107.Теорія суспільного вибору Дж. Б’юкенена.

108.Нова економічна історія д.Норта.

Нова економічна історія та неоінституціональна економічна теорія виходять із того, що, інституції, "будучи правилами гри", задають систе­му стимулів (позитивних і негативних), спрямовуючи діяльність людей у певне русло, чим знижують невизначеність і роблять соціальне середови­ще передбачуванішим. Таким чином, інституції виконують свою головну функцію - еко­номію транзакційних витрат. Про це Д. Норт писав у книзі "Транзакційні витрати, інститути та функціонування економіки" (1992). До цього він написав широко відому книгу "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки"   Розроблені людьми інституції неможливо побачи­ти, сприйняти органами відчуття і навіть виміряти. Отже, інституції можуть бути: а) продуктом людської свідомості (пра­гматичні, формальні); б) можуть складатися в процесі історичного розвитку (органічні, неформальні). Д. Норт розглядає три інституційних "зрізи": а) неформальні (неофіційні) обмеження; б) формальні (офіційні) правила; механізми примусу, що ефектив­но забезпечують дотримання цих обмежень і правил (суди, поліція і т.д.). Всі разом вони утворюють інституційну структуру суспільства й економіки. якщо закони та інші формальні правові норми можуть у процесі суспільного й економічного розвитку зміню­ватися відносно швидко, то неформальні інститути зазнають змін по­ступово, спираючись на історичний досвід і випливаючи з нього. Таким чином, інституції виступають фундаментальними факторами функціонування економічних систем в довгостроковій перспективі, вирі­шуючи проблеми кооперації між людьми, зменшуючи невизначеність шля­хом встановлення стійкої, хоча й не обов'язково ефективної структури взаємодії між ними. Головна функція со­ціальних інститутів полягає в тому, щоб забезпечувати зменшення транз­акційних витрат, відкриваючи шлях до дорожчих видів угод. Але чим глиб­ший поділ праці, тим вищими виявляються транзакційні витрати. Так, наростання транзакційних витрат, що супроводжується поглиб­ленням розподілу праці, обмежує економічний розвиток, Великого розмаху почала набувати опортуністична поведінка - при во­єнних діях, іригаційних роботах. Все це означало зростання транзащійних витрат. Держава стала першою спеціалізованою інституцією, націленою на їх зниження за допомогою впорядкування торгівлі, організації нагляду за проведенням колективних робіт. Організації створюються для досягнення певних цілей, в процесі руху до мети організації виступають головними агентами інституцій­них змін. Відокремлення правил гри від стратегії гравців є необхідною пе­редумовою для розробки теорії інституцій - такий висновок Д. Норта. Держава може бути зацікавлена у підтриманні неефективних інституцій, якщо це збільшує монопольну рен­ту. Фактично, як показує Д. Норт, саме так і було впродовж більшої части­ни історії людства.  

109.Внесок інституціоналізму у розвиток світової економічної думки. Теоретична та практична доцільність використання ідей інституціоналізму в умовах трансформації економіки.Концепції трансформації капіталізму.

Внесок інстиитуцііоналізму у розвиток екон.думки Центральне місце в теоретичних положеннях інституціоналіс- тів, що~іисунуті на перший план, займають проблеми транс­формації суспільства. Разом з тим, концепції інституціоналістів націлені на розробку футурологічних сценаріїв, прогнозів розвит­ ку суспільства в найближчому і віддаленому майбутньому. У концепції інституціоналістів чітко виявляється характерне для сучасних соціальних теорій намагання опиратися на реальні процеси. Вони орієнтуються на промислове виробництво, що швидко зростає і основу якого становлять великі корпорації, зро­ стаючий вплив НТП, неминуче ускладнення системи управління, зростаючу потребу в планомірній організації виробництва. Серед найважливіших проблем, які розробляються інститу- ціоналістами, як вже зазначалося, насамперед є корпорація - велике монополістичне об'єднання, яке втілює у собі економіч­ну могутність. Визнаючи незаперечним фактом панування ве­ ликого виробництва, інституціоналісти розглядають корпора­ цію як його основну складову, приділяючи її дослідженню вели­ ку увагу. Корпорація, на думку інституціоналістів, - одна з най­ головніших інституцій в індустріальній структурі суспільства. Вона становить основу, організаційну структуру індустріальної системи сучасного суспільства, дослідження якого мають відпо­ вісти на багато запитань, які виникають при розгляді індустрі­ альних відносин. Інституціоналісти активно досліджують взаємодію монополії і конкуренції, олігополії, управління динамікою доходів, цін, різні сторони господарського механізму. У їх полі зору, як було сказа­ но вище, і такі суспільні інститути, як держава та її роль у роз­витку економіки, профспілки, різні суспільні явища правового, морально-етичного, психологічного характеру. Все це в цілому створює багатоаспектний об'єкт дослідження прихильників соці- ально-інституціонального напряму, який відображає складне і суперечливе явище у сучасній економічній теорії. На думку інституціоналістів, одна з центральних проблем розвитку й оновлення економіки полягає у створенні систе­ми соціального контролю над економікою. Ця проблема трак­тується дуже широко: від внутрішньофірмового корпоративного рівня до організації соціального контролю на макроекономічно- му рівні, реалізація якого пов'язана з активною діяльністю дер­ жави. Ідея соціального контролю над економікою пройшла всі етапи еволюції інституціоналізму і визначає одну із докорінних вимог його економічної теорії. Реалізація соціального контро­ лю є невід'ємною рисою теорії трансформації капіталізму.  

теорії “трансформації” капіталізму.

Теорія “народного капіталізму” виникла у 50-х pp. у США, складається з трьох частин: теорії “демократизації капіталу”, або “дифузії власності”; тео­рії “управлінської революції”; теорії “рево­люції доходів”.

Теорія “дифузії власності” (П. Дракер) полягає в тому, що з розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталі­стичної власності. Якщо капіталізму доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приватна власність, то сучасному капіталізмові властива різноманітність форм власності. Провідною фор­мою є акціонерна. Збіль­шення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюджен­ня акцій серед населення розглядається як “дифузія” власності. Дрібний акціонер перетворюється на співвласника “народного капіталу”.

Теорія “управлінської революції” (А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер) доводить, що з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або й зовсім зникає і замінюється вла­дою найманих управлінців – менеджерів, які є “довіреними особами народу” і керуються не мотивами прибутку, а суспіль­ними інтересами. Вона відображає цілком реальні процеси в розвитку капіталізму: відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, розмежування власності й управлінської діяльності.

Теорія “революції доходів” (С. Кузнець, Дж. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Саль­вадорі, Е. Хансен) стверджує, що в розвинутих капіталістичних країнах стався революційний переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає в поступовому зближенні доходів різних верств населення. Лауреат Нобелівської премії Саймон Кузнець у праці “Ча­стка вищих за доходами груп у доході та заощадженнях” (1953) навів дані про динаміку розподілу національного доходу в 1919–1948 pp., за якими питома вага населення США з найвищими та високими доходами скорочувалась. Проте дослідження інших економістів (В.Перло) доводили протилежне.

Концепція “колективного капіталізму” (Г. Мінз, А. Бер­лі) має багато спільного з теорією “народного капіталіз­му”. Важливою складовою обох концепцій є теорія “революції управління”. Мінз стверджував, що “власність і конт­роль відокремились і перебувають у різних руках”. Велика корпорація, де працюють тисячі ро­бітників і службовців, використовуються мільярди доларів капі­талу, виготовляються товари масового споживання, вважають Мінз і Берлі, перестала навіть приблизно відповідати як “ста­рій юридичній моделі власності”, так і економічній моделі “атомістичної фірми за умов конкурентного ринку”. Така кор­порація вже не є автономною щодо суспільства, а стала со­ціальною інституцією, що забезпечує розв’я­зання суспільних проблем.

Концепція “соціального партнерства” (Р. Арон, Е. Гауглер, Дж. Гелбрейт) також має багато спільного з тео­рією “народного капіталізму”. Її прихильники доводять, що в сучасному капіталістичному суспільстві докорінно змінилось становище робітників, зникли класові суперечності й класові конфлікти. Така зміна зумовлена посиленням економічної та соціальної ролі держави, зростанням кількості великих корпорацій, мотивом діяльності яких є не стільки одержання прибутку, скільки наданням робітникам певного комплексу соці­альних гарантій. Доказом наявності “соціального партнерства” вважають по­ширення участі робітників у капіталістичній власності та управлінні підприємством.

Існує чимало інших майже аналогічних теорій “плюралістичної еко­номіки”, “держави достатку”, “суспільства високого масового споживання” та ін.