Змістовий модуль 11. Лексикографія

Тема 13. Українська лексикографія як теорія і практика укладання словників української мови

Теоретичний блок

Лексикографія

1. Лексикографія як галузь знань про укладання словників. Загальні відомості про словники.

2. Словники лінгвістичні та енциклопедичні.

3. Типи лінгвістичних словників.

4. Становлення і розвиток української лексикографії.

Література

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ “Академія”, 2006.

2. Вихованець І., Непокупний А., Ткаченко О. Про новий тлумачний словник української мови // Мовознавство: Доповіді та повідомлення на ІУ Міжнародному конгресі україністів. – К., 2002.

3. Гетьман І.М. Теоретична і практична ідеографія: Принципи побудови тезаурусів. – К., 1993.

4. Головащук С.І. Перекладні словники і принципи їх укладання. – К., 1976.

5. Горецький П.Й. Історія української лексикографії. – К., 1963.

6. Дубічинський В.В. Українська лексикографія: історія, сучасність та комп’ютерні технології. – Харків, 2004.

7. Карпіловська Є.А. Машинні версії традиційних словників як основа для укладання комп’ютерних словників та тезаурусів // Мовознавство. – 1996. – № 4 – 5.

8. Клименко Н.Ф. Нові підходи до укладання комп’ютерних словників // Мовознавство. – 1996. – № 4 – 5.

9. Паламарчук Л.С. Нові горизонти української лексикографії // Українська мова та література в школі. – 1986. – № 2. – С.42 – 44.

10. Паламарчук Л.С. Українська радянська лексикографія (Питання історії, теорії та практики). – К., 1978.

11. Полюга Л. Структура і функції словникових статей у лексиконах різних типів // Українська історична та діалектна лексика: Зб. наук. праць. – Львів, 2003. – Вип.4.

12. Полюга Л. Складові елементи словників (Із досвіду лексикографа) // Записки з українського мовознавства. – Одеса, 2006. – Вип. 16.

13. Русанівський В.М., Клименко Н.Ф. Від універсальної бази лінгвістичних знань до комп’ютерного укладання словників // Мовознавство. – 1995. – № 4 – 5.

14. Русанівський В.М., Широков В.А. Інформаційно-лінгвістичні основи сучасної тлумачної лексикографії // Мовознавство. – 2002. – № 6.

15. Сучасна українська літературна мова/ За ред. А.П. Грищенка. – К.: Вища школа, 1997.

16. Сучасна українська літературна мова/ За ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 1994.

17. Указ Президента України від 07.08.1999 р. № 967 «Про розвиток національної словникової бази» // Офіційний вісник України. – 1999. – № 32.

18. Широков В.А. Всеукраїнський лінгвістичний діалог у контексті теорії лексикографічних систем // Мовознавство. – 2003. – № 6.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Словник, лексикографія, лінгвістичні словники, енциклопедичні словники.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про розвиток української лексикографії, типи словників сучасної української мови.

Студенти повинні знати:

• предмет і завдання лексикографії;

• основні відомості про зародження і розвиток української лексикографії;

• структуру словникової статті;

• особливості енциклопедичних словників;

• типи лінгвістичних словників, їх призначення;

• найважливіші словники української мови.

Студенти повинні вміти:

• розрізняти енциклопедичні і лінгвістичні словники;

• визначати усі типи лінгвістичних словників;

• давати характеристику історії розвитку української лексикографії;

• користуватися різними видами словників.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Термін лексикографія (від гр. lexikon – словник i grafo – пишу) називає:

• розділ науки про мову, який займається теорією і практикою укладання словників;

• процес збирання слів певної мови, упорядкування їх, опис словникового матеріалу;

• сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово.

Сучасна лексикографія ставить своїм завданням створення різних словників для всебічної характеристики наявних у мові слів – з урахуванням всіх взаємопов'язаних лексико-семантичних і словотвірних відношень (багатозначності й омонімії, варіантності і синонімії, типів основних і переносних значень та ін.), а також граматичних ознак і стилістичних властивостей слова.

Словник – це зібрання слів мови, розміщених у певному порядку. Слова вивчаються за їх походженням, значенням, за використанням у мові тощо.

У словнику кожне слово становить окрему словникову статтю, в якій, як правило, подаються всі його значення, необхідні акцентологічні (наголошування), граматичні та стилістичні характеристики, а також ряд цитат-ілюстрацій з різних джерел. Структура словникової статті залежить від типу словника.

Залежно від призначення і характеру пояснення словникового матеріалу розрізняють словники 2-х типів: філологічні і нефілологічні (або їх називають словники лінгвістичні й енциклопедичні). Слова в усіх словниках розташовані за алфавітом.

В енциклопедичних словниках пояснюється не значення слів, а зміст і характер предметів та різних явищ об'єктивної дійсності, які описуються, звичайно, мовою за допомогою слів. Це добре видно, наприклад, з характеру ілюстрацій в енциклопедичних словниках: тут наводяться зображення, портрети, карти та схеми – різного роду відбитки об'єктивної дійсності.

Предметом пояснення в лінгвістичних словниках є слово. Ці словники розглядають не лише зміст слів, а й граматичні та стилістичні прикмети їх, особливості функціонування тощо.

Існує багато видів лінгвістичних словників (бо слово може пояснюватися з різних поглядів): перекладні, тлумачні, термінологічні, етимологічні, історичні, інверсійні, частотні, орфографічні, іншомовних слів, діалектологічні, орфоепічні, словотворчі, морфемні, словники синонімів, антонімів, паронімів, перифраз, омонімів, фразеологічні, словники окремих письменників тощо.

Найчастіше лінгвістичні словники поділяють на 2 типи – одномовні та двомовні (чи багатомовні). В одномовних словниках слова пояснюються за допомогою слів цієї самої мови. Приклади двомовних: українсько-російський, англо-український, чесько-український).

Основні типи філологічних, або лінгвістичних словників:

1. Перекладні, в яких подаються переклади слів з однієї мови на іншу. Найбільш поширені двомовні перекладні словники, напр.: українсько-російський словник, російсько-український словник, французько-український словник, українсько-англійський словник.

2. Тлумачні словники, в яких засобами рідної мови розкриваються значення слова, відзначаються граматичні і стилістичні особливості його, наводяться зразки вживання слова у кожному з наведених значень.

3. Термінологічні словники бувають як одномовні, так і двомовні, перекладні. В одномовних термінологічних словниках пояснюється значення термінів з певної галузі знань (словники лінгвістичних, літературознавчих термінів, словники біологічної, математичної термінології тощо). У двомовних термінологічних словниках спеціальні терміни перекладаються з однієї мови на іншу.

4. Етимологічні словники, в яких з’ясовується походження, первісне значення і розвиток слів, їхня спорідненість із словами інших мов, виявляються давні корені.

5. Історичні словники. Їх завдання полягає в систематизації і поясненні тієї лексики, яка вживалася в мові раніше. Вони подають історію всіх слів, що функціонували протягом певного часового проміжку, із вказівкою на виникнення нових слів та значень і на їх зникнення.

6. Орфографічні словники. В них значення слів не пояснюється і не перекладається. Слова подаються в ньому лише для довідок щодо їх правопису та наголосу.

7. Акцентологічні словники. Це словники нормативного наголошення слів.

8. Орфоепічні словники. В них представлена літературна вимова слів.

9. Словники іншомовних слів містять слова, засвоєні з різних мов. В них пояснюється значення слів іншомовного походження, зазначається мова, з якої або через яку було запозичено дане слово, вказується його звуковий склад і значення у цій мові та значення у мові, що запозичила дане слово.

10. Діалектні словники містять місцеву, територіальну лексику, незалежно від того, поширена вона в літературній мові чи ні. Це словники тлумачного типу, у яких подаються значення слів.

11. Завдання словників мови окремих письменників полягає в збиранні, систематизації й поясненні слів, вживаних письменником у його творах, напр.: “Словник мови Шевченка” у 2-х томах (К., 1964).

Крім названих, відомі й інші словники, які мають теоретичне або практичне значення для вивчення лексичного й фразеологічного складу мови (синонімічні, фразеологічні, морфемні, словники-довідники з правопису, словники труднощів української мови тощо).

Зокрема, словники синонімів подають ряди слів, що перебувають у синонімічних відношеннях, тобто близьких або тотожних за значенням лексем.

Словники антонімів охоплюють слова, протилежні за значенням.

Словники омонімів містять слова, що однаково звучать чи пишуться, але мають різне значення. Словники омонімів є водночас і тлумачними. Словники паронімів містять слова, подібні за формою, але цілком або частково відмінні за значенням.

Словники неологізмів укладають на основі реєстру нових слів, що недавно з’явилися в мові, новизна яких відчувається мовцями.

Інверсійні словники (зворотні, обернені) подають слова, розміщені у зворотному порядку, за кінцевими літерами.

У фразеологічних словниках представлені фразеологічні одиниці. Морфемні словники містять наявні у мові морфеми.

Словотвірні словники представляють або гнізда споріднених слів, побудовані залежно від ступеня їх похідності та відношень між твірними і похідними словами, або твірні компоненти слова з їх семантичними та словотвірно-функціональними характеристиками.

Українська лексикографія розвивалася у зв'язку з потребами культурного і мовного життя України, у зв'язку із станом української мови на різних етапах її розвитку.

Розвиток лексикографії в Україні умовно поділяють на чотири етапи.

Перший етап (староукраїнський) розвитку лексикографії в Україні охоплює кінець 16 – 17 ст. В Україні першими друкованими словниками були словник під назвою “Лексись…», Лаврентія Зизанія (1596 р.), що містив 1061 слово, перекладене тодішньою українською літературною мовою з церковнослов’янської, та “Лексикон славеноросскій…” Памви Беринди (1627 р.), який мав неабияку вагу в розвитку мовної культури трьох народів – українського, російського і білоруського, оскільки став основою для першого українсько-слов’янського словника «Синоніма славеноросская» (середина 17 ст.), у якому слова української мови пояснювалися церковнослов’янською.

Перші українські словники відіграли важливу роль у становленні не тільки української, а й усієї східнослов’янської лексикографії.

Другий етап розвитку лексикографії в Україні розпочався наприкінці 18 ст., зі створенням словників нової української літературної мови, і тривав до кінця 19 ст. Спочатку укладали невеликі перекладні українсько-російські словники – додатки до різних текстів, писаних українською мовою.

Найдавнішою працею, присвяченою лексиці нової української літературної мови, був невеличкий словничок, доданий до першого видання “Енеїди” Котляревського (1798 р.) під заголовком “Собраніе малороссійскихъ словъ, содержащихся в “ЭнеидЬ…”. У цьому українсько-російському словничку подано і пояснено російською мовою близько 1000 українських слів.

У другій половині 19 ст., крім російсько-українських та українсько-російських, з’явилося чимало іншомовно-українських та українсько-іншомовних словників.

Третій етап розвитку української лексикографії припадає на 20 ст. (до 1991 р.). Цей період характеризується активним розробленням української термінології і появою, крім перекладних і тлумачних, різних термінологічних словників.

Найвизначнішим явищем української лексикографії дожовтневого періоду був вихід у світ “Словаря української мови” в 4-х тт. Бориса Грінченка. Цей словник обіймає понад 70 тисяч слів, взятих з творів української літературної мови з кінця 18 ст. (від Котляревського) і до 1870 р., а частково – й з творів пізнішого часу (до 90-х рр. 19 ст.). Джерелом для укладання його були етнографічні збірники і друковані твори, написані українською мовою.

У 1921 р. в Українській академії наук було створено Інститут української наукової мови, який очолив А. Кримський. Ця установа займалася насамперед опрацюванням української наукової термінології, її наукові працівники украли термінологічні словники з ботаніки, географії, геології, гірничої справи, діловодства, зоології, математики, медицини, техніки, фізики, хімії тощо.

Значним досягненням сучасної української лексикографії стало видання протягом 1953-63 рр. шеститомного “Українсько-російського словника”, складеного колективом наукових працівників Інституту мовознавства АН УРСР ім. О.О.Потебні.

Важливою подією у розвитку української лексикографії стало видання тритомного “Російсько-українського словника” (1968 р.), відзначеного Державною премією УРСР у галузі науки і техніки.

Протягом 60 – 80-х рр. ХХ ст. було видано чимало термінологічних словників, як правило, російсько-українських: з теплотехніки та газотехніки, електрорадіотехніки, гірничої справи, геології, машинознавства, фізики, фізіології, математики, ветеринарії, механіки ат інших галузей знань.

Вершиною лексикографічних досягнень ХХ ст. стало опублікування першого в історії української лексикографії 11-томного тлумачного словника української мови, який охоплює понад 134 тис. слів.

Четвертий етап розвитку лексикографії в Україні розпочався зі здобуттям Україною незалежності. Для цього етапу характерні інтенсифікація лексикографічної роботи, видання за нетривалий час великої кількості словників різних типів.

Протягом четвертого етапу розвитку лексикографії в Україні видано словники різних типів.

За роки незалежності в Україні з’явився новий тип лексикографічної продукції – електронні словники. Найвідомішим із них є інтегрована лексикографічна система “Словники України”. Інститутом мовно-інформаційних досліджень НАН України розпочато роботу над створенням 20-томного словника сучасної української мови.

Розвиток комп'ютерних технологій сприяє переходу лексикографії на якісно новий рівень, значно прискорюючи лексикографічний процес, забезпечуючи безперервне поповнення словникового складу і високу ефективність роботи користувача.

Отже, українська лексикографія має тривалу історію і сформовані протягом століть традиції. Вона пройшла три етапи розвитку – етап зародження (староукраїнська лексикографія), етап становлення (українська лексикографія кінця 18 – 19 ст.), етап активного розроблення словників різних типів (ХХ ст., до 1991 р.). Нині розвиток української лексикографії перебуває на четвертому етапі – інтенсивного, масового створення словників різних типів, у тому числі й електронних (з 1991 р.)

Щоб добре володіти мовою, потрібно мати великий запас слів і уміти правильно вживати їх, зважаючи на найтонші відтінки у значенні будь-якого слова, тобто потрібно повністю володіти лексикою мови. А при вивченні лексики велике значення мають словники.

Цінну пораду користуватися словниками для поповнення знань, для піднесення культури мовлення образно висловив М.Т. Рильський:

Не бійтесь заглядати у словник –

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Плекайте, як дбайливий садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.