Контрольні запитання:

1. Проаналізуйте причини скасування кріпацтва у Російській імперії та новизну аграрних відносин у підросійській Україні.

2. Визначте особливості проведення реформ 60-70-х рр. XIX ст. в Україні.

3. Охарактеризуйте розвиток промисловості у підросійській Україні в другій половині XIX ст.

4. Охарактеризуйте ідеологію і напрями діяльності українських громад в 60-70-х рр. ХІХ ст.

5. Висвітліть зміст і характер Валуєвського циркуляру та Ємського указу.

6. З'ясуйте особливості економічного розвитку західноукраїнських земель.

7. Визначте причини поширення, ідейні засади, соціальну базу і форми діяльності москвофілів, народовців та радикалів.

8. Охарактеризуйте процес утворення політичних партій у Галичині, окресліть їх цілі та ідейні засади. Розкрийте процес партійної диференціації народовців.

9. Охарактеризуйте розвиток національної освіти, науки та мистецтва.

Рекомендована література:

1. Асеева Н.Ю. Украинское искусство й европейские художественньїе центры концаXIX-началаXX века. – К.: 1989.

2. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини XIX - початку XX ст. – Чернівці: Золоті литаври, 1999.

3. Донік О.М. Промислове підприємництво дворянства України в XIX ст.: урядова політика, особливості розвитку, галузеві напрямки // Український історичний журнал. – 2007. – №5. – С. 18-40.

4. Історія Києва: від княжої доби до сучасності. Навчальний посібник / Заг. ред. В.Ф.Колесника, А.П.Коцура, Н.В.Терес. – К.: Книги XXI ст., 2005. – С. 253-310

5. Обметко О.М. Соціально-економічна діяльність земств в Україні (середина 60-х - 90-х рр. XIX ст.). – К., 2002.

6. Сухий О. Від русофільства до москвофільства (російський чинник у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у XIX столітті). – Львів, 2003.

7. Українське мистецтво та архітектура кінця XIX - початку XX ст. / Ред. Н.Ю.Асєєва. – К., 2000.

8. Шандра В.С. Генерал-губернаторства в Україні: XIX - початок XX століття. – К., 2005.

Лекція 8 україна на початку XX ст. (1900-1914 рр.)

План:

1. Український національний рух на початку XX ст.

2. Революція 1905-1907 рр. в Україні. Класи і партії у революції

3. Західноукраїнські землі у 1900-1914 рр.

4. Розвиток культури в Україні на початку XX ст. (1900-1914 рр.)

1. Український національний рух на початку XX ст.

Російське та австро-угорське підпорядкування України впливало на її соціально-економічне, національно-політичне та культурне життя. Три взаємопов'язані процеси – індустріалізація, урбанізація і пролетаризація – супроводжували процес розкладу станової феодальної системи у двох імперіях і формували нову соціально-економічну та партійно-політичну розстановку суспільних сил. Початок XX ст. ознаменувався у Росії революційним збуренням, яке однак не завершилося ліквідацією монархії, а лише обмежило її абсолютну владу.

Декларація в Австро-Угорщині низки демократичних свобод і прав на практиці поєднувалася з упертими спробами правлячих кіл зберегти перевагу метрополії. Локальні національні суперечності накладалися на соціальні і взаємно загострювалися, що спричинило з початком XX ст. соціальне і національне розмежування та загострення політичної боротьби.

Український національний рух на початку XX ст. остаточно вступає у політичну стадію, якій властиві інституціоналізовані форми діяльності – участь у виборах, парламентська боротьба, чітке партійне розмежування та ін.

Першою політичною партією у Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУП). Її започаткували діячі студентських громад (Д.Антонович, Б.Камінський, Л.Мацієвич, М.Русов), які зібралися у Харкові на так звану „раду чотирьох”. Треба зазначити, що цій події передувало кілька спроб молодшого покоління української інтелігенції, невдоволеної суто культурницькою й аполітичною діяльністю українофілів, утворити українську політичну організацію. Першою спробою на цьому шляху було широковідоме Братство тарасівців. Воно складалося з групи студентів харківських вузів (І.Липа, М.Байздренко, М.Базькевич, В.Боровик та ін.), які були залучені українофілом О.Русовим до статистичної роботи. Влітку 1891 р. на могилі Т.Шевченка у Каневі вони склали клятву на вірність ідеї визволення України. Прилюдним виступом братства стала промова на шевченківських роковинах у березні 1893 р. в Харківському університеті, яка того ж року була надрукована у галицькому часопису "Правда". Однак, через два роки братство було ліквідоване поліцією.

Новоутворена РУП мала підпільний характер, що обмежувало кількість її членів. Розпливчастим було у 1900-1902 рр. ідеологічне обличчя партії. Вона об'єднала ту молодь, що не бажала вступати до жодної загальноросійської революційної партії. З метою підготовки програми рупівці звернулися до юриста М.Міхновського, який надав їм щойно написаний ним памфлет "Самостійна Україна". Засадничим принципом автора "Самостійної України" було підпорядкування соціальної проблематики національній. Він стверджував, що українці повинні здобути незалежність ще до того, як відбудеться їх соціальне визволення. Не всі члени РУП погодилися з цим, і суперечки з приводу вибору національних чи соціальних пріоритетів призвели до розколу. У 1902 р. від РУП відійшли найбільш радикальні члени і утворили відверто націоналістичну Народну українську партію (ПУП) на чолі з Міхновським. Головний документ партії – "10 заповідей"(1903 р.) проголошував гасло "Україна – для українців". Ця теза зазнала різкої критики. У 1900 р. з РУП вийшла частина членів і разом з позарупівськими соціалістами утворила Українську соціалістичну партію (УСП), яка мала на меті вести агітацію серед українського пролетаріату. Не маючи достатньої опори вона у 1905 р. припинила своє існування.

Після цих розколів РУП продовжувала існувати, проводила свої з'їзди, випускала газету "Гасло"(друкувалася у Чернівцях за редакцією і коштом Дм. Антоновича). Не взявши ідею самостійної України за провідну у своїй діяльності, РУП у пошуках ідеологічної платформи віддала перевагу соціалістичним гаслам. Наприкінці 1904 р. після нового розколу партії утворилася Українська соціал-демократична спілка (Спілка) на чолі з М.Меленевським-Баском та О.Скоропис-Йолтуховським. Вона нараховувала до 6 тис. членів. На практиці Спілка була регіональним філіалом марксистської РСДРП й у 1905 р. влилася до меншовицької фракції цієї партії. У Другій державній думі вона мала 14 депутатських мандатів. У 1909 р. перестала існувати як окрема структура.

У 1905 р. залишки РУП реорганізувалися і прийняли назву – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). До її керівництва входили Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш, тобто ті особи, що пізніше зіграли провідну роль в українському політичному русі. Партія у березні 1907 р. налічувала З тис. осіб. Після серії арештів діяльність її центрального комітету була паралізована, провідники партії В.Винниченко, Д.Донцов, А.Жук та інші емігрували до Львова і започаткували там Закордонну групу УСДРП. У 1908 р. керівники партії стали шукати контактів із новоутвореною ліберальною організацією Товариством українських поступовців (ТУП), провідниками якого були М.Грушевський, С.Єфремов, Д.Дорошенко. ТУП обстоювало конституційно-парламентський спосіб розв'язання українського питання.

Тим часом із Загальної української безпартійної організації, що об'єднувала старше покоління українських діячів, виділилася Українська демократична партія (1904 р.) на чолі з О.Лотоцьким і Є.Чикаленком, а пізніше Українська радикальна партія (1905 р.) на чолі з С.Єфремовим та Б.Грінченком. Невдовзі вони злилися в одну - Українську демократично-радикальну партію (УДРП). За програмою і тактикою вона була подібна до російських кадетів, тобто партією парламентського типу і мала свої представників у Думі. Усі партії Наддніпрянської України, окрім НУП, яка після критики її ідеології, внесла до своєї програми деякі соціалістичні елементи, поклали в основу своїх програм вимогу автономії України усередині федералізованої Росії і створення місцевого українського сейму (парламенту).

На світогляд українського політикуму певний відбиток накладало масонство, яке на зламі ХІХ-ХХ століть активізувало свою діяльність в Російській імперії. Масонські ложі діяли у Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Житомирі, Одесі, Кам'янець-Подільську. Членство у них було способом встановлення зв'язків із західною демократією. Маючи на увазі такі масонські ідеали як космополітизм, свобода, рівність, можна зрозуміти ідейне підґрунтя української політичної думки і багатопартійності. Однією із провідних ідей масонства була боротьба з абсолютизмом, обстоювання ідей суспільного поступу, інтелектуалізму і наукових знань.

Особливістю політичного процесу в Україні було те, що корінне українське населення опинилося в епіцентрі міжнаціонального протистояння. Найбільші національні меншини на території України були представлені російським, польським та єврейським населенням. Представники кожної з націй створювали свої партійні об'єднання. Водночас вони піддавалися могутнім ідеологічним впливам з боку загальноросійських політичних сил, представлених соціал-демократами, соціалістами-революціонерами, анархістами, конституціоналістами та монархістами.