- •Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •Вчення про державу і право Івана Франка
- •Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення.
- •Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •Методологія історії політичних і правових вчень.
- •Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •Загальна характеристика міфологічних та релігійних уявлень про політику, державу та право.
- •Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. Університетів України (к.А. Неволін, н.Д. Іванішев, м.Ф. Владимирський-Буданов, о.Ф.Кістяківський та ін.)
- •Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії /брахманізм, ранній буддизм, школа.
- •Вчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •13. Політико – правова ідеологія у Стародавньому Китаї. Даосизм. Конфуцій.
- •14. Політико- правова ідеологія раннього європ. Соціалізму. Томас Мор, Кампанелла.
- •15. Погляди на д.І п. М. Грушевського.
- •16.Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму. (Полоцький, Крижаніч, Прокопович,Татищев, Посошков).
- •18. Погляди на д. І п. В. Винниченка.
- •19. Заг. Характер. Розвитку Рос. Політико_ правової думки. Основні етапи. Спрямованість і зміст.
- •20 Заг. Характер. Головн. Напрямків ппв в 20 ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про д і п.
- •23. Політико – правові концеп. Нац. Укр. Держави у 20 ст.
- •24. Вчення Сократа про державу та право.
- •25. Політико-правові ідеї м.М. Сперанського.
- •26. Сучасна політ. Правов. Ідеологія не залеж.. Укр.
- •27. Платон про д і п.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта (Барух) Спіноза.
- •30. Вчення Аристотеля про походження держави і права.
- •31. Основ. Напрям. Англ. Політико – провової думки в період буржуаз. Револ. 17 ст.
- •32. Політико-правові пог. Рос. Філ.. І правознав. Перш. Пол.. 20 ст.(Шершеневич, Котляревський)
- •33. Епікур про державу та право
- •34.Політичні та правові погляди Дж. Лільберна (російською).
- •35. Політико – прав. Ідеол. Рос. Марксизму (Плеханов, Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Вчення Томаса Гоббса про державу і право.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (Кечекьян, Нерсесянц)
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ.
- •40. Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •41. Теорія соціальних функцій і корпоративної держави л. Дюгі
- •44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •45. Природно – правові вчення в Німеччині XVII-XVIII ст. (Самуїл Пуфендорф)
- •46. Сучасний позитивізм: аналітична юриспруденція г. Харт.
- •47. Політ.- прав. Погляд римських стоїків.(Марк Аврелій Антоній)
- •48. Політико- прав. Думка в Італії 17 – 18 ст.Чезаре Беккаріа
- •49. Нормативiстська концепція права Кельзена і його вчення про державу
- •50. Вчення римських юристів про право (Гай, Папініан, Павло, Ульпіан).
- •51. Політико правова доктрина Монтеск‘є
- •52. Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико правова доктрина Жан Жака Руссо ( Жак Ів Кусто)
- •56. Вчення Хоми Аквінського про державу і право.
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва ( ж. Мол‘є, Мореллі, Маблі)
- •58. Погляди Марсілія Падуанського на державу і право.
- •59.Політико- правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондисти, якобінство, Марат, Робесп‘єр, Гракх Бабеф)
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології 17-19 ст
- •61. Мусульманська політико-правова думка. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення і. Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна теорія Ерліха
- •64. Політичні погляди у Київський Русі.
- •65. Слово «про закон і благодать» митрополита київського Іларіона
- •66.Вчення Гегеля про державу і право
- •67.Школа «реального права» Джером Френк, к. Ллевеллін (сша) та концепція соціального права» Гурвича
- •68. Політична програма Володимира Мономаха
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта).
- •70. Психологічна концепція права л.Петражицького
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •72. Політико-правова ідеологія фашизму
- •73. Політико-правові погляди Івана Вишенського.
- •74. Погляди Огюста Конта на державу і право.
- •75. Юридичний позитивізм Джон Остін (англ.)
- •76. Політико-правова думка в Укр. Козац. Державі і Гетьманщнини. Б. Хмельницький
- •77. Політико-правова ідеологія анархізму. Прудон, Штірнер, Шмідт
- •78. Вічні проблеми історії політичних і правових вчень.
- •79. Ідеї природного права в Україні епохи просвітництва
- •80 . Політико-правова ідеологія соціалізму. Сен-Сімона, Фур»є, р. Оуен
- •81. Політико-правові погляди г. Сковороди.
- •82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямів, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Я. Козельський про суспільний договір
- •85. Юридичний позитивізм другої половини 19 ст. / Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в 2-1 тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико – правових ідей в Україні у 19 ст.
- •88. Вчення р.Ієрінга про державу і право
- •89. Політико-правовий зміст творчості Гомера та Гесіода.
- •90. Політичні та правові погляди т.Г. Шевченка.
- •91. Політичні і правові ідеї м.П.Драгоманова.
- •92. Політико-правова концепція ф.Ніцше
54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
В історії Західної Європи середні віки охоплюють більш ніж тисячолітній період (V–XVI ст.). На протязі цього періоду політичні та правові ідеї, погляди змінювалися та розвивалися. В цьому процесі можна відзначити три значні етапи. Перший, який належить до кінця V ст. середини XI ст., характеризується тим, що державність спочатку організується у великі, але доволі слабо інтегровані монархії, а пізніше розпадається на конгломерати роздроблених політичних утворень. Другий етап — період середини XI ст. — початку XV ст. Для цього періоду є типовими централізовані станово-представницькі монархії, рецепція римського права та формування "міського" (магдебурзького) права. Третій етап (XV–XVI ст.), державність якого характеризується переважно абсолютними монархіями. Особливості розвитку державно-правового життя на цих етапах мали суттєвий вплив на особливості та динаміку середньовічної політико-правової думки. Глибокий відбиток на її розвиток, як і на все тодішнє інтелектуальне життя, накладало християнство і церква. На противагу античному світогляду твориться теологічний світогляд. Античний світогляд грунтувався на двох базових засадах: 1) споконвічний порядок природи є основа універсально діючого, об'єднуючого всіх воєдино права; 2) людський розум є орган надійного пізнання права. Християнська релігія поставила під сумнів і відкинули обидві ці засади. На противагу їм вона висунула тезу про створення світу богом із нічого і вчення про божественне одкровення, яке переходить межі того пізнання, яке здійснює розум, що сприяло поглибленню ірраціоналізму середньовічного релігійного світосприйняття.
Другою ідеологічною конструкцією, яка мала визначальний вплив на зміст і формування політико-правових поглядів у цю епоху, є теоретична модель (схема) соціального розшарування суспільства. Спершу, схема Августина з його поділом людей на два розряди: пануючих і підлеглих, володарів і рабів; пізніше її витіснила тричленна модель соціальної структури: воїни, клірики та трудівники.
Визначальною для розвитку правових та політичних вчень вказаного періоду є і боротьба між світською та духовною владою за панівне становище. Власне, однією з центральних проблем політико-юридичних знань в цей період є питання про те, яка влада (організація) повинна мати пріоритет: духовна (церква) чи світська (держава). Ідеологами першої були Августин, Тома Аквінський, другої — Данте, Марсілій Падуанський, Вільям Оккам. Важливо також відзначити, що, незважаючи на ці суперечності, непохитною залишалася монархічна ідея, саме вона належить до найбільш значимих і стійких компонентів політико-правової свідомості середніх віків, хоча і вона змінювалася на протязі розглядуваного періоду.
В цілому, правова свідомість середньовіччя, як і тодішня політична ідеологія, головним джерелом таких ключових понять, як справедливість, право, законодавство, мали Біблію, хоча це джерело не перекрило впливу на середньовічну правову думку етико-юридичних поглядів давньої Греції та Риму. Разом з тим, вона мала ряд своїх, тільки їй притаманних рис. Наприклад, середньовічна правова думка заперечувала, що і на суспільстві лежить вина за вчинення злочину окремою особою, не визнавала обмеженої осудності людини, відкидала можливість допущення помилок суддями тощо. Вона вважала, що справедливість зобов'язує застосовувати до винних тільки два крайніх заходи: або жорстоке покарання у повному обсязі, або помилування. У правосвідомості тогочасного суспільства присутня повага до закону, переконаність в його безперечності, віра в його фундаментальне значення для нормального людського співжиття.
Відродження і Реформація — найбільш значні і знамениті події пізнього західноєвропейського середньовіччя. Термін "Відродження", введений в літературний обіг приблизно в середині XVI ст., на початках означав факт воскресіння, відновлення в духовній культурі тих видатних досягнень античної цивілізації, які були втрачені в епоху середньовіччя. Нині цей термін, не втративши свого початкового значення, трактується більш широко — він охоплює увесь той комплекс змін, які відбуваються в Європі в цей період, — це формування національної державності, криза римсько-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона відстоювала, формування антисхоластичного типу мислення і гуманістичної, антропоцентричноорієнтованої системи світоглядних і етичних цінностей, розквіт опертого на ідею гуманізму мистецтва тощо.
Слово-заклик "Реформація" дещо ранішого походження, ніж термін "Відродження". Вже в XIV–XV ст. воно часто фігурувало у тогочасних ідеологів, які висловлювали за його допомогою думку про необхідність вдосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути тощо. Пік реформаційного руху припадає на XVI ст. Якщо першою країною, з якої починається Відродження, була Італія, то центром Реформації була Німеччина. Тим спільним, що об'єднує Відродження і Реформацію в один соціокультурний феномен, є зміщення у сторону секуляризації суспільної свідомості, критика офіційної церкви та існуючих суспільно-політичних інституцій. Разом з тим, ці дві події мають і суттєві відмінності між собою. Лейтмотив Відродження — гуманізм, тобто визнання самоцінності, неперехідної значимості людської гідності, всього багатства творчих проявів індивіда, як вищого життєвого блага. Відродження прагнуло перетворити існуюче суспільство, трансформувати його в розумне і гуманне суспільство, яке б не потребувало політико-правових та ідеологічних інститутів, що протистоять йому. Воно було спрямоване проти середньовікової схоластики і догматизму, що сковували людський розум, проти всяких заборон на вільний і самостійний пошук істини. Натомість, провідна тенденція Реформації була спрямована на відновлення у початковій чистоті християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді, її ідеологічні концепції розроблялися у формі строгих "закритих" доктрин, як кодифіковані релігійно-політичні програми, які підлягали беззаперечному прийняттю і виконанню. "Реформація — це чітко і однозначно сформульована система істин, впроваджувана в життя. Тому за неї можна було і померти, і вбити". Релігійна нетерпимість для найбільш яскравих представників Реформації характерна не менше, ніж для представників римо-католицької церкви.
В цілому ж, слід зазначити, що найвищі результати Відродження і Реформації стали органічними і неперехідними компонентами всього наступного розвитку людської цивілізації, серед них є й певна сукупність політико-юридичних ідей і цінностей. Головна увага приділялася таким ідеям, як свобода індивіда, його самоцінність. Саме під цим оглядом актуалізувалась антична спадщина. Під поняття загального блага почали підводити уявлення про державу з республіканським устроєм, оперту на принципи рівності і справедливості. Гарантія рівності і справедливості — запорука свободи особи — вбачалася у виданні і дотриманні законів, зміст яких узгоджується з сутністю людини. У період Відродження оновлюється давня концепція суспільного договору, яким пояснювалась як причина виникнення держави, так і легітимність державної влади; акцент робився на значенні вільного виявлення своєї волі всіма організованими в державу людьми, звичайно добрими від природи. В цілому, в епоху Відродження і Реформації закладаються основи раціонально-логічного, вільного від схоластики і догматизму підходу до розуміння державно-правових явищ та їхньої суті.
