64. Сугестопедична модель навчання історії.

Сугестопедія — це система навчання, яка сприяє створенню в учня внутрішнього відчуття свободи і розвитку самодисципліни. Вона спирається на психотерапевтичні методи, зокрема, на метод комунікативної психотерапії засобами мистецтва й відповідає психологічним і фізіологічним законам, які стимулюють вивільнення потенційних можливостей індивіда. Застосування такого методу навчання звернене до всього комплексу можливостей людини: воно посилює емоційні реакції й мотивацію кожного учня, його інтереси й установки внаслідок релаксації як обов'язкового елемента навчання, знаходять активніший вираз. Участь свідомих і позасвідомих функцій у цьому процесі стає організованою: широко використовуються можливості людини не лише до активної, а й до пасивної уваги й особливо її здатність до позасвідомої периферійної перцепції.

Система сугестопедичного навчання Г. К. Лозанова, базується на трьох принципах: 1. Задоволення, релаксації й зосередженої психорелаксації. 2. Єдності свідомого і позасвідомого. 3. Забезпечення обов'язкового зворотного зв'язку між педагогом і учнями з метою контролю повноти їхнього засвоєння навчальної інформації.

Перший принцип вимагає організації роботи учнів таким чином, щоб вона здавалася їм "природно приємною". Для цього навчання не повинно супроводитися жодним напруженням, а, навпаки, давати учням насолоду від задоволення притаманного кожній людині прагнення до одержання нової інформації.

Другий принцип погребує всеохоплюючого й одночасного використання насамперед процесів свідомого і позасвідомого сприймання.

Третій принцип диктує педагогові вимоги диференціювати педагогічну взаємодію з учнями й з'досконалювати процес сутестопедичного навчання у відповідності з рівнем здібностей кожного з них.

Використання дидактичних засобів пов'язано з переглядом змісту освіти: збільшуються дидактичні одиниці за рахунок активнішою використання синтетичних картин, схем і планів, перегруповується загальне подавання їх (основну частину курсу становлять загальні закономірності певного розділу) → дає учням змогу легше зрозуміти й засвоїти основні принципи предмета навчання.

65. Проблема інтерпретації минулого в системі шкільної освіти.

У навчальних текстах історичні події, явища інтерпретуються. Історія, як наука не відноситься до числа абсолютно точних, раціональних, безпристрасно об'єктивних. Вчитель повинен уникати як схованих, так і явних оцінних суджень, вони не мають бути ані прославляючими, ані наклепниками. Вони повинні утримуватися від переносу в минуле сучасних і особистісних підходів, що було би анахронізмом. Вчитель не повинен бути упередженим, порушувати баланс підходів, і виражати власну (упереджену) точку зору. Такі упередження можуть бути навмисними чи допускатися несвідомо.

Також існують забобони, пересуди, які характеризують емоційний склад розуму, коли людина, висловлює думки, незалежно від реальності, очевидності, заперечуючи, ігноруючи або замовчуючи її. Це також може бути навмисним або несвідомим.

Також існує ідеологічна обробка історії. Це процес, за допомогою якою люди намаїаються переконати інших, схилити їх до нрннняпя певних ідей і відносин, замовчуючи відомі факти, подаючи їх вибірково, виділяючи окремі аспекти минулого. Учні повинні зрозуміти, що історія не завжди є об'єктивною і потрібно виробній власну думку.

Історичні інтерпретації завжди незавершені; вони завжди поєднують докази і витвори авторської уваги; на інтерпретацію впливають питання. турбот, погреби сьогодення. Будь яка інтерпретація має цінність, тільки якщо спираються на факти.