30. Пасивні методи навчання історії (методи готових знань).

Пасивні методи → учень тільки механічно засвоює матеріал, що його подає вчитель.

Характерні ознаки: вчитель є непорушний авторитет і головний передавач знань. Від нього самого залежить зміст роботи й увесь її розклад. Учень тільки виконує те, що наказує йому учитель. З інтелектуальних процесів учня мобілізуються майже виключно репродукційні здатності, переважно механічна пам'ять. Із форм висновування дуже широко використовують також аналогію.

Головне знаряддя — навчання або писання; навчальних посібників, як, наприклад, наочне приладдя, в школі нема або є дуже мало. В процесі роботи панує сувора дисципліна. Слухняність і покірливість — найбажанїіпі риси учня.

До пасивних методів належать вербальні методи навчання, переважно в їх акроаматичній формі, а саме: метод заучування зі слів учителя та метод лекційний. Із книжкових методів сюди можна причислити метод книжних завдань, тобто механічне заучування книжки певними частинами. Нарешті, сюди можна причислити метод пасивного переймання вчителевих дій: переймання рухів в галузі технічних навичок, як письмо, ручна праця тощо. Пасивні методи є найхарактерніші для навчання в середньовічних школах.

31. Активні методи навчання історії (методи пошукові або дослідницькі).

Активні методи - розвиток в учнів ініціативи й самостійної думки. Тут учитель дає учням певне завдання, вказує основний напрямок роботи, організує оточення. В останньому ж учні працюють самостійно, тільки в окремих моментах звертаючись до вчителя по допомогу.

Характерні особливості активних методів такі: з інтелектуальних здатностей найбільше використовують логічне мислення, застосовують усі форми висновування, а особливо індукцію. Тим часом, як при напівактивних, а тим паче пасивних методах процеси висновування проводить або сам учитель, або, як при сократівському методі, хоч і проводить учень, проте під повсякчасним доглядом та керівництвом учителя, — при активних методах учень робить висновки майже самостійно.

Робота учня при активних методах в основному нагадує роботу вченого-дослідника або діяча, що розв'язує певне практичне завдання. Роботу за активними методами здебільшого проводять у лабораторіях та кабінетах або на природі. Вона вимагає достатньої кількості приладів як простих, так і складних. Замість звичайних підручників, при активних методах запроваджують у школі довідники, робочі книжки, а в старших класах середньої школи і у вищих школах — архівні матеріали, першоджерела і т. ін.

Дисципліна при цих методах інша, ніж традиційна шкільна дисципліна, і її можна назвати робочою дисципліною. Активні методи можна поділити на дві групи: методи дослідницькі й методи проектів. Перші стосуються до такої роботи, коли учень розв'язує переважно теоретичні завдання, другі — коли він розв'язує завдання практичне, використовуючи, звичайно, при цьому і теоретичні відомості, що являють собою засіб до кращого розв'язання практичної проблеми. При дослідницьких методах учень нагадує деякою мірою вченого-дослідника, при методі проектів — практичного культурного діяча: агронома, інженера і т. п.