88.Економічні концепції шведської школи к.Віксель, г.Кассель.

Шведська (Стокгольмська) школа – почала формуватися на початку ХХ ст., її представниками були закладені основи багатьох нових напрямів у західній економічній думці. Засновником школи був К.Вікселль.

Вікселль Кнут (1851–1926) – шведський економіст. Основні праці – “Цінність, капітал і рента” (1893), “Процент і ціни” (1898), “Лекції з політичної економії” (1901). Вікселль розро­бив цілісну теорію, яка охопила проблеми цін, до­ходів, грошей і економічного циклу, поєднавши концепцію граничної корисності з концепціями математичної школи. Він інтегрував у схему Вальраса гроші, започаткувавши новий підхід до проблеми динаміки. Основною змінною моделі грошової економіки Вікселля є співвідношення “грошової” і “природної” (реальної) процентної ставки. Згідно з концепцією кумулятивного процесу, невідповідність між інвестиціями і заощадженнями викликає тенденцію до зростання рівня цін. Аналіз нерівноважних ситуацій дозволив Вікселлю сформулювати умови рівноваги економіки: рівність між грошовою та природною ставками проценту, рівність заощаджень та інвестицій, стабільність цін. В економічній теорії широко застосовується “критерій Векселя” – критерій розподілу податкового тягаря, він є елементом теоретичного обґрунтування реальних дій держави в сфері оподаткування. Вікселль вперше ввів поняття “очікування” учасників господарського процесу. Він з’ясував, що в періоди піднесення нагромадження капіталу підтримується низьким рівнем процентних ставок. Розширення інвестування викликає тенденцію зниження граничної корисності капіталу, внаслідок якої відбувається поступове поглинання реальних заощаджень поточним споживанням. Цей процес отримав назву “ефекту Вікселля”, з ним він пов’язував можливість виходу з депресії. Розробки Вікселля стали важ­ливим джерелом теорії Дж. Кейнса

Густав Кассель (1866–1945) – шведський економіст. Основні праці – “Природа і необхідність проценту” (1903), “Теорія соціальної економіки” (1931). Дослідження Касселя стали розвитком теорії проценту, грошей, торговельно-промислового циклу. Він вперше запровадив до економічного аналізу поняття збалансованого зростання, за якого структура економіки не змінюється, оскільки всі її складові зростають однаковими темпами, що дорівнюють темпу зростання населення. Він зауважив, що скорочення спо­живчого попиту призводить до відповідного недовантаження за­собів виробництва першої групи й одночасно до повної бездіяль­ності засобів виробництва другої групи, фактично виявивши принцип акселерації. Норму проценту Кассель розглядає як фактор руху торговельно-промислового циклу. За тривалого збереження невисокої норми проценту підприємці, що укладають контракти, які потребують великого обсягу основного капіталу, можуть сподіватися значних прибутків. Висока норма проценту зменшує вартість основного капіталу, а якщо вона тримається довго, то призводить до скорочення його виробництва. Цієї обставини досить, щоб перетво­рити бум на депресію.

89.Розвиток маржиналізму в Україні (м.Туган-Барановський, р.Орженцький, о.Білімович).

Туган-Барановський М. І. (1865–1919) Свою теоретичну діяльність він розпочав як марксист, проте згодом став на позиції лібералізму і реформізму. Вже перша його праця “Учення про граничну корисність господарських благ, як причину їхньої цінності” (1890) являла порівняльний аналіз теорій цінності класичної та австрійської шкіл. У ній Туган-Барановський визначає можли­вість синтезу двох підходів. Він доводить, що “граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям”.

Всесвітньо відомою стала праця Туган-Барановського “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894), в якій він досліджує закономірності розвитку капіталізму як господарської системи, започатковує власну теорію криз і піддає сумніву правильність висновків К.Маркса щодо пояснення причин ек. циклу. Тим самим він поклав початок сучасній інвестиційній теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанства про заощадження та інвестиції як вихідний внутрішній імпульс усього механізму циклічних коливань, визначив функціональний взаємозв’язок основних чинників ек. активності, втілений Кейнсом у його мультиплікаторі.

Загальновизнаним у світо­вій ек. науці є внесок Туган-Барановського в роз­робку таких проблем, як теорія розподілу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін. Його концепція соціалізму була близькою до соціал-реформістської. Він не лише заперечував революційне насильство як засіб досягнення соціалізму, але й попереджав про безпеку встановлення державного соціалізму: вади надмірної централізації можуть призвести до обмеження особистої свободи, бюрократизації управління, регресу. Особливо він наголошував на негативних наслідках націоналізації землі для селянства

Одним з найяскравіших представників маржиналізму в Україні був Р. Орженцький. У його працях основні засади маргіналізму знайшли детальний виклад та власне оригінальне обгрунтування і розвиток. Ґрунтовне викладення теорії К. Менгера в частині тео­рії цінності, визначення кількісної величини цінності гра­ничною корисністю, виведення законів цінності (знижен­ня, підвищення та співвідношення) як формальних законів свідомої діяльності, критика з позицій психологічної школи трудової теорії вартості класиків та інтерпретації її К. Мар­ксом тощо міститься в першій науковій праці Р. Орженцького «Полезность и цена. Политико-экономический очерк», виданій в Одесі у 1895 р.

Проблема цінності розглядалася і в магістерській ди­сертації Р. Орженцького «Учение о ценности у классиков и канонистов» (Одесса, 1896), в якій історія питання про­стежується починаючи з античної літератури (творів Аристотеля), дається історико-філософське обгрунтування пси­хологічного напряму в дослідженні економічних явищ, ви­соко оцінюється перевага пропонованого ним розуміння природи цих явищ порівняно з класичною школою полі­тичної економії. Розкривається сутність теорії граничної корисності. Саме цю теорію вчений вважає тим ключем, що допомагає розкрити внутрішній зміст теоретичних концеп­цій, розроблених у руслі інших напрямів політичної еко­номії: «Завдання правильної і всебічної теорії цінності по­лягало б, на нашу думку, в тому, щоб, виходячи з цілком правильних і в сучасний період більш або менш визнаних положень теорії граничної корисності, дати внутрішнє по­яснення, показати основу всіх тих зовнішніх і емпіричних співвідношень та законів обміну, які розроблені і відкриті іншими теоріями».

О. Білімович. Послідовник Київської психоло­г. школи, він був переконаним противником трудової теорії цінності. «К вопросу о расценке хозяйственных благ» (1914) По­в'язуючи величину цінності з інтенсивністю потреб, учений вважав, що гранична корисність «є не що інше, як відбиття того задоволення потреб, яке залежить від даної кількості блага». Проте на відміну від теоретиків австрійської школи О. Білімович заперечував можливість вимірювання таких суб'єктивних величин, як інтенсивність потреб, корисність та суб'єктивна цінність речей не тільки на практиці, а й в теорії.

Теорію граничної корисності О. Білімович, подібно до Ф. Візера, Є. Бем-Баверка, Дж. Кларка та ін., доповнює теорією витрат виробництва, вносячи у неї засади маргіналізму, а також подає у власному трактуванні теорію вмінення. Ціна продуктів, вважає він, регулюється цінами фа­кторів виробництва, кожен з яких має свою продуктивність і створює відповідний доход. Він, як і Є. Бем-Баверк, пояснює прибуток різницею оцінок теперіш­ніх благ (заробітна плата або спожиті продуктивні блага) та благ майбутніх (засоби виробництва і праця) і трактує його як результат «очікування» капіталу. Заробітну плату О. Білімович розглядає як оплату всієї праці робітника і пов'язує її розмір з рівнем продуктивності праці, тобто ста­вить заробітну плату, як і прибуток, у пряму залежність від суто економічних факторів.

На думку учених-маржиналістів, забезпечити ефектив­ність цього поступального руху можна було лише шляхом раціонального використання основних факторів виробницт­ва—праці й капіталу, що, в свою чергу, неможливо без гармонізації відносин між ними, досягнення їхньої єдності і взаємодії.

Під впливом соціальної теорії розподілу, розробленої М. Туганом-Барановським незалежно від теорії ціни й цінності, О. Білімович доходить висновку про слушність ідеї регулювання рівня заробітної плати через сферу розподілу національного доходу і про можливість поступового вклю­чення ряду соціально-психологічних елементів у схеми те­орії розцінки: «Навіть вплив таких умов, як розвиток само­свідомості у робітничого класу і пов'язані з ним згода чи небажання... працювати за певну плату,— писав він у праці «Социальная теория распределения»,— може бути включе­на у теоретичну схему шляхом введення даних про суб'єк­тивну обтяжливість праці для робітника і певну інтенсив­ність його потреб у різних господарських благах».

Ще однією характерною рисою формування і розвитку маржинального напряму в Україні була добра обізнаність його представників з досягненнями математичної школи як на Заході, так і в Росії, плідне їх використання і розви­ток. Вважається, що саме Білімович дав в економічній лі­тературі того часу найбільш детальне висвітлення всіх ар­гументів за і проти застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Сам учений при цьому запе­речував можливості застосування математичного методу для аналізу економічних явищ, розглядав його тільки як метод викладення тих чи інших положень економічної теорії.