Глава 22 право державної та комунальної власності

§ 1. Загальні положення

У попередніх розділах уже зазначалося, що Законом України "Про власність' у його первісній редакції, державна власність в Україні була поділена залежне від рівня усуспільнення на загальнодержавну (республіканську) власність і влас ність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Однак 5 новій Конституції України передбачені: виключна власність Українського народ; (ст. ІЗ)¹, державна власність (ст. 14) і власність територіальних громад села, се лища, міста, тобто комунальна власність (ст. 142), яка стала відокремленою вц державної власності як юридично, так і економічно, а відтак набула ознак самостійної форми власності. Це відповідно внесло істотні зміни щодо суб'єктів, об¹' єктів та змісту перелічених форм власності.

Аналіз конституційних положень дає певні підстави вважати, що суб'єктоія так званої виключної власності є Український народ, суб'єктом права державно власності — держава, суб'єктом права комунальної власності — територіальн громади села, селища, міста.

Аналізуючи ст. 13 Конституції України В. І. Семчик дійшов висновку, ще "суб'єктом права власності визнається Український народ"². Проте з невідомю причин автор не визнав суб'єктом права власності державу.

Підставою для такого висновку можливо стали особливості редакції ст. 13 яка текстуально сформульована так: "Земля, її надра, атмосферне повітря, водн та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природи ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народ права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією". На наш погляд, наведену конституційну норму слід розуміти таким чином, що встановлений нею порядо* здійснення прав власника від Імені Українського народу стосується лише перелічених об'єктів.

Так чи інакше, ця проблема має бути чіткіше визначена в законодавстві. Нг жаль, ст. 325 нового ЦК України лише дослівно відтворює вищенаведені консти-

За Законом України "Про власність" виділяється також право виключної власності України.

Семчик В. І. Право власності за Конституцією України. — К., 1997. — С. 9.

368 Глава 22

туційнІ положення. Більше того, в ньому держава не названа безпосередньо суб'єктом права власності. В ст. 319 нового ЦК України записано лише, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 цього Кодексу.

Залишилася чітко невизначеною також правова природа власності Автономної Республіки Крим, оскільки в ст. 138 Конституції України з цього питання лише зазначається, що до відання АРК належить "управління майном, що належить Автономній Республіці Крим". Нічого нового не привносить у вирішення даної проблеми і новий ЦК України, в ст. 328 якого міститься положення про те, що у власності Автономної Республіки Крим є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить їй відповідно до закону. Між тим у деяких законодавчих актах власність АРК прямо віднесено до державної власності. Так, за Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" майно, належне АРК, приватизується як державне. Проте є підстави для сумнівів у правомірності визнання власності АРК державною власністю, оскільки АРК не є державою.

Таким чином, виходячи з положень Конституції України, слід констатувати, що суб'єктом права державної власності є держава, утворена Українським народом (за винятком виключної власності Українського народу).

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність (за Конституцією України — просто державну) становлять: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; Національний банк, інші банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток; інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. У наведеному переліку об'єктів права державної власності можна виділити дві категорії майна, а саме: а) майно, яке взагалі не може бути у власності інших суб'єктів права власності (наприклад, оборонні об'єкти, Національний банк); б) майно, яке у іринципі може бути у власності інших суб'єктів, але в даному випадку за своїм функціональним призначенням покликане забезпечувати загальнодержавні інте-зеси.

У новому ЦК України не міститься будь-якого переліку державного майна, а і ст. 327 зазначається, що у державній власності є майно, у тому числі грошові їошти, яке належить державі Україна. Така надмірна лаконічність сформульова-юго положення аж ніяк не може характеризувати його з позитивної сторони, ад-ке воно фактично не має ніякого юридичного змісту, незважаючи на притаман-іість праву державної власності особливого кола її об'єктів.

Державною власністю має вважатися також майно, що забезпечує діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ними органів.

Отже, у державній власності юридично може бути будь-яке майно, у тому іислі й таке, що не може перебувати у власності інших суб'єктів. Зокрема, по-тановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна"

Право державної та комунальної власності 36

від 17 червня 1992 р. (з наступними змінами)¹ був затверджений Перелік майш що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнаро* них організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Приват* заційним законодавством встановлюється перелік об'єктів державної власності які підлягають і не підлягають приватизації (наприклад, ст. 5 Закону Україні "Про приватизацію майна державних підприємств").

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про власність" земля, її надра, повітря ний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та ви ключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності на роду України. Ця норма, але в дещо іншій редакції, міститься у ст. К Конституції України. На жаль, обидві наведені редакції норми щодо виключно власності українського народу є юридично вразливими.

По-перше, є певна неузгодженість між положенням про право виключно власності на землю і нормами Земельного кодексу України, які передбачають право приватної власності на землю, а виключна власність українського народ таку можливість заперечує. Така суперечність могла б бути усунута, якби в Земельному кодексі передбачалося завжди право власності на земельну ділянку, а не на землю. По-друге, юридично некоректною є конституційна норма, яка утверджує можливість визнання атмосферного повітря об'єктом права власності, адже у природному стані атмосферне повітря не має достатніх ознак індивідуалізації, притаманних об'єктам права власності. Тому застосування в Законі України "Про власність" поняття "повітряний простір" краще відповідає вимогам інституту права власності.

Законом України "Про власність" суб'єктами права комунальної власності, як різновиду права державної власності, були визнані адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів. Однак за Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від державної власності, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про власність" до об'єктів права комунальної власності належать: майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, а також майно, передане у власність адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

У ст, 142 Конституції України записано, що матеріальною І фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — Ст. 517; 1993. — № 22. — Ст. 233; 1994. — № 34. — Ст. 322; 1995. — № ІЗ. — Ст. 33.

Ї70 Глава 22

ромад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної влас-юсті, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Однак повніший перелік об'єктів права комунальної власності дано у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.¹, згідно її ст. 60 якого "територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах на-іежить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місце-іих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та ірганізації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, іастку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади сультури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування а інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно ,о закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від х відчуження".

Незважаючи на таку деталізацію об'єктів права комунальної власності, закон іає істотний недолік, який полягає в тому, що в ньому не містяться критерії, які і визначали особливості комунальної власності, як це зроблено в Законі України Про власність". За цим законом до об'єктів права комунальної власності може іалежати будь-яке майно, "необхідне для забезпечення економічного і соціаль-гаго розвитку відповідної території (ст. 35).

Зазначені суб'єкти права державної та комунальної власності здійснюють на-ежні їм повноваження, використовуючи, зокрема, особливий правовий інститут - управління. Таке управління державним майном від Імені народу (населення дміністративно-територіальної одиниці) спершу здійснювали відповідно Верхов-а Рада України, місцеві ради народних депутатів України та уповноважені ними ержавні органи (ст. 33 Закону України "Про власність"), а після прийняття онституції — безпосередньо Кабінет Міністрів України, територіальні громади а уповноважені ними органи.

Отже, управління загальнодержавною та комунальною власністю її суб'єкти дійснюють або самостійно, або через уповноважені ними державні органи. З ме-ою підвищення ефективності використання загальнодержавної та комунальної ласності та оперативності прийняття управлінських рішень управлінські функ-,ії щодо цієї власності, як правило, делегуються уповноваженим органам. Ще до рийняття Закону України "Про власність" постановою Верховної Ради УРСР Про управління державним майном Української РСР" від 15 жовтня 1990 р. овноваження з управління майном, віднесеним до загальнодержавної власності, уло покладено на Кабінет Міністрів України, який покладав здійснення цих пов-оважень на підвідомчі йому відповідні органи державної виконавчої влади, зок-ема міністерства.

В умовах пошуку оптимальних варіантів управління загальнодержавною ласністю у період становлення в Україні засад ринкової економіки коло уповно-ажених державних органів зі здійснення функцій управління загальнодержав-им майном досить часто змінювалося. Так, у зв'язку зі створенням для здійс-ення повноважень з управління державним майном, що є у загальнодержавній ласності, Фонду державного майна України постановою Верховної Ради Украї-и "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загаль-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

Право державної та комунальної власності 37

недержавній власності" від 14 лютого 1992 р. було заборонено передачу функці щодо управління таким майном іншим органам державного управління, а таж» корпораціям, концернам, асоціаціям та іншим об'єднанням¹.

Відповідно до п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна Ук раїни, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. основними завданнями Фонду є:

• захист майнових прав України на її території та за кордоном;

• здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесїх приватизації, створення спільних підприємств;

• здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності;

• здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів;

— сприяння процесові демонополізації економіки і створення умов для кон куренції виробників.

Для виконання цих завдань Фонд наділений відповідними повноваженнями Фонд державного майна очолює всю систему органів приватизації в Україні Указом Президента України "Про єдину систему органів приватизації в Україні' від 19 лютого 1994 р. було створено єдину систему органів приватизації шляхол реорганізації регіональних відділень Фонду державного майна України, а район них та міських органів приватизації — у представництва Фонду в районах і міс тах.

Після надання Верховною Радою України (Закон України від 18 листопад* 1992 р., Закон України від 21 листопада 1992 р.) Кабінету Міністрів України нг шестимісячний термін повноважень щодо законодавчого регулювання відносив власності, підприємницької діяльності тощо останній 15 грудня 1992 р. прийняв Декрет "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", яким по клав здійснення функцій з управління загальнодержавним майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчо' влади³. Водночас у порядку винятку з цього Декрету новим Декретом від 19 лютого 1993 р. корпораціям "Укрбуд", "Украгропромбуд", "Укрмонтажспецбуд", "Укрбудматеріали", "Укртрансбуд", "Укрметротунельбуд", "Укрцемент" булс делеговано функції з управління майном організацій і підприємств, які основані на загальнодержавній власності та входять до їх складу⁴.

Обсяг повноважень щодо управління державним майном визначається в законодавчому порядку. За Законом України "Про власність" державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання І схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст. 33). Вищезгаданим Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. було

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 20. — Ст. 274.

² Там само. — № 39. — Ст. 581.

³ Там само. — 1993. — № 17. — Ст. 52.

⁴ Там само. — № 17. — Ст. 188.

372 Глава 22

значно розширено обсяг таких повноважень¹. Ним передбачалося, що міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:

1. приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств,установ та організацій, основаних на загальнодержавній власності (далі — підприємства);

2. затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх додержання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

3. укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

4. здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна;

5. дають згоду Фондові державного майна України на створення спільнихпідприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду якихпередається майно, що є загальнодержавною власністю;

6. разом з відповідними місцевими радами народних депутатів готують висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державногомайна між загальнодержавною, республіканською (Республіки Крим) і комунальною власністю;

7. беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України зпитань загальнодержавної власності.

Водночас Декретом від 15 грудня 1992 р. було, зупинено дію п. І Постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14 лютого 1992 р. у частині повноважень Фонду державного майна України та заборони передачі функцій з управління майном, що є загальнодержавною власністю, іншим органам державного управління.

Важливо зазначити, що міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади при здійсненні функцій управління забороняється пряме втручання з господарську діяльність підприємств, віднесених до загальнодержавної влас-

ІОСТІ.

Певні функції з управління майном, що перебуває у загальнодержавній влас-юсті, можуть бути покладені й на інші уповноважені державні органи. Так, у пе-)іод Існування інституту представників Президента України у порядку експерименту указами Президента України від 26 листопада 1993 р, та від 21 лютого

994 р. Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській обласним дер-кавним адміністраціям були делеговані певні повноваження щодо управління за-альнодержавним майном².

Указом Президента України "Про забезпечення управління майном, що пере-уває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації" від 19 червня

995 р. було визначено особливий порядок здійснення міністерствами та іншими

Положення цього Декрету не стосуються майнових комплексів підприємств, установ, оргдаіза-ій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, абінету Міністрів України згідно із законодавчими актами України. ² Голос України. — 1994. — 3 березня.

Право державної та комунальної власності 37

центральними органами державної виконавчої влади повноважень щодо управ ління майном у період до створення акціонерних товариств і після їх створення¹

Зокрема, після створення таких акціонерних товариств до початку розміщен ня акцій уповноважені органи державної виконавчої влади контролюють додер жання статутів створених акціонерних товариств та приймають разом з Фондої державного майна України відповідні рішення у зв'язку з їх порушенням, здійс нюють контроль за ефективністю використання і збереження майна акціонерни; товариств. З початку розміщення акцій акціонерних товариств виконання функ цій щодо управління акціями, які перебувають у загальнодержавній власності, тому числі такими, що залишилися у такій власності після реалізації плану роз міщення акцій акціонерного товариства, здійснює в установленому порядк¹ уповноважена особа, яку призначає Фонд державного майна України за його дженням з відповідним центральним органом державної виконавчої влади. Поря док здійснення уповноваженими особами функцій щодо управління такими ак ціями визначає Кабінет Міністрів України.

На виконання Указу Президента України від 19 червня 1995 р. Кабінет Мі ністрів України своєю постановою від 28 грудня 1995 р. затвердив Порядок уп равління акціями, паями, частками господарських товариств, які перебувають і загальнодержавній власності, який детально визначив функції уповноваженим осіб².

Повноваження державних адміністрацій, у тому числі й у сфері управлінь комунальним майном, приватизації та підприємництва, були визначені Положен ням про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію ті Положенням про районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію що затверджені Указом Президента України від 21 серпня 1995 р.³. Однак поста новою Верховної Ради України від 31 жовтня 1995 р. на ці Положення було нак ладено вето у зв'язку з невідповідністю Указу Конституції, Конституційному до говору і законам України⁴, що створило юридичну невизначеність щодо правовик засад функціонування державних адміністрацій. Тому Президент України згодоь* своїм Указом від 18 листопада 1995 р. підтвердив чинність попереднього Указі щодо зазначених положень, вважаючи постанову Верховної Ради України необ грунтованою. Нарешті у зв'язку з прийняттям Закону України "Про місцев державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. зазначене Положення втратилс чинність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996 р. були затверджені Типове положення про управління майном області обласної, управління майном міста Київської та Севастопольської міської державної адміністрації і Типове положення про відділ управління майном району районної і районної у місті

Урядовий кур'єр. — 1995. — 24 червня. (Зазначений порядок втратив чинність у зв'язку : прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про управління державними корпоративними правами" від 4 листопада 1998 р.)

2

Втратив чинність 4 листопада 1998 р.

Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1995. — № 10. — С. 4—31.

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 42. — Ст. 307.

374 Глава 22

Севастополі та управління майном району районної у місті Києві державної адміністрацій'.

Основним завданням управлінь та відділів державних адміністрацій є реалізація державної та регіональної політики у сфері управління майном, що перебуває у власності області, міста, і загальнодержавним майном, повноваження з управління яким делеговані державній адміністрації Президентом України, та управління майном, що перебуває у власності району, і загальнодержавним майном, повноваження з управління яким делеговані районній державній адміністрації Президентом України.

Згідно з першим Типовим положенням управління, зокрема:

• здійснює перелік майна, що перебуває у власності області, міста, і загальнодержавного майна в частині делегованих управлінських повноважень;

• приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств;

• затверджує статути (положення) підприємств, контролює їх додержання;

• укладає І розриває контракти з керівниками підприємств;

• виступає засновником спільних підприємств, до статутних фондів яких передається майно, що перебуває у власності області, міста;

• дає дозвіл підприємствам, майно яких перебуває у власності області, міста, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Відповідно до Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" Указом Президента України від 24 липня 1995 р. було утворено обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, які стали місцевими органами державної виконавчої влади, а відповідно і правонаступниками виконавчих комітетів відповідних рад народних депутатів щодо їх зобов'язань, прав та обов'язків².

9 квітня 1999 р. було прийнято Закон України "Про місцеві державні адміністрації", яким детально визначено повноваження місцевих державних адміністрацій, у т. ч. й у сфері управління об'єктами державної власності, переданими їм у встановленому законом порядку. Відповідно попередні нормативно-правові акти з цих питань втратили чинність.

З прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України процес становлення законодавства про управління загальнодержавним і комунальним майном триватиме. При цьому в його основу покладатимуться положення ст. 116 Конституції України про те, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності та здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

За Верховною Радою України Конституція України не визнала статус суб'єкта права державної власності, але віднесла до її повноважень, зокрема затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності, а також визначення виключно законами України правового режиму власності.

Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1996. — № 9. — С. 21—25. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1995. — № 9. — С 17.

Право державної та комунальної власності 371

Згодом Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 жовтня 1998 р затвердив Концепцію розподілу між центральними і місцевими органами викс навчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності¹.

На виконання заходів, передбачених Концепцією, Постановою Кабінету М ністрів України від 4 листопада 1998 р. були затверджені Положення про пору док здійснення органами виконавчої влади управління належними державі акці? ми, частками, паями товариств та контролю за реалізацією цих функцій т Положення про порядок та умови передачі повноважень з управління держава ми корпоративними правами органам виконавчої влади².

З прийняттям цієї постанови Кабінету Міністрів України відповідно втратил чинність його ж постанова "Про затвердження Порядку управління акціямр паями, частками господарських товариств, які перебувають у загальнодержавні власності" від 28 грудня 1995 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 р. функції з уг равління державними корпоративними правами було покладено на новостворен Національне агентство з управління державними корпоративними правами т інші органи виконавчої влади. У затверджених постановою Кабінету Міністрі України Положеннях відповідно до Концепції визначено форми та порядок здій нення органами виконавчої влади управління державними корпоративними пр; вами. При цьому такі функції ці органи можуть здійснювати як безпосереднє так і через призначених у встановленому порядку уповноважених осіб (юриди* них та фізичних).

Однак у зв'язку з реорганізацією системи органів виконавчої влади Нації нальне агентство на підставі Указу Президента України "Про зміни у структу центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. було ліквідовано, його функції покладено на Фонд державного майна України. Постановою Кабін* ту Міністрів України від 15 травня 2000 р. була визнана такою, що втрати/ чинність, його ж постанова "Про концепцію розподілу між центральними і місц вими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами держави власності та заходи щодо її реалізації" І водночас затверджене Положення щ представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними ко поративними правами в органах управління господарських товариств, за яки здійснення зазначених функцій фактично покладається на "відповідальних пре ставників", що лише ускладнило систему управління державною власністю.

Згодом наказом Фонду державного майна України було затверджено Пол ження про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фонд господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балан від19 травня 1999 р., а постановою Кабінету Міністрів України від 16 груд* 2001 р. затверджено Порядок управління акціями (частками), які перебувають державній власності господарських товариств, створених за участю Фонду де жавного майна України. Приймалися Інші нормативно-правові акти, спрямова на впорядкування системи управління державним майном³.

з С 3—430.

Урядовий кур'єр. — 1998. — 5 листопада. Там само. — 12 листопада.

Див.: Державна та комунальна власність в Україні: 36. нормативних актів. — К., 2002. -430.

376 _ __ Глава 22

Загалом можна відзначити, що правове регулювання відносин у сфері управління державною власністю відбувалося несистемно і суперечливо, а тому воно вимагає подальшого вдосконалення. Важливу роль у формуванні ефективного правового механізму у врегулюванні процесів управління державним майном може відіграти прийняття спеціального закону про управління об'єктами державної власності, проект якого перебуває на розгляді Верховної Ради України.

Управління державним майном не є єдиною формою реалізації здійснення державою правомочностей власника. Інститут управління державною власністю не завжди забезпечує її використання безпосередньо за призначенням. Виробничо-комерційна, соціально-культурна та управлінська діяльність державних юридичних осіб забезпечується за допомогою так званого інституту права повного господарського відання та права оперативного управління, який визначає правовий режим майна державних підприємств, установ та інших організацій.

Значні особливості у визначенні змісту правомочностей власника та їх здійсненні притаманні комунальній власності. При цьому у правовому регулюванні комунальної власності необхідно виділити два етапи: перший — з моменту прийняття Закону України "Про власність" до прийняття нової Конституції України (1991—1996 рр.), другий — після прийняття нової Конституції України до нинішнього часу.

На першому етапі на комунальну власність (власність адміністративно-територіальних одиниць), як правило, поширювалося правове регулювання, встановлене для державної власності, за винятком тих випадків, коли правові норми стосувалися виключно загальнодержавної (республіканської) власності або виключно комунальної власності. Наприклад, на загальнодержавну і комунальну власність поширювалися положення статей 37 і 39 Закону України "Про власність", якими встановлювався правовий режим майна державного підприємства та державної установи, переважна частина положень Закону України "Про підприємства в Україні".

Відповідно до сг. 33 Закону України "Про власність" управління державним майном, віднесеним до комунальної власності, від імені населення адміністративно-територіальної одиниці здійснюють місцеві ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи. Ці органи вирішують питання сгворення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України. Зазначені правомочності були Істотно деталізовані в Законі України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування", який у 1997 р. втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"¹.

На другому етапі в Конституції України відбулося юридичне відокремлення комунальної власності від державної. Однак ще й досі не створено належного іравового механізму врегулювання комунальної власності, що спричинює пев-іий правовий вакуум у цій сфері відносин.

Основоположні принципи здійснення правомочностей щодо комунальної їласності сформульовано в ст. 143 Конституції України, згідно з якою територї-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 28. — Ст. 387; 1997. — № 234. — Ст. 170.

Право державної та комунальної власності

альні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними оргаь місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власносі утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організ ції та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україн від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної вла ності здійснюють відповідні ради. В інших статтях закону (статті 17, 18, 25, € та ін.) ці права конкретизовано. Серед них, зокрема: прийняття рішень щодо ві, чуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих пр грам приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлі гають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизаи об'єктів комунальної власності; вирішення питань про придбання у встановлені му законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів ком; пальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлї-прі дажу якого у встановленому порядку розірвано або визнано недійсним, пр створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, устано та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; приї няггя рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управліі ня комунальним майном відповідної територіальної громади, визначення мез цих повноважень та умов їх здійснення.