48 .Льодовикові епохи в геологічному минулому, хронологія, причини і насл.

В истории Земли выделяются следующие ледниковые эры:

Раннепротерозойская — 2,5—2 млрд. лет назад

Позднепротерозойская — 900—630 млн. лет назад (см. Криогений)

Палеозойская — 460—230 млн. лет назад

Кайнозойская — 30 млн. лет назад — настоящее время

Настоящее время — голоцен, начавшийся ≈10 000 лет назад, характеризуется как относительно тёплый промежуток после плейстоценового ледникового периода, часто квалифицируемый как межледниковье. Ледниковые покровы существуют в высоких широтах северного (Гренландия) и южного (Антарктида) полушарий; при этом в северном полушарии покровное оледенение Гренландии простирается на юг до 60° северной широты (то есть, до широты Санкт-Петербурга), морские льды — до 46—43° северной широты (то есть до широты Крыма), а вечной мерзлоты до 52—47° северной широты.

В южном полушарии континентальная часть Антарктиды покрыта ледниковым щитом мощностью 2500—2800 м (до 4800 м в некоторых районах Восточной Антарктиды), при этом шельфовые ледники составляют ≈10 % от площади континента, возвышающейся над уровнем моря.

В кайнозойской ледниковой эре наиболее сильным является плейстоценовый ледниковый период: понижение температуры привело к оледенению Северного Ледовитого океана и северных областей Атлантики и Тихого океана, при этом граница оледенения проходила на 1500—1700 км южнее современной.

Причини появи льодовикових епох: На цю тему існує дуже велика кількість думок і гіпотез, проте жодна з них не здатна цілком пояснити явище наступу льодовиків. Деякі з них суперечать одна іншій, а декотрі непогано доповнюють одна одну. Найбільш реалістичними причинами зледенінь виглядають циклічність активності Сонця та цикли зміни орбіти Землі, хоча до причин також відносять і падіння астероїдів, і вулканічну діяльність на Землі, і проходження Сонячної системи через пилову галактичну хмару, і ще багато-багато інших. Зрештою, на нашій сусідній планеті – Марсі, також триває льодовиковий період, льодами сковані супутники Сатурна і Юпітера, але ці планети знаходяться на значній віддалі від Сонця…

Найбільш цікавою і ґрунтовною є гіпотеза сербського інженера і математика Мілутина Міланковича, який відкрив циклічність зміни орбіти Землі. Ця гіпотеза одержала назву Циклів Міланковича. Вона включає у себе три основні поняття: прецесії, нутації та ексцентриситету. Прецесія – це процес повороту земної осі, який повторюється приблизно кожні 25765 років, в результаті чого відбувається зміна кількості сонячного тепла, що потрапляє на планету у північній та південній півкулях впродовж року. Нутація – це процес зміни кута між віссю власного обертання та віссю, довкола якої відбувається обертання. Максимальне відхилення осі Землі складає 24,5 градусів, а мінімальне – 22,1. Період зміни кута триває приблизно 41 тисячу років. Ексцентриситет – це відхилення орбіти Землі від колової. Земна орбіта має еліптичну форму, але ця форма не стала і змінюється із періодом приблизно 93 тисячі років таким чином, що Земля, підчас полярної ночі на одному із полюсів, віддаляється на значну відстань від сонця. Це спричинює серйозне сезонне охолодження однієї із півкуль планети, що призводить до зледенінь.

За останній мільйон років у північній півкулі відбулося 10 льодовикових періодів, кожен з яких повторювався із періодичністю у 100 тисяч років, таким чином, співпадаючи із максимальним ексцентриситетом орбіти Землі. Проте початок льодовикового періоду не пояснюється лише відхиленням орбіти, у цей момент відбувається накладання і мінімального значення нутації, і прецесійний поворот осі. Цикли Міланковича не можуть цілковито пояснити виникнення льодовикових періодів.