682 Глава 34

ної сторони договору застави. За ст. 586 нового ЦК у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також встановлюються Інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий в загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір має бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних право-установчих документів. Посвідчення застави нерухомого майна відбувається у нотаріальних органах за місцезнаходженням цього майна, договір застави транспортних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації їх. Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки нотаріального посвідчення застави. Сторони здійснюють нотаріальне посвідчення застави і тоді, коли це не є обов'язковим, але на цьому наполягає один із контрагентів.

Ст. 579 нового ЦК встановлює, що у разі якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна.

Аналіз ст. 14 Закону України "Про заставу" дає можливість зробити висновок, що недодержання нотаріального оформлення тягне за собою недійсність угоди з наслідками, які передбачені ст. 48 ЦК УРСР. Тобто встановлено, що за недійсності угоди кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а коли неможливо повернути отримане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені Законом.

Законом України "Про внесення змін в Закон України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 р. передбачено, що коли предметом застави є рухоме майно, реєстрація застави не пов'язана з моментом виникнення застави. Цим законом замість Книги реєстрації застави запроваджується реєстрація застави рухомого майна в Державному реєстрі застав рухомого майна. При цьому інформація цього реєстру € відкритою для всіх юридичних та фізичних осіб. Однак державна реєстрація застави рухомого майна у відповідному Державному реєстрі не є обов'язковою. У новій редакції ч. З ст. 15 Закону України "Про заставу" йдеться про те, що застава рухомого майна не повинна, а всього лише може бути зареєстрована в Державному реєстрі. Автори цих змін планують досягнути зацікавленості сторін у реєстрації заяви рухомості не прямою вказівкою закону, що було б у такій ситуації найкращим шляхом, а за допомогою внесення змін до ст. 18 цього закону.

Суть зазначених змін полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої в Державному реєстрі застави отримує переважне право на задоволення своїх вимог з предмета застави порівняно з заставодержателями незареєстрованих застав та тих застав, які були зареєстровані пізніше. На наш погляд, дані доповнення схвалити досить важко, оскільки вони не тільки порушують загальний принцип привілею права першого заставодержателя порівняно з наступними заставодержателями — так званий принцип старшинства застав, а й значно

Способи забезпечення виконання зобов'язань І

ускладнюють становище заставодержателя, особливо того, який став заставо/ жателем до вступу в силу вказаної норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про заставу" застава нерухом майна підлягає державній реєстрації у випадках та порядку, передбачених за ном. Ця норма набрала чинності відповідно до Закону України "Про внесеї змін до Закону України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 р. (із змінами і дог неннями, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону Укра "Про заставу" від 8 вересня 1998 р.) з 1 березня 1999 р. Але до цього часу кону, який би врегульовував порядок реєстрації застави нерухомого майна прийнято. Хоч розроблено кілька проектів: проект Закону України "Про дер* ну реєстрацію прав на нерухомість" від 21 січня 1999 р., розроблений народь депутатом 3. В. Ромовською, та проект Закону України "Про державну реєсі цію прав на нерухоме майно" від 10 грудня 1998 р., розроблений Міністерсті юстиції.

З моменту укладення договору між його сторонами виникає ряд взаемі прав та обов'язків, які можна поділити на дві групи: 1) права та обов'язки, ш загальними для всіх видів застави; 2) права та обов'язки, що залежать від ві застави.

Щодо прав та обов'язків, які загальні для всіх видів застави, детальніше с зупинитися на можливості розпоряджатися предметом застави та наступної стави (перезастави) предмета застави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець збері право розпорядження заставленим майном, якщо інше не встановлено закої чи договором. Однак обмеження, що накладаються на право заставодавця з г. порядження предметом застави, цим не вичерпуються. Вже в ч. 2 цієї статті п во розпорядження заставленим майном серйозно обмежується — заставодав може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за у ви переходу до нового заставодавця основного боргу, який забезпечений зас вою. Крім того, заставодавець при продажу заставленого майна повинен попе дити покупця про те, що майно заставлене, оскільки за правом слідуваї застава слідує за річчю. Цей обов'язок продавця базується не лише на вище: даному законі, а й на ст. 229 ЦК УРСР, відповідно до якої при укладенні догс ру купівлі-продажу продавець зобов'язаний попередити покупця про всі пр третіх осіб на річ, що продається (у тому числі право застави). Невиконаї цього правила надає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірваї договору і відшкодування збитків.

Правове становище заставодержателя при цьому також не погіршується, же у разі невиконання зобов'язання він має право отримати задоволення з е тості заставленого майна незалежно від того, у кого воно перебуває, оскільки става відповідно до ст. 27 Закону України "Про заставу" зберігає силу і і переході предмета застави у власність іншої особи. Однак заставодавець втра право розпорядження предметом застави в момент виникнення у заставодер. теля права звернути стягнення на заставлене майно.

За ст. 588 нового ЦК заставодавець має право користуватися предметом стави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди доходи, якщо інше не встановлено договором І якщо це не впливає із суті за( ви. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його у ристування іншій особі або Іншим чином розпоряджатися ним лише за згої

34 Глава 34

іставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Заставодавець може за-звідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця за-звідати заставлене майно, є нікчемним. Заставодержатель має право користу-ітися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених )говором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок добувати з предмета застави плоди та доходи.

Варто згадати також про те, що за ст. 589 нового ЦК особа, яка володіє пред-етом застави (за ст. 587 цього ж кодексу предмет застави залишається у за--аводавця, якщо інше не встановлено договором або законом), зобов'язана, як-о інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для іереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; їгайно повідомляти другу сторону договору про виникнення загрози знищення Іо пошкодження предмета застави. При цьому заставодавець, який володіє зедметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заявленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані іитки.

Своєрідним видом розпорядження предметом застави є його наступна пере-істава¹. Причому тут також на заставодавця можуть накладатися певні обме-ення, які, правда, мають дещо слабший характер, ніж при прямому відчуженні іставленого майна, і сформульовані так (ч. 1 ст. 18 Закону України "Про заста-ГУ- "Наступна застава вже заставленого майна допускається в разі, якщо інше ; передбачено законом і попередніми договорами застави".

Головними особливостями перезастави є, по-перше, те, що заставодавець зо-зв'язаний повідомити кожного із заставодержателів про всі попередні застави і про характер і розмір забезпечених цими заставами вимог. Якщо заставода-їць не зробив цього, то на нього покладається зобов'язання відшкодувати всі іитки, які виникли внаслідок цього у кого-небудь із заставодержателів; по-дру-', те, що при перезаставі діє так зване право старшинства, тобто правило, за (им вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задо-)льняються з вартості предмета застави після повного забезпечення вимог по-федніх заставодержателів. З цього загального правила Законом України "Про іесення змін в Закон України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 р. встановлено ікий виняток: "Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель за-їєстровано'Г застави має переважне право на задоволення вимог Із заставленого айна перед заставодержателя ми незареєстрованих застав і заставодержателя-и застав, які зареєстровані пізніше".

У новому ЦК питання наступної застави майна регулюються у ст. 590, за «т наступна застава майна, яке вже заставлено, допускається, якщо інше не становлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна і припиняє право застави попереднього заставодержателя. Перший заставодер-атель має переважне право перед наступними заставодержателями на задово-їння своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодер-ателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім -іпадку незареєстрованої застави рухомого майна.

Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої істави має переважне право на задоволення вимог Із заставленого майна перед

¹ Зеоницкий А. С. О залоге по русскому праву. — К., 1912. — С. 324.

Способи забезпечення виконання зобов'язань 68Є

заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна. Заставодавець незареєстрованоі застави зобов'язаний надати кожному із заставодержате-лів інформацію про всі попередні застави майна. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

Принципове значення для характеристики застави мають підстави її припинення і способи реалізації заставного права. Стаття 28 Закону України "Про заставу" встановлює, що право застави припиняється в разі: 1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання; 2) загибелі заставленого майна; 3) набуття заставодержателем права власності на заставлене майно; 4) примусового продажу заставленого майна; 5) закінчення строку дії права, яке становить предмет застави. Хоч перелік підстав припинення застави, які передбачені в цій статті € вичерпним, однак неможливо заборонити, наприклад, виконати зобов'язання зарахуванням. Можливі й інші законні способи припинення застави.

За ст. 595 нового ЦК право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набутт? заставодержателем права власності на предмет застави. Крім того, право заставр припиняється в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення пра ва застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання застав одержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негай но повернути його заставодавцеві.

Оскільки застава має акцесорний характер щодо забезпечуваного нею зобов'язання, то виконання або припинення останнього веде до автоматичногс припинення права застави, адже застава завжди встановлюється з метою забез печити певну вимогу. При частковому виконанні боржником забезпеченої за ставою вимоги застава зберігається у повному обсязі. Це правило закріплюєтьс* і в ст. 592 нового ЦК. Ця вимога — прямий наслідок дії принципу неподільност предмета застави. Зазначимо, що припинення права застави при загибелі застав леного майна і при переході права власності на предмет застави до заставодер жателя є наслідком речового характеру застави.

Однак найактуальнішою підставою припинення заставних правовідносин * звернення стягнення на об'єкт застави. Значення цієї підстави визначаєтьс5 тим, що саме від неї фактично залежить ефективність та застосовність застави

Говорячи про примусовий продаж заставленого майна як про підставу припи нення застави, зазначимо, що відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про за ставу" заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, що забезпечене застав ою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором.

Даючи загальну характеристику механізму реалізації застави, підкреслимо що на підставі законодавства цей процес проходить за два етапи. Перший, перед бачений ч. 6 ст. 20 цього закону і полягає в тому, що спочатку заставодавцю не обхідно отримати відповідне рішення судового органу, якщо інше не встановлені законом чи договором. Посилання на закон сьогодні фактично не має ніякоп значення, оскільки спеціальних законів, які встановлюють позасудовий порядоі звернення стягнення за цивільно-правовими заставами, поки що немає. Можли