18. Методи наочного навчання історії.

На основі безпосереднього сприйняття предметів чи за допомогою зображень (наочності) у процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле. Принцип наочності сфор­мулював і обґрунтував в XVII ст. Я. Коменський.

Наочність - один із принципів навчання, заснований на показі конкретних предметів, процесів, явищ. Засоби навчання: предмети, прилади чи їх сукупність, яка необхідна для здійснення чого-небудь. Це все те, що можна сприймати за допомогою зору (зображ. на екрані, макети, картини і т. п.), слуху (звукозапису), інших органів чуття.

У класифікацію за зовнішніми ознаками вчені і методисти включають друковані, екранні, звукові засоби навчання.

Розрізняють: за характером вико­ристаного матеріалу - документальні і художні засоби навчання; за видами сприйняття - зорові, зорово-слухові, слухові; за способами подання матеріалу - технічні і нетехнічні, статичні і динамічні; за ор­ганізаційними формами - демонстраційні і роздаткові, за технікою виконання - друковані, екранні, саморобні.

Методика: опис та інтерпритація (первинна - зводиться до інтерпретації, яка представлена зображенням; вторинна – мета: визначити, що хотів сказати автор цього зображення, тол ознака- зіставл кількох джерел інф).

Комбінації: 1. використ. окреме джерело (самодостатнє), що підкреслює епоху. 2. більш продукт з креат т.з. парні зображення (альтернативні, взаємодоповнюючі; 3.викор групи зображень (переваж фото).

19. Функції та види наочності в навчанні історії.

Функції: 1). створ в уч яскраві і точних зорових образів мин; 2. функ уточн і конкретиз іет-х уявл уч; 3.виховна (розв естет смаку.

Види: внутрішня (вч онир вже на готові в уявл уч образи); предметна (уч спогляд на реал образи); худ-ня наочність (форм-ня в уч образів і уявл на осн сприйн худ образів (мист, портр); умовна (вираження іст-х явищ мовно-умовних знаків (карти, схеми, діаграми, граф).

Робота з наочністю має 2 частини: опис зображень- має бути детальним; інпретація зображення(первинна і вторинна) функцій наочності, які враховуються при організації як традиційного так і дистанційного навчання а) наочність як джерело інформації;б) наочність як засіб ілюстрації;в) наочність як опора пізнання;г) наочність як засіб постановки учбових проблем і розв’язання проблемних ситуацій. Як засвідчує практика, а також результати наукових досліджень наочність відіграє велику роль в процесі засвоєння учнями знань. На підставі безпосереднього сприйняття предметів або з допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле.

Класифікація наочних засобів за їх змістом. - монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого та історичні місця; - речові історичні джерела; - спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці); - образотворча наочність (учбові картини, репродукції); - умовно-графічна наочність (схематичні малюнка, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці); - технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми, компакт-диски (аудіо і комп`ютерні).

До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо. Можливий показ учням різноманітних наочних об´єктів — реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність).

За критерієм взаємодії учня з об´єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об´єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність — коли пізнають об´єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо.