92.Мексиканська революція 1910-1917 рр. Та її значення.

З розвитком капталізму в Л.А. загострилася боротьба між прогресивною національною буржуазією та іноземним капіталом, підтриманим олігархами і латифундистами. Лідер уругвайської партії “Колорадо” Хосе Батльє-і-Ордоньєс під час свого президентства у 1903-1907 і 1911-1915 рр. наполегливо проводив політику протекціонізму і обмеження впливу британського капіталу, обмежив поміщицьке землеволодіння, запровадив 8-годинний робочий день і закон про пенсійне забезпечення, визнав право робітників на страйк, поліпшив систему народної освіти і відокремив її від церкви.

Уже згадуваний керівник Громадянського радикального союзу Іполіто Ірігойен, який був президентом у 1916-1922 і 1928-1930 рр., також запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував нафтову промисловість, здійснив демократичні університетську і адміністративну реформи та реформу муніципального урядування, активно виступав проти втручання США у внутрішні справи країн Л.А. Не випадково він був усунений від влади реакційними військовими.

У Мексиці селянська боротьба за землю і загальнонаціональний рух проти перетворення країни в колонію Великої Британії та США переросли у другу народну Революцію 1910-1917 рр. Справа в тому, що генерал Порфіріо Діас, відомий замолоду як переконаний прибічник лібералізму і герой руху опору франко-іспанській інтервенції, у 1876 р. встановив жорстоку диктатуру, що спиралася на армію, поліцію та адміністративний апарат. Конституція і громадянські свободи були фактично ліквідовані, конгрес позбавлений будь-якої влади, під виглядом розмежування і освоєння “пустошів” відбувалася масова експропріація селянських земель (у 1910 р. безземельне селянство становило біля 97 % його загальної чисельності), рудна і нафтова промисловість, а також залізнична мережа опинилися в рках британських і американських підприємців.

Опозиційні диктаторському режиму сили об’єдналися навколо створеної в 1905 р. Ліберальної партії та поміщика Франсіско Мадеро, що висунув програму демократичних перетворень, у т.ч. повернення селянам відібраних у них земель. У листопаді 1910 р. у багатьох районах Мексики спалахнули збройні повстання, найактивніше діяли партизанські загони під командуванням Франсіско Вільї на півночі та Еміліано Сапати на півдні. У травні 1911 р. під тиском революції Діас утік з Мексики, а презинтом невдовзі було обрано Мадеро, що запровадив протекціоністські заходи на захист національної економіки. Але зволікання з проведенням аграрної реформи позбавили його селянської підтримки, чим негайно скористався реакційна військова верхівка, - у лютому 1913 р. за участю посла США стався державний переворот, у результаті якого Мадеро загинув і була встановлена диктатура генерала Вікторіано Уерти.

Ці події призвели до ще більшого загострення громадянської війни в країні: проти урядової політики реставрації виступили селянські армії Сапати і Вільї (на контрольованих ними територіях почався розподіл конфіскованих поміщицьких земель), профспілкові робітничі організації, що створили “червоні батальйони”, широкі кола національної буржуазії, очолювані соратником Мадеро – Венустіано Каррансою. У липні 1914 р. диктатура Уерти, незважаючи на відкриту підтримку американських військ, впала, тимчасовим президентом країни став Карранса, котрий вважав революцію закінченою. Проте збройна боротьба продовжувалася, тільки вже між ліберальним і селянським таборами, Сапата і Вілья наприкінці 1914 р. навіть на короткий час оволоділи Мехіко.

Карранса змушений був видати у січні 1915 р. закон про аграрну реформу і запровадити прогресивний трудовий кодекс, а також скликати 31 грудня 1916 р. Установчі збори. 7 січня 1917 р. був підписаний декрет, який забороняв іноземним компаніям розробляти на території Мексики нафтові родовища без дозволу міцевої влади, а 5 лютого – оприлюднена одна з найдемократичніших на той час у світі конституція, що завершила революцію і діє донині. Вона гарантувала 8-годинний робочий день, мінімум заробітної плати, право на створення профспілок, проведення страйків, визначила умови надання іноземцям прав на використання національних багатств та ін.

Таким чином, Мексиканська революція 1910-1917 рр. сприяла зміцненню демократично-республіканського ладу, попередила загрозу перетворення Мексики в іноземну колонію чи протекторат, створила сприятливі передумови для швидкого капіталістичного розвитку і зміцнення національного суверенітету країни.