Тема 3.3. Пізнаня як філософська проблема

1. П л а н

1. Пізнання як предмет філософського дослідження.

2. Структура пізнання.

3. Пізнання, розуміння і пояснення.

4. Проблема істини в філософії. Критерії істинності.

Основні поняття: свідомість, гносеологія, пізнання, розуміння, пояснення, герменевтика, агностицизм, раціональне, чуттєве, емпіричне, теоретичне, істина, правда, помилка, критерій, суб’єкт, об’єкт.

Проблематика теорії пізнання та її зміни в процесі розвитку філософії. Філософи, що визнають пізнаваність світу; агностики та скептики. Пізнання в контексті людського існування. Пізнання і пристосованість людства до навколишнього середовища. Пізнання і стратегія виживання. Знання як засоби перетворення дійсності. Експерименти Дж.Брунера з проходженням лабіринту пацюками.

Суб'єкт і об'єкт пізнання. Пізнання як відображення й пізнання як «конструювання» дійсності.

Різноманіття форм пізнання. Повсякденне, релігійне, художнє пізнання. Знання та віра. Чуттєвий досвід, його форми. Гештальт. Проблема ролі емоцій в пізнанні. Форми раціонального мислення. Інтуїтивне пізнання. Пізнання та творчість.

Пізнання, розуміння, пояснення. Міфологічне та наукове пояснення. Герменевтика. Герменевтичне коло. І.Ньютон: “Гіпотез не вигадую”. Види пояснення. Провіщувана сила наукового пізнання. Наукове завбачення та релігійне пророцтво. Небезпека “безкінечного пояснення”. Утилітарно-прагматична та естетично-романтична настанова в пізнанні: Ф.Бекон та Евклід.

Поняття знання. Класичне визначення істини. Істина як згода розуму з самим собою (Платон, Гегель). Істина як результат збігу сприйнять більшості (Д. Беркли, Мах, Авенариус). Конвенціональна концепція істини - істинне знання як результат конвенції, угоди. Принцип когерентності, тобто сводимости положень або до певних логічних установок, або до даних досвіду. Кореспондентна (твердження повинні відповідати зовнішній дійсності) та прагматична (маємо позитивний результат) концепція істини. Діалогічна концепція істини. К.Ясперс: “Думка істинна, оскільки сприяє комунікації”. М.М.Бахтін: вплив його ідей на гуманітарне пізнання ХХ ст. М.Гайдеггер: питання про онтологічний статус істини. Абсолютна й відносна істина. Чи можлива абсолютна помилка? Істина і правда, помилка і неправда. Проблема критеріїв істини.

Пошуки надійного критерію істини. Практика як критерій істини. Обмеженість практики. Істина й цінність.

Тема 3.4. Методологія накового пізнання та роль науки у сучасному суспільстві

1. П л а н

1. Специфіка наукового пізнання.

2. Структура наукового пізнання.

3. Методи наукового пізнання.

4. Закономірності розвитку науки.

5. Наука і глобальні проблеми сучасної цивілізації. Етика вченого.

Основні поняття: пізнання, наука, емпіричне, теоретичне, парадигма, метод, методологія, експеримент, проблема, гіпотеза, теорія, концепція, передбачення людства, глобальні проблеми, прогноз, майбутнє, тип раціональності, наукова парадигма, наукова тема, науково-технічний прогрес, науково-технічна революція, наукова школа, науковий напрям, наукова спільнота.

Гносеологія, методологія наукового пізнання, наукознавство. Відмінність науки від буденного, художнього та інших форм пізнання. Ідеальний об’єкт науки. Мова термінів. Роль приладів у сучасному природознавчому пізнанні. Систематичність і обґрунтованість наукового знання.

Емпіричний рівень наукового пізнання. Спостереження й експеримент. Вимірювання. Модельне експериментування. Прилад в історії науки та в сучасному науковому пізнанні. Філософський сенс співвідношення невизначеностей. Поняття наукового факту. Гіпотеза, дані досвіду і теорія.

Теоретичний рівень дослідження. Теорія як система принципів, законів, понять. Закономірність, науковий закон. Становлення наукової теорії та зростання наукового знання. поняття про наукову парадигму. Загальнологічні методи дослідження. Поняття як фіксація загального. Аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення, ідеалізація. Формалізація та математизація знань. Теоретичні методи: аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний, генетичний, ідеальний експеримент і теоретичне моделювання. Феноменологічні й пояснюючі теорії. Генетичні й систематичні теорії. Прогнозування і глобальні проблеми сучасної цивілізації.

Проблема єдності науки. Наука як відкрита система. Перенос понять, образів, методів з однієї наукової дисципліни в іншу. Природні та гуманітарні науки. Загальнометодологічні основи юриспруденції. Комплексні дослідження й розмивання предметних меж.

Наука як система знань, як процес отримання нового знання, як соціальний інститут і як особлива галузь і особливий феномен культури. Питання про «початок» науки. Міфологічно-магічні витоки науки. Основні історичні типи відношення філософії і науки. Філософія і світогляд вченого.

Загальні моделі історіографії науки. Концепція розвитку наукового знання К.Поппера. Концепція зміни наукових парадигм Т.Куна. Парадигма як система загальновизначених взірцев, прикладів, принципів вирішення задач. Вчені, які додержуються різних парадигм, живуть ніби в “різних світах”. Відкриття робить не той, хто установив нові факти, а той, хто дав їм правильне тлумачення. Колумб та Віспучі, Прістлі та Лавуазьє. Роль дилетантів та молодих вчених у наукових революціях. Методологія науково-дослідних програм І.Лакотоса. Реконструкція історії науки П. Фейєрабендом. М.Фуко: концепція зміни епістем. Дж.Холтон: тематичний аналіз науки.

Етапи розвитку наукового знання про світ. Новоєвропейська раціональність і створення сучасної системи наук. Питання про інші типи раціональності.

Наукова спільнота. Наукові школи й колективи. Відкритість та закритість сучасної науки. А.Моль: вчений з академічного центру і з провінції. Питання про найкраще для наукового творця соціокультурне середовище. Великі і малі міста, столиці і провінції, комунікація та самотність. А.Ейнштейн, М.М.Бахтін – “великі самотні” сучасної науки.

Наука й виробництво. Сучасна науково-технічна революція. Зміни в соціальному стані науки й техніки. Зміна ціннісних орієнтацій і проблема гуманізації науки й техніки. Роль науки й техніки у вирішенні глобальних проблем сучасної цивілізації. Ідеали науки. Громадянська відповідальність вчених. Етика вченого. Вчений як Фауст, як Вагнер і як Мефістофель. Десакралізація світу як глибинний процес у європейській культурі Нового і Новітнього часу. Чи можлива та чи необхідна?