85.Австрійська школа: розробка теорії граничної корисності

К. Менгер - засновник австрійскої школи політекономів.     К.Менгер у своїх працях "Основи політичної економії" (1871) та "Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема" (1883) розвинув "теорію граничної корисністі" Т.Госсена в головну теорію суб’єктивно психологічної школи.

.Економічні погляди К.Менгера.

Менгером було сформульовано принцип спадаючої корисності – вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яка властива останній одиниці запасу.

Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об’єктивний фактор) та інтенсивності вживання споживачем (суб’єктивний фактор). Тому кожна додаткова одиниця блага одержує все меншу і меншу цінність.

Менгером була розроблена шкала – намагання пояснити місце кожного економічного блага в шкалі корисностей та ступень насичення потреби в ньому. Причому розрізняється:

абстрактна корисність різних категорій благ (харчові продукти, одяг, взуття, паливо. прикраси і т.п.)

конкретна корисність кожної одиниці даного виду благ (наприклад, першого, другого, третього і т.д. кілограма хліба, першої, другої, третьої і т. д. пари взуття) .

Менгер усі блага ділив за своєю шкалою на три групи: блага першорядні – ті, що забезпечують безпосереднє задоволення; блага більш високих порядків – блага, які використовуються для виробництва споживчих благ. В результаті цього споживчі блага наділяють цінністю ресурси, з яких вони виробляються. блага вищого порядку – засоби виробництва, до яких К. Менгер відносив "користування капіталом та діяльність підприємств".

Розглядаючи економічні погляди Менгера, слід окремо виділити сформульовані ним поняття обміну.

Обмін, стверджує Менгер, виникає, коли блага однієї людини для неї менш бажані, ніж блага іншої. У останньої таке ж саме ставлення до своїх товарів.Обмін для них взаємокорисний, але нееквівалентний. Пропорції обміну благ визначаються співвідношенням їх граничних корисностей.

 Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у своїх працях: "Походження і основні закони господарської цінності" (1884), "Природна цінність" (1889), "Закон влади" (1926), використовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва.

Візер розробив теорію прихованих витрат.Ця теорія твердить, що частка ціннності блага повинна бути віднесена на рахунок кожного продуктивного блага (труд, земля, капітал), яке приймає участь у виробництві. Тобто Візер стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва. Теорія математично розроблена Дж. Б. Кларком.

Візер сформулював також теорію витрат. Він трактував витрати як своєрідну корисність, що приноситься в жертву.

Продуктивні блага – це майбутнє. Цінність їх залежить від цінності кінцевого продукту. Тому витрати виробництва отримують цінність від своїх продуктів. Пропозиція виступає протилежністю попиту тих, хто має товар.

Візеру належить закон, згідно з яким вартість виробництва є вихідною величиною від вартості продукту. Закон стверджує: дійсна вартість (корисність) будь-якої речі є недоодержані корисності інших речей, які могли бути вироблені за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво даної речі. Візер виголосив тезу, що політична економія є прикладною психологією. Візер вводить поняття маржинальна корисність, тобто найменш важлива корисність замість терміну, використаного Менглером. Вартість товару він виводив із його корисності. Але при цьому вказує, що корисність товарів змінюється під впливом змінних обставин і робить висновок, що вартість товару грунтується або виникає відповідно до інтенсивності потреб і можливості товару задовольнити ці потреби.

Візер використав принцип зменшення насиченості потреб для того, щоб показати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит: від задоволення до перенасиченості й навіть до огиди. Звідси при обмеженій пропозиції споживання продовжується до точки маржинальної корисності. Більш того маржинальна вартість залишається мірою вартості. Візер різко критикував теорію трудової вартості, висунув тезу про примат споживання. На основі цього твердження розглядали в якості вихідного пункту політекономії суб’єкта, який має певні потреби. Цим потребам надавалось вирішальне значення. Візер твердо стояв на позиціях трьох факторів і вважав, що треба починати аналіз з вивчення поєднання факторів:1)капіталу 2)праці 3)землі Візер захищав принцип втручання держави в економіку, виступав на захист приватної власності, вважав її єдиною формою, що виправдала себе.

Є. Бьом-Баверк у роботах "Основи теорії цінності господарських благ" (1886), "Капітал і прибуток" (1889), "Теорія Карла Маркса і її критики" (18960 та в інших дослідженнях дав розгорнутий варіант нової теорії, доповнивши її, зокрема, суб’єктивістською концепцією процента Теорія цінності та граничної корисності Є. Бьом-Баверка. Основою цінності у Є. Бьом-Баверка є корисність блага. Є. Бьом-Баверк розрізняє: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну) корисність блага. Абстрактна розглядалась ним як користь взагалі, що притаманна матеріальним благам, які є в достатній кількості. Кваліфікованою корисністю наділялись блага, запас яких обмежений і зменшення хоча б на одиницю позначається на добробуті індивіда. Найменшу користь від блага Є. Бьом-Баверк називає граничною корисністю.

Концепція прибутку Є. Бьом-Баверка. Сучасне благо – заробітна плата, майбутнє - засоби виробництва. Сучасне благо ціниться вище, ніж майбутнє. В грошовій сфері це положення є джерелом процента.  Процент (прибуток) – це категорія, пов’язана з обміном сучасних та майбутніх благ, тому що це веде до розподілу одержуваних доходів у часі. З цього робився висновок, що процент виникає в результаті впливу фактору часу на вартість благ.

Теорія ціноутворення Є. Бьом-Баверка. Побудована за принципом утворення равнодійних оцінок різних пар продавців і покупців і показує, що "висота ринкової ціни обмежується і визначається висотою суб’єктивних оцінок товару двома граничними парами". Ціна на конкурентному ринку – це об’єктивна цінність. Механізм ціноутворення виключає роль праці і витрат виробництва. Єдиними фігурами системи стають споживачі (продавці і покупці). Теорія виходить з того, що запас благ обмежений, тому цінність товару залежит тільки від попиту (пропозиція еластична). Механізм урівнювання граничної корисності при обміні спирається на припущення про ціну і доходи споживача.

Поняття обміну у Є. Бьом-Баверка. Обмін економічно можливий, якщо покупець оцінює річ вище, а той, що продає – нижче тієї речі, в якій виражена ціна першої.