Апарат рóхó
Спеціальні анатомічні терміни, які вживають для визначення місцеположення органів
Для точного визначення розміщення органа чи його частин, а також взаєморозміщення органів тіло тварин умовно розділяють трьома взаємно перпендикулярними площинами (рис. 4.1).
Серединну, або медіанну, площину проводять уздовж тіла тва- рини, від верхівки морди до кінчика хвоста, вертикально і пара- лельно його осі. Ця площина поділяє тіло на дві симетричні поло- вини. Напрямки в бік цієї площини називають медіальними, про- тилежні, тобто від цієї площини, — латеральними (laterus — бік), бічними. Серединну площину можна провести тільки одну, пло- щини, проведені поряд, — парамедіанні, або медіальні.
Сегментальну площину проводять вертикально впоперек тіла тварини, перпендикулярно до його осі. Напрямок від цієї пло- щини в бік голови називають краніальним (cranium — череп), у бік хвоста — каудальним (cauda — хвіст). Сегментальних пло- щин можна провести відповідно до кількості хребців.
Фронтальну пло-
щину проводять гори- зонтально, паралельно осі тіла або лобу при витягнутій голові. На- прямки від цієї пло- щини вгору в бік спи- ни називають дорса-
льними (dorsum —
спина), в бік живота —
вентральними (venter — живіт, черево).
На голові напрямок у бік носа має назву
рострального (rostra —
ніс), протилежний йому
—каудального.
Передні поверхні
кінцівок до зап’ястка на грудній кінцівці і до заплесна на тазовій — називають краніаль-
ними, задні — кауда- льними.
Передні поверхні
Розділ 4
кисті й стопи мають назву дорсальних, задня поверхня кисті —
долонної, або пальмарної (palma — долоня), стопи — підошов-
ної, або плантарної (planta — підошва). Зовнішня поверхня кі-
нцівок — бічна, латеральна, внутрішня — медіальна. Для ви-
значення положення окремих ланок кінцівки користуються те-
рмінами проксимальний, ближчий (proximalіs — ближчий) —
той, що розміщений ближче до тулуба тварин; дистальний, від- далений (distalis — віддалений) — віддалений від осьової час- тини тіла.
Частини та ділянки тіла
Тіло свійських тварин для зручності вивчення поділяють на частини та ділянки. До частин тіла відносять голову, шию, ту- луб, хвіст і кінцівки. Кожна з цих частин, у свою чергу, склада- ється з ділянок (рис. 4.2). Скелет, що знаходиться в їх основі, має ті самі назви, що й ділянки.
Рис. 4.2. Ділянки тіла великої рогатої худоби:
1 — лобова; 2 — потилична; 3 — тім’яна; 4 — скронева; 5 — привушна; 6 — ву- шної раковини; 7 — верхня шийна; 8 — холки; 9 — спини; 10 — реберна; 11 — підреберна; 12 — поперекова; 13 — голодної ямки; 14 — здухвинна, або клубо- ва; 15 — ділянка маклака; 16 — крижова; 17 — сіднична; 18 — кореня хвоста; 19 — сідничного горба; 20 — стегно; 20′′′ — ділянка кульшового суглоба; 20′′ — ділянка колінного суглоба; 21 — гомілка; 22 — заплесно; 23 — плесно; 24 — пальці стопи; 25 — стопа; 26 — пахвинна; 27 — лобкова; 28 — пупкова; 29 — ділянка мечоподібного хряща; 30 — ділянка груднини; 31 — зап’ясток; 32 — п’ясток; 33 — пальці кисті; 34 — кисть; 35 — передгруднинна ділянка; 36 — передпліччя; 37 — ділянка плеча; 37′ — ділянка плечового суглоба; 38 — лопа- тки; 39 — бічна шийна; 40 — нижня шийна; 41 — вилична; 42 — міжщелепова; 43 — підочна; 44 — щічна; 45 — підборіддя; 46 — ділянки верхньої й нижньої губ; 47 — жувального м’яза; 48 — носова
118
Апарат рóхó
Голову (лат. — caput, гр. — cephale) поділяють на череп і лице. На черепі (мозковий відділ) виділяють такі ділянки: потилич-
ну, тім’яну, лобову, скроневу та привушну з вушною раковиною. На лиці (лицевий відділ) розрізняють такі ділянки: очної ям-
ки з ділянками верхньої й нижньої повік, підочну, виличну, жу- вального м’яза, міжнижньощелепову, підборідну, щічну, верх- ньої та нижньої губ, носову, ділянки ніздрів.
Шия (cervix) простягається від потиличної ділянки до лопатки і поділяється на ділянки: верхню шийну, або каркову, ділянку, розміщену над шийними хребцями, бічну шийну, що тягнеться вздовж шийних хребців, і вентральну шийну, в якій знаходиться яремний жолоб. На вентральній шийній ділянці виділяють та-
кож гортанну і трахейну ділянки.
У травоїдних тварин шия порівняно довга, що зумовлено не- обхідністю брати корм із землі. У цих тварин існує пряма коре- лятивна залежність між довжиною шиї та довжиною кінцівок. Серед свійських тварин найдовшу шию мають високоногі швид- коалюрні коні, найкоротшу — свині.
Тулуб (truncus) поділяють на грудний, черевний і тазовий відділи.
Грудний відділ поділяють на ділянки: холки, спини, бі- чні реберні, передгруднинну та груднинну. Кістковою основою холки й спини є грудні хребці, які в ділянці холки мають най- вищі остисті відростки. Ділянка холки — це площа прикріплен- ня м’язів хребта і пояса грудної кінцівки. Висока й довга холка сприяє розмашистим і пружним рухам. Найвища і найдовша хол- ка та коротка спина у коней, у свиней — навпаки. Кістковий остов бічних реберних ділянок утворюють ребра, а перед-
груднинної й груднинної ділянок — груднина.
На груднинній ділянці у самиць свиней і хижаків розміщені грудні молочні залози.
Позаду грудного відділу знаходиться черевний відділ — живіт з черевною порожниною. Зверху він обмежений попереко- вими хребцями, збоку та знизу — м’якою стінкою живота, що ка- удально простягається і прикріплюється до таза. Порожнину живота поділяють на ділянки правого й лівого підребер’я, мечо- подібну, праву й ліву здухвинні (бічні) ділянки, поперекову, пу- пкову, лобкову та праву й ліву пахвинні ділянки. На вентраль-
ній поверхні мечоподібної, пупкової та лобкової ділянок у са- миць розміщені молочні залози.
До тазового відділу належать крижова, сіднична та сіднича ділянки, ділянка маклака, сідничого горба і хвоста. Знизу від кореня хвоста знаходиться ділянка промежини, що об’єднує
119
Розділ 4
відхідник і сечостатеву ділянку. У кнурів і котів калитка вхо- дить до сечостатевої ділянки, тому вентральна межа проме- жини у них проходить по передньому краю прикріплення ка- литки.
У коней крижову ділянку, сідничну з ділянкою маклака до сі- дничих горбів об’єднують у ділянку крупа.
Кінцівки розрізняють грудні й тазові. Вони складаються з поясів і вільних кінцівок. Пояси кінцівок з’єднані з тулубом. У вільній кінцівці розрізняють основний підтримувальний стовп і лапу.
Грудну кінцівку поділяють на пояс, плече, передпліччя та кисть. Пояс у тварин представлений лопаткою — ділянка ло- патки. Нижче від неї знаходиться ділянка плеча, основою якого є плечова кістка. Ділянка плеча продовжується в ділянку перед- пліччя, кісткову основу якого утворюють променева й ліктьова кістки.
Передпліччя дистально з’єднується з кистю. До складу кисті входять зап’ясток, п’ясток і пальці. Їх основу утворюють відпові- дні кістки. Кількість пальців у сільськогосподарських тварин неоднакова, їх може бути від одного до п’яти. Нумерацію пальців починають з внутрішньої поверхні. Кожний палець, за винятком першого, має три фаланги: проксимальну, середню й дистальну. В основі кожної фаланги знаходиться кістка: першої фаланги — путова, другої — вінцева і третьої — ратична (у парнокопитних), копитова (у коней) і кігтьова (у хижаків) кістка. Кожну фалангу визначають як ділянку.
Тазова кінцівка складається з поясу, стегна, гомілки і стопи. Пояс тазової кінцівки входить до складу сідничної ділян- ки. Його кісткову основу утворює тазова кістка.
В основі ділянки стегна знаходиться стегнова кістка. Дистально від стегна розміщена ділянка гомілки (голінки). Її
основу утворюють велика й мала гомілкові кістки.
Дистально від гомілки знаходиться стопа. До її складу входять заплесно, плесно і пальці. Їх основу формують відповідні кістки. Кількість і будова пальців подібна до таких грудної кінцівки.
Будову тіла тварин вивчають у процесі індивідуального (онто- генез) та історичного (філогенез) розвитку. Онтогенез — це роз- виток організму від запліднення до смерті. Його поділяють на пренатальний (див. розд. 2) і постнатальний періоди. В постна- тальному онтогенезі розрізняють періоди: новонародженості, мо- лочний, росту і розвитку молодняку, статевої зрілості, морфофу- нкціональної зрілості, старіння. Філогенез — це розвиток певно- го виду тварин у процесі еволюції.
120