13. Виникнення і особливості розвитку японської державності.

Перші люди з’явилися на Японських островах 35-20 тисяч років тому з ПСА і Південно-Східного Китаю, їхніми далекими нащадками нині є нечисленні айни (біля 20 тис. чол.), а в сер. І тис. до н.е. відбулося масове переселення з Кореї на Кюсю монголоїдних “людей ямато” – протояпонців, що поступово асимілювали попередників і опанували весь архіпелаг. Японська міфологія відносить виникнення держави до 11 лютого 660 р. до н.е., коли Дзімму Тоніо - правнук відрядженого богинею Сонця Аматерасу на Землю з ознаками імператорської влади (меч, яшма і дзеркало) онука Нінігі - після 7 років нелегких битв був проголошений першим імператором Японії біля підніжжя гори Унебі на рівнині Касівабара (Хонсю). У 1873-1948 рр. і з 1967 р. цей день відзначається як свято заснування імперії, але насправді “царство Ямато” виникло на Кюсю й півдні Хонсю в ІІІ ст. н.е. в результаті завоювання. За правління Сьотоку Тайсі (593-622 рр.) “Країна Вранішнього Сонця” отримала нове ім’я – Ніхон (Ніппон) – “Корінь Сонця”, звідки пішла європейська назва “Японія”. До VІІІ ст. етногенез японців завершився, на сьогодні вони становлять 99,4 % населення держави.

Офіційною ідеологією японської державності став тенноїзм (від японського “тенно” – імператор) – синтез догматів про божественність, безперервність і непогрішимість імператора, що спиралися передусім на традиції місцевої релігії – синтоїзму (японською – “шлях Богів”), згідно котрої правляча династія володіла особливою магічною силою (“кокутай”), яка забезпечувала ефективне спілкування з божествами (“камі”) та “благоговіння народу перед імператором”. Так званий “кодо” – “імператорський шлях” – проповідники тенноїзму трактували як ідеал японської державності

Проте абсолютна монархія протрималася в Японії недовго, й після тривалої боротьби аристократичних кланів у 1185 р. переміг рід Мінамото, голова котрого – Йорітомо – через 7 років створив нову політичну систему – сьогунат, за котрої реальна влада в країні належала сьогунам – верховним військовим правителям і успадковувалася представниками їхнього роду (Мінамото – 1192-1333 рр., Асікага – 1335-1573 рр., Токугава – 1603-1867 рр.). Імператору залишилися церемоніально-символічні функції вищої влади, тоді ж помітно зросла роль служивого дворянства – самураїв (дослівно - службовці), яке виникло ще у Х ст. Японію двічі, у 1274 і 1281 рр., намагалися захопити монгольські війська хана Хубілая, але невдало через тайфуни, що розкидали їхні флотилії (“камікадзе” – “вітер Богів”). У 1542 р. на Японських островах з’явилися португальці, а через 42 роки – іспанці, що принесли з собою вогнепальну зброю й християнство (державною релігією в сьогунаті був буддизм), але в 1639 р. країна ізолювалася від решти світу, з неї були вигнані всі європейці, заборонено християнство і всі контакти з іноземцями.

Лише більш як через два століття – в липні 1853 р. до резиденції сьогуна Едо (Токіо) підійшла американська ескадра коммодора Перрі, котрий вручив властям листа з вимогою відкрити шлях для його кораблів і заявив, що за відповіддю повернеться навесні. В лютому 1854 р., вдавшись до погроз і висадивши півтисячний десант матросів, Перрі змусив уряд підписати перший нерівноправний договір, який відкривав порти Сімода і Хакодате. Незабаром подібні угоди Японія уклала з Великою Британією, Нідерландами, Францією й Росією, таке “відкриття” країни підривало японське ремесло й перешкоджало збуту продукції мануфактур, негативно позначилося на фінансовому становищі сьогунату й феодалів. Скориставшись ситуацією, антисьогунська опозиція в 1867 р. змусила останнього правителя з роду Токугава – Кейкі повернути владу 15-річному імператорові Муцухіто й за підтримки повсталих селян здобула перемогу в громадянській війні 1868-1869 рр.