Систематизації знань

1. Що є основою виділення активної і пасивної лексики?

2. Які слова належать до активного, а які – до пасивного запасу лексики?

3. У чому полягає відмінність між історизмами і архаїзмами?

4. Назвіть основні групи архаїзмів. Наведіть приклади.

5. Яку роль у сучасній українській мові виконують застарілі слова?

6. До якого складу лексики – активного чи пасивного – належать неологізми?

7. Як виникають загальні та індивідуальні неологізми в мові та в чому відмінність між ними з погляду їх вживання?

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ – тестування.

Змістовий модуль 8. Лексика, обмежена територіальним і соціальним ужитком

Тема 10. Діалектизми та жаргонізми в складі української лексики

Теоретичний блок

Територіальні та соціальні діалектизми

1. Диференціація української лексики з погляду форм існування мови.

2. Територіальні діалектизми, їхні різновиди.

3. Соціальні діалектизми: арготизми, жаргонізми. Стилістичне використання соціальних діалектизмів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ “Академія”, 2006.

2. Євтушок О. Актуальні питання сучасної діалектної лексикології // Дивослово. – 1996. – № 9. – С.17 – 20.

3. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектизмів // Мовознавство. – 1973. – № 1. – С. 3 – 15.

4. Ілик Т. Інтержаргон як елемент жаргонної системи української мови // Лінгвістичні студії. Вип. 12. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 196 – 200.

5. Масенко Л. До проблеми вульгаризації мови // Дивослово. – 2003. – № 6. – С.20 – 21.

6. Масенко Л. Суржик як соціолінгвістичний феномен // Дивослово. – 2002. – № 3. – С.11 –13.

7. Нагребельна Л. Літературна мова і місцевий діалект // Дивослово. – 1996. – № 9. – С.57 – 59.

8. Панасенко Л. Проблема интерпретации понятия арго в отечественной и зарубежной лингвистике // Лінгвістичні студії. Вип. 12. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 218 – 223.

9. Свердан Т., Радик Л. “Суржикізація” сучасних видань для дітей // Дивослово. – 2006. – № 2. – С.40 – 43; № 4. – С.37 – 40.

10. Сербенська О. Антисуржик. – Л., 1994.

11. Стишов О. Українська лексика кінця ХХ століття (На матеріалі мови засобів масової інформації). – К., 2003.

12. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія/За заг. ред. І.К. Білодіда. – К., 1973.

13. Сучасна українська літературна мова/ За ред. А.П. Грищенка. – К.: Вища школа, 1997.

14. Сучасна українська літературна мова/ За ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 1994.

15. Товстенко В. Граматичні особливості українського просторіччя // Лінгвістичні студії. Вип. 11. Ч.І. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 331 – 336.

16. Хом’як І. Взаємодія літературної мови і діалектів // Дивослово. – 2000. – № 10. – С.12 – 14.

17. Щур І.І. Комп’ютерний сленг у функціональному аспекті // Мовні і концептуальні картини світу. Вип.. 14. Кн. 2. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2004. – С.270 – 273.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Територіальні діалектизми, соціальні діалектизми, арготизми, жаргонізми.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про загальновживану лексику та діалектизми і жаргонізми в складі української лексики.

Студенти повинні знати:

• ознаки загальновживаної лексики та лексики обмеженого вживання;

• територіальні діалектизми, їхні різновиди;

• соціальні діалектизми: арготизми, жаргонізми;

- стилістичне використання соціальних діалектизмів.

Студенти повинні вміти:

• знаходити в тексті вивчені категорії слів (діалектизми, арготизми, жаргонізми);

• визначати ознаки територіальних діалектизмів, вміти знаходити їхні відповідники в літературній мові;

• пояснювати причини виникнення соціальних діалектизмів та їх стилістичне використання.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

До загальнонародної лексики належать слова, відомі всім носіям мови, якими вони користуються вільно, без будь-якого обмеження. Це назви людей, тварин, рослин, будівель, одягу і взуття, частин тіла, продуктів харчування, різноманітних предметів, знарядь праці: батько, бабуся, вовк, ластівка, яблуня, суниці, будинок, сорочка, черевики, рука, хліб, відро, віник, граблі тощо. Це також слова на позначення явищ природи, часових понять, почуттів, різних дій і станів, кольору, смаку, числові поняття, а також займенники, службові слова та ін.: вітер, серпень, вчора, радість, мріяти, жовтий, солодкий, два, п’ятий, ти, наш, над, при, і, та, що та ін.

Слова, активне користування якими обмежується певним середовищем, належать до лексики обмеженого функціонування. Серед неї виділяють територіальні й соціальні діалектизми.

У художній літературі часто використовується діалектна лексика (переважно в мові персонажів) з метою кращого відображення місцевого побуту, змалювання пейзажу, людей певної місцевості. Цей шар лексики охоплює позанормативні слова, вживання яких обмежене певною територією, напр.: леґінь (парубок), файний (гарний), пательня (сковорідка), лацно (добре), нецьки (корито) тощо. Діалектне слово, вжите в літературному тексті, називають діалектизмом.

Розрізняють такі типи лексичних діалектизмів:

1. власне лексичні – слова, що збігаються за значенням з загальновживаними, але відрізняються від них з погляду вираження. Напр., перший відрізаний малий шматок хліба називають окраєць, окрайок, цілушка, горбушка, шкуринка, верхушка, твердушка тощо.

2. етнографічні – слова, що називають предмети і явища, поширені тільки в певній місцевості, напр., назви предметів одягу, побуту, виробів тощо: керсетка (жіночий одяг без рукавів), крисаня (різновид чоловічого капелюха), галагани (вид печива), ванькир (спальня).

3. лексико-семантичні – слова, які з погляду вираження збігаються з загальновживаними, але мають інше значення, напр.: губа – гриб, вага – колодязний журавель, підлий – поганий, берег – гора, схил гори. (галицькі діалектизми в порівнянні з літературною мовою: той – цей, ярина – городина, город – сад або парк, дід – жебрак, пиріг – вареник, призначення – фатум, неминучість).

Діалектна лексика виступає дуже важливим джерелом поповнення словникового складу української літературної мови протягом усіх періодів її становлення.

В міру вжиті діалектизми збагачують словник письменника, виступають як художні, образотворчі, колоритні засоби, що допомагають глибше розкрити ідею твору, охарактеризувати образи.

Соціальні діалектизми (жаргонізми, арготизми) властиві окремим соціальним групам людей.

Жаргонізми вживані у мовленні групи людей, об’єднаних спільністю інтересів, занять, професійною діяльністю, соціальним станом. Жаргонізми вирізняються високим ступенем експресивності. Напр.: локшина (брехня), в’їжджати (розуміти), гальмо (людина з повільною реакцією) тощо.

Арготизми – лексика, що характеризує мовлення людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову “таємною”, незрозумілою для інших. З відповідною метою вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники в загальновживаній лексиці. Наприклад, арго злодіїв оперує словами звонар (базіка, бовтало), кишки (речі), форс, форци (гроші) тощо. Жаргонна і арготична лексика використовуються в художніх текстах з виразними стилістичними настановами, для створення реального колориту зображуваної дійсності.

Культивувати жаргонізми і арго не слід. Вони не поповнюють, не збагачують літературну мову, а, навпаки, збіднюють її, роблять її малокультурною.

Отже, лексика української загальнонародної мови існує не тільки в літературній формі – уніфікованій і унормованій. Частина слів (розмовна, просторічна, діалектна, жаргонна лексика) не належить до літературної лексики і може використовуватися в живому усному мовленні. Всі шари нелітературної лексики, крім діалектної, мають виразне семантичне забарвлення.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ (4 год.)