Розділ 4

по боках закладки кінцівки. З латерального шару розвиваються екстензори, абдуктори й супінатори, з медіального — флексори, аддуктори й пронатори.

Запитання для самоконтролю

1. М’яз як орган, його складові. 2. Допоміжні органи м’язів, їх значення. 3. Хімічний склад та фізичні властивості м’язів. 4. Філогенез та онтогенез окре- мих груп м’язів. 5. Класифікація м’язів за функцією. 6. М’язи — синергісти та антагоністи.

4.3.5. М’язи голови

За своїм положенням та іннервацією м’язи голови (musculi capitis) можна розподілити на такі групи:

1.Лицеві м’язи, що іннервуються лицевим нервом.

2.Жувальні м’язи, що іннервуються лецевим і трійчастим не- рвами.

3.М’язи язика та під’язикового апарату, що іннервуються під’язиковим нервом.

4.М’язи глотки, що іннервуються язиково-глотковим та блу- каючим нервами.

5.М’язи гортані, що іннервуються блукаючим нервом.

6.М’язи очного яблука, що іннервуються окоруховим, блоко- вим та відвідним нервами.

М’язи глотки, гортані та очного яблука описані в розділах, де розглядається будова цих органів.

Лицеві м’язи (рис. 4.52) розміщені переважно навколо приро- дних отворів голови (рот, ніздрі, вуха, очі). Скорочуючись, вони змінюють їх положення та форму. Лицеві м’язи представлені двома пластами — глибоким і поверхневим. М’язи глибокого пласта — кільцеподібні і утворюють м’язи-сфінктери, які, скоро- чуючись, закривають отвори. Їхні антагоністи, м’язи-дилататори,

єповерхневим пластом лицевих м’язів. Це стрічкоподібні, або пластинчасті, м’язи, які починаються на кістках голови і закін- чуються, як правило, в м’язах-сфінктерах.

Серед численних лицевих м’язів найкраще розвинені коловий м’яз рота і щічний м’яз.

Коловий м’яз рота (т. orbicularis oris) формує основу губ. Зовні вкритий шкірою, зсередини — слизовою оболонкою. В м’язі роз- різняють крайову і губну частини. В ділянці кута рота він про- довжується в щічний м’яз. У коловому м’язі рота закінчуються м’язи, що підіймають і опускають губи. М’яз краще розвинений у

дрібних жуйних та коней, менше — у великих жуйних, свиней і

особливо собак.

204

Апарат рóхó

Рис. 4.52. М’язи голови:

а — корови; б — коня (з частково видаленою ниж- ньощелепною кісткою); 1 — носогубний підіймач; 2 — коловий м’яз ока; 3 — лобо- вий м’яз; 4 — м’язи вушної раковини; 5 — коловий м’яз рота; 6 — ікловий м’яз; 7 — щічний м’яз; 8 — виличний м’яз; 9 — жувальний м’яз; 10 — крилоподібний медіа- льний м’яз; 11 — двочерев- цевий м’яз; 12 — скроневий м’яз

Функція: стискає губи і закриває рот.

Щічний м’яз (т. buccinator) лежить під слизовою оболонкою щоки, формуючи її основу. Латерально спереду прикритий шкірним м’язом губ, а ззаду — жувальним м’язом. Від кута рота він утворює деякою мірою каудальне про- довження колового м’яза рота (що розу- міють як його відщеп- лення), крім того, він, як широкий, пла- стинчастий м’яз, роз- міщений між комір- ковими відростками нижньої й верхньої

щелеп і обмежує ротову порожнину збоку. В м’язі розрізняють більш чи менш чіткий поділ на краніальну (поверхневу) і кау- дальну (глибоку) частину.

Функція: переміщує корм з присінка рота щічної ділянки на зуби і стискає щічні залози.

Жувальні м’язи нечисленні, але надзвичайно сильні. Вони діють на скронево-нижньощелеповий суглоб. Під час його розги-

205

Розділ 4

нання відбувається розмикання щелеп (опускання нижньої ще- лепи), під час згинання — змикання щелеп (підіймання нижньої щелепи). У травоїдних тварин жувальні м’язи забезпечують та- кож бічні рухи нижньої щелепи, що необхідно для подрібнення та перетирання корму кутніми зубами.

До жувальних м’язів відносять жувальний, скроневий, лате- ральний і медіальний крилоподібні та двочеревцевий м’язи.

Жувальний м’яз (т. masseter) (див. рис. 4.52) — найсильніший

згрупи жувальних м’язів (крім хижих тварин). Бере початок ко- ротким товстим сухожилком на лицевому гребені (лицевому гор- бі у жуйних) і м’язисто — на вентральному краю виличної дуги, закінчується на латеральній поверхні та нижньому краю гілки нижньої щелепи від судинної вирізки до скронево- нижньощелепного суглоба. У свиней м’яз починається також на медіальній поверхні виличної дуги і частково від скроневого м’яза. У собак також частина волокон бере початок від скронево- го м’яза. М’яз складний за будовою, має багато сухожилкових пластин, що зумовлює його багатоперисту будову. Поділяється на дві частини: поверхневу, що бере початок на лицевому гребе- ні (чи горбі), з каудовентральним напрямком волокон, і глибоку,

зпочатком на виличній дузі та краніовентральним напрямком волокон.

М’яз підіймає нижню щелепу до верхньої.

Скроневий м’яз (т. temporalis) (див. рис. 4.52) починається у скроневій ямі і закінчується на вінцевому відростку гілки ниж- ньої щелепи. Скорочення м’яза забезпечує змикання щелеп.

Латеральний крилоподібний м’яз (т. pterygoideus lateralis)

починається на крилоподібному відростку клиноподібної кістки, а також на крилоподібній та піднебінній кістках. Закін- чується по задньому краю медіальної поверхні гілки нижньої щелепи та в крилоподібній ямці, має каудальний напрямок пуч- ків м’язових волокон.

Медіальний крилоподібний м’яз (т. pterygoideus medialis) (див. рис. 4.52) починається, як і попередній, а закінчується по- близу скронево-нижньощелепного суглоба на гілці нижньої ще- лепи з каудальним напрямком волокон.

Латеральний м’яз тягне нижню щелепу вперед, а медіаль- ний — уперед і вгору, змикаючи при цьому щелепи.

Двочеревцевий м’яз (т. digastricus) (див. рис. 4.52, 11) у жуй-

них і коней має два черевця — ростральне і каудальне, з’єднані між собою сухожилком, у свиней і собак — одне черевце. М’яз починається на яремному відростку і закінчується на внутрішній поверхні тіла нижньої щелепи, а у коней, крім того, від каудаль-

206