[Ред.]Література

• Œuvres complètes de Mallarmé. Édition présentée, établie et annotée par Bertrand Marchal. Gallimard, «Bibliothèque de la Pléiade», 2 tomes, 1998 — найповніше видання творів Малларме.

• Joseph Attie, Mallarmé le livre : étude psychanalytique, éditions du Losange, 2007.Lettre Mensuelle de l'ECF.

• Maxence Caron, Mallarmé ou l'intuition d'un chemin, dans Heidegger — Pensée de l'être et origine de la subjectivité, Paris, 2005.

• Jean-François Chevrier avec la collab. d'Élia Pijollet, L'action restreinte : l'art moderne selon Mallarmé. Exposition, Nantes, Musée des beaux-arts, du 8 avril au 3 juillet 2005, Paris, Hazan, 2005 ISBN|2-7541-0021-0.

• Roger Lewinter, Mallarmé, et l'écriture de la prose, Paris, éditions Ivrea, 1999

• Hendrik Lücke, Mallarmé — Debussy. Eine vergleichende Studie zur Kunstanschauung am Beispiel von „L'Après-midi d'un Faune“. (= Studien zur Musikwissenschaft, Bd. 4). Dr. Kovac, Hamburg 2005, ISBN 3-8300-1685-9.

• Jean-François Marquet, Mallarmé, la mise en scène de l'Idée, in Miroirs de l'identité — La littérature hantée par la philosophie, Paris, Hermann, 1996.

• Jean-Pierre Richard, L'univers imaginaire de Mallarmé, Paris, Seuil.

• Henri Mondor, Vie de Mallarmé, Paris NRF Gallimard, 1942.

• Jean-Paul Sartre, Mallarmé, la lucidité et sa face d'ombre, Gallimard, 1986.

• Thibaudet A., La poésie de S. Mallarmé, 1931.

• Martino P., Parnasse et symbolisme, 1925;

• Escouber P., Préférences: C. Guerin, R. de Gourmont, S. Mallarmé, J. Laforgue, P. Verlaine, 1913; *Dujardin E., De Stephane Mallarmé au prophète Ezéchiel et essai d’une théorie du réalisme symbolique, 1919;

• Брюсов В., Полное собрание сочин., т. XXI. Французские лирики XIX в., СПБ, 1913, стр. 85—86 (переклади російською), 258 (критико-біографічний нарис про Малларме);

• Barre A., Le symbolisme, essai historique sur le mouvement poétique en France de 1885—1900 (avec une bibliographie de la poésie symboliste), 1911;

• Баулер А., Ст. Малларме, «Вопросы жизни», 1905;

• Mockel A., S. Mallarmé, 1899;

[Ред.]Див. Також

• Символізм

• Прокляті поети

[Ред.]Посилання

• Переклади з Малларме англійською й російською на Wikilivres

• Клюкина А. В. Творение мифа и миф Творения в произведениях Стефана Малларме

• Роботи Stéphane Mallarmé у проекті «Гутенберг»

• Mallarme.net Твори Малларме (фр.)

• [1]Сонет Стефана Малларме «Лебідь»

• Поезія Стефана Малларме (укр.)

Емі́ль Золя́ (фр. Émile Zola; *2 квітня 1840, Париж  — †29 вересня 1902, Париж) — французький романіст, критик та політичний активіст.

Зміст   [сховати]  1 Біографія 1.1 Участь у політичному житті Франції 2 Творчість 3 Українські переклади 4 Див. також 5 Література

[Ред.]Біографія

Хоча Золя народився в Парижі, своє дитинство він провів у південній Франції, де його батько, інженер італійського походження, був вплутаний в будівництво системи міського водопостачання. Старший Золя помер в 1846 р., залишивши мадам Золя та свого малого сина в злиднях.

Попри те, що Золя закінчив ліцей Святого Луїса в Парижі, він двічі не склав іспит на ступінь бакалавра, що було передумовою для подальшої освіти, і в 1859 р. він почав шукати прибуткове заняття. Більшу частину наступних двох років Золя був безробітний і жив у великій бідності. Він жив, віддаючи в заставу свої речі і, згідно з легендою, їв горобців, яких ловив через вікно на своєму горищі. Зрештою, в 1862 р. Золя найнявся на роботу клерком. Щоб доповнити свій прибуток, Золя почав писати статті для різних періодичних видань. В 1865 р. Золя написав свій перший автобіографічний роман «Сповідь Клода». Отримавши достатню репутацію як письменник, щоб утримувати себе й свою матір, він покинув роботу у видавництві, щоб мати час займатися письменництвом.

В наступні роки Золя продовжив свою кар'єру журналіста та написав два романи «Тереза Ракен» (1867) та «Медлін Фера» (1868). Проект Золя, що спочатку включав 10 романів, поступово розширювався та охопив 20 томів.

«Щастя Ругонів», перший роман у серії, з'явився у серійній формі в 1870 р., але був перерваний з вибухом [Франко-прусської війни ] в липні та був зрештою надрукований в жовтні 1871 р.

В 1870 р. Золя одружився з Габріеллою Олександріною Меле, яка була його супутником майже п'ять років. В першій половині 70-х Золя часто зустрічався з Клодом Моне, Альфонсом Доде та Іваном Тургенєвим. Також, як засновник та найзнаменитіший член натуралістичного руху, Золя опублікував декілька трактатів на мистецьку тему.