83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямів, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.

З урахуванням поєднання в історії політичних і правових вчень теоретичного та історичного напрямків дослідження висвітлення матеріалу в даній дисципліні проводиться на основі поєднання хронологічного та проблемно-категоріального способів і прийомів викладу.

Хронологічне освітлення при цьому орієнтовано на характеристику як "портретів" відповідних мислителів-класиків (наприклад, Платона, Арістотеля, Фоми Аквінського, Канта і т.д.), які виступили з обгрунтуванням нових концепцій держави і права, так і найбільш значних і впливових шкіл, течій і напрямів політико-правової думки (наприклад, брахманізму, буддизму, даосизму, старокитайських легісти, софістів, римських юристів, тираноборців, історичної школи права, юридичного позитивізму і т.д.). Це дозволяє історично конкретніше і повніше розкрити послідовність і своєрідність процесу формування, розвитку і зміни тих чи інших концепцій, вчень і шкіл, специфіку їх політико-правових поглядів, характер їх зв'язків з породила їх епохою і т.д.1

Разом з тим таке хронологічно послідовне розгляд матеріалу супроводжується теоретичним, проблемно-категоріальним освітленням яких торкається політичних і правових вчень, дослідженням їх концептуального змісту, з'ясуванням притаманних їм моментів наступності та новизни, їх теоретико-пізнавальної значущості, їх вкладу в історично розвивається процес політико-правового пізнання , їх місця і ролі в історії політичних і правових вчень, аспектів їх зв'язку з сучасністю і т.д.

Поєднання хронологічного та проблемно-теоретичного підходів дозволяє глибше й чіткіше виявити і висвітлити загальне і особливе в різних політико-правових навчаннях, простежити роль традицій і "стрибків" в історії ідей, співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в історії політико-правових вчень, взаємодія та взаємовплив загального (всесвітньої історії політичних і правових вчень), особливого (історії політико-правової думки у відповідних регіонах і країнах в той чи інший період часу) і одиничного (концепції певного мислителя і т.д.).

Значну роль при цьому відіграють прийоми та засоби історико-порівняльного дослідження. Порівняльний аналіз (у синхронному і діахронному плані) різних концепцій, конкретизуючи наші знання про їх загальних і специфічних рисах, разом з тим сприяє виявленню більш точних критеріїв класифікації та типологізації політико-правових вчень і, отже, більш вірною оцінкою їх содержанія.1

Причому якщо для з'ясування логіки і закономірностей розвитку всесвітньої історії політико-правової думки, спершу потрібно мати у своєму розпорядженні достовірної синтетичної картиною історії політико-правових вчень в цілому, складовими частинами якої є регіональні історії та окремі навчання, то, в свою чергу, адекватна характеристика і оцінка місця і значимості цих складових частин можлива лише в контексті цілого, в рамках всесвітньої історії політичних і правових вчень.