19. Природні умови, ресурси і населення Корейського півострова.

Корея – країна у Східній Азії, що займає однойменний півострів, прилеглі до нього материкові райони і найближчі острови (біля 3,5 тис., найбільший – Чеджудо), на сході вона омивається Японським морем, на заході – Жовтим. На 70 % Корея складається з плато і хребтів із середньою висотою 1500 м, найвища точка півострова – величезний плоский вулкан Пектусан (2750 м) у гірській системі Туманган на півночі країни. За останні два тисячоліття на території Кореї відзначено біля 1,8 тис. землетрусів, з них більше 200 сталося протягом останнього століття. Долини – історичні осередки цивілізації й житниці країни - розташовані переважно переважно на західному узбережжі й уздовж річок, які течуть у Жовте море. Надра півострова багаті на поклади кам’яного вугілля, вольфраму (одне з провідних місць у світі), графіту, магнезиту, однак для високорозвиненої економіки Республіки Корея більша частина промислової сировини ввозиться із-за кордону. Клімат Кореї – помірно-континентальний з жарким (середня температура липня + 21-29) і вологим літом та порівняно холодною (середня температура січня – від –21 на півночі до +4 на півдні) і сухою зимою.

Вік найдавнішої людської палеолітичної стоянки у печері Комин-меру поблизу Пхеньяна обчислюється у 400-500 тис. років, а провідна роль у формуванні корейського етносу належала племенам, які розмовляли протоалтайськими мовами. Згідно древньої легенди, ще у 2333 р. до н.е. онук небесного владики Хануна – Тангун заснував перше на півострові королівство Чосон (“країна вранішньої свіжості”), яке проіснувало до ІІ ст. до н.е. і підпорядкувало собі Маньчжурію та Східний Китай. Проте науковці датують існування давнього Чосону VІІ-І ст. до н.е., у результаті міжусобиць і війн із китайцями королівство розпалося на три держави: Пекче і Сіллу на півдні країни та Когурьо – на півночі. У другій половині VІІ ст. країна знову стала єдиною державою, з 918 р. нею правила династія Корьо (в перекладі – „країна величних гір і прекрасних річок”) зі столицею в Кесоні, але у 1231 р. на територію Кореї вдерлися монголи. Після їхнього вигнання у 1392 р. було відновлено королівство Чосон зі столицею у Сеулі та на чолі з династією Лі, що правила до 1910 р., коли Японія остаточно перетворила країну у свою колонію.

Корея – мононаціональна країна, більше 99 % населення котрої становить становить титульна нація, але до кінця ХІХ ст. офіційною мовою урядового апарату, мовою спілкування й культури була китайська, більше 60 % корейської лексики становлять китайські запозичення. Тому хоча національна фонетична складова писемність (“хунмин-чоним”) була вироблена за королівським розпорядженням ще у 1444 р., лише в 1894 р. на зміну китайським ієрогліфам прийшла змішана ієрогліфічно-буквенна писемність (як у Японії), а остаточне утвердження корейського алфавіту сталося тільки після Другої світової війни

20. Особливості культурно – історичного розвитку Кореї.

Вік найдавнішої людської палеолітичної стоянки у печері Комин-меру поблизу Пхеньяна обчислюється у 400-500 тис. років, а провідна роль у формуванні корейського етносу належала племенам, які розмовляли протоалтайськими мовами. Згідно древньої легенди, ще у 2333 р. до н.е. онук небесного владики Хануна – Тангун заснував перше на півострові королівство Чосон (“країна вранішньої свіжості”), яке проіснувало до ІІ ст. до н.е. і підпорядкувало собі Маньчжурію та Східний Китай. Проте науковці датують існування давнього Чосону VІІ-І ст. до н.е., у результаті міжусобиць і війн із китайцями королівство розпалося на три держави: Пекче і Сіллу на півдні країни та Когурьо – на півночі. У другій половині VІІ ст. країна знову стала єдиною державою, з 918 р. нею правила династія Корьо (в перекладі – „країна величних гір і прекрасних річок”) зі столицею в Кесоні, але у 1231 р. на територію Кореї вдерлися монголи. Після їхнього вигнання у 1392 р. було відновлено королівство Чосон зі столицею у Сеулі та на чолі з династією Лі, що правила до 1910 р., коли Японія остаточно перетворила країну у свою колонію.

Корея – мононаціональна країна, більше 99 % населення котрої становить становить титульна нація, але до кінця ХІХ ст. офіційною мовою урядового апарату, мовою спілкування й культури була китайська, більше 60 % корейської лексики становлять китайські запозичення. Тому хоча національна фонетична складова писемність (“хунмин-чоним”) була вироблена за королівським розпорядженням ще у 1444 р., лише в 1894 р. на зміну китайським ієрогліфам прийшла змішана ієрогліфічно-буквенна писемність (як у Японії), а остаточне утвердження корейського алфавіту сталося тільки після Другої світової війни.