Співдружності Націй) і право США. Особливість останнього поля­гає, по-перше, у відносно більшій поширеності нор­мативно-правових актів (зокрема, кодексів, яких не знає англійське право,— цивільного, цивільно-про­цесуального, кримінального, кримінально-процесу­ального та ін.); по-друге, в його федеративній струк­турі; і, по-третє, у дещо меншій зв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

У певному сенсі можна констатувати: якщо на

європейському континенті (за романс-германської системи) юристи цікавляться насамперед тим, яким чином закон регламентує певну ситуацію, «матеріальні» права й обов'язки її учасників, то в Англії, Канаді, США — тим, за якою саме процеду­рою, за яким процесом ситуація має бути розгля­нута судом (чи іншим органом), аби дійти пра­вильного рішення.

Так чи інакше, але нині майже третина насе­лення світу живе у державах, де діє прецедентна правова система.

Ідеологічно-релігійна система:

- пануючим джерелом права проголошуються ка­нонічні релігійні тексти (у мусульманському праві — Коран, Сунна та ін., в індуському — збірники Вед, у єврейському — Тора (Старий Заповіт), Талмуд);

- функціонування цих джерел, однак, опосеред­ковується тлумаченням відповідних фрагментів, на­станов, догматів, притч, легенд, оповідей із «Святих книг», яке здійснюється окремими, «довіреними» священнослужителями, теологами-юристами, авто­ритетними знавцями відповідної релігії; тому ре­альним джерелом (зовнішньою формою) юридичних приписів у розглядуваній правовій системі слід вва­жати релігійно-юридичну доктрину (правову ідео­логію), «оздоблену» релігійними текстами;

- наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи (на­приклад, в ісламському праві існує сім «шкіл»);

- невідгалуженість, інтегрованість норматив­них та ненормативних (індивідуальних) юридич­них приписів, що формулювались «мудрецями» та релігійними суддями, звідси — казуїстичність цих правових систем;

- невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових, внутрішньо сімейних та ін­ших (як прояв синкретичності релігійної системи).

Найбільше поширення правова система, що роз­глядається, зберігає у тих країнах, де більша чи значна частина населення сповідує іслам (таких країн нараховується нині понад 50, хоча не в усіх із них держава офіційно визнає мусульманське право).

Традиційно-общинна система:

- домінуючою формою права є правовий зви­чай, тобто традиційно-племінне, традиційно-об­щинне «законодавство», так чи інакше санкціоно­ване державою;

- юридичні норми у цій системі регулюють від­носини не стільки між індивідами, скільки між групами (сім'ями, родами та ін.), зокрема, перед­бачають можливість колективної відповідальності;

- питома вага цього права у різних країнах Аф­рики, де воно ще й сьогодні зустрічається, неодна­кова, оскільки в них функціонують і «взірці» ко­лишнього колоніального права метрополій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав.

На завершення цього стислого огляду юридич­ної світової панорами слід підкреслити: хоча такий поділ об'єктивного юридичного права має дуже істотну пізнавальну і практичну цінність, він, од­нак, ґрунтується лише на формальних, «зовнішньо джерельних» показниках. А ці показники не­спроможні дати відповідь на питання, волю якої частини населення даної країни (або групи країн) відображає юридичне право, що втілене відповід­ною державою (або групою держав) у тих чи інших його зовнішніх формах. Отже, вельми важлива суто юридична типологія права, здійснювана за схарактеризованими вище правовими системами («правовими сім'ями»), не розкриває його соціальної сутності. Це завдання виконує лише соціально-змістовна, «матеріальна» типологія пра­вових систем (див. тему 13).