14. Література к. XIX — п.XX Натуралізм у французькій літературі. Цикл романів е.Золя “Ругон-Маккари”. Склад і задум.

У другій половині дев’ятнадцятого століття в західноєвропейських літературах починають розвиватись нові літературні течії і напрямки, що приходять на зміну традиційному реалізму. Однією з таких течій є натуралізм. Особливо впливовою ця течія була у французькій літературі. Філософським підгрунтям для її розвитку стали позитивістська філософія Огюста Конта, праці мистецтвознавця Іпполіта Тена. Слово “натуралізм” походить від латинського слова natura, тобто “природа”. Основною рисою натуралізму, що й визначила назву цієї течії, була орієнтація на науковий підхід до дійсності з боку письменників. Річ у тім, що у дев’ятнадцятому столітті розвиток науки і перш за все природничих наук почав справляти значний вплив на світогляд західноєвропейської людини. Наука не тільки почала конкурувати в цій ролі з релігією та церквою, а вже взяла гору в цій боротьбі. Тож не дивно, що література як одна із культурних форм, фукнцією якої є осмислення людського буття, звернулася до природничих наук за засобами пізнання людини. Пояснення людської повдінки, виходячи з принципів природних, тобто біологічних закономірностей, - такою є основна риса натуралізму.

Головними представниками натуралізму у французькій літературі були Емон та Жюль Гонкур і Еміль Золя. Еміля Золя (1840-1903) можна вважати основоположником цієї течії, оскільки саме він почав використовувати цей термін як самоназву нової літературної школи, обгрунтував її принципи у своєму есеї “Експериментальний роман” і навколо нього згуртувалися молоді письменники, що прихильниками нового розуміння літератури та її задач.

Головним твором Е.Золя є цикл “Ругон-Маккари”, що складається з двадцяти романів. Цей цикл автор розглядав як наукову працю і намагався охопити в ньому період так званої Другої імперії в історії Франції, тобто з 1851 по 1870 роки. Інакше кажучи, Е.Золя описував сучасну йому дійсність, підходячи до неї як історик, тобто створив історію сучасності. Принципом охоплення дійсності є тематичний. Кожний роман присвячений певній соціальній темі. Поєднані романи головним героєм, яким є сім’я. Точніше, представники чотирьох поколінь однієї сім’ї є головними героями різних романів циклу. Таким чином Золя отримав змогу опертися на ідею спадковості, що стала популярною на той час, тобто надати своєму творові видимість наукового підгрунтя не тільки як історик, але і як вчений-натураліст.

Натуралістична концепція людини у романах е.Золя (аналіз одного з творів за вибором студента).

У другій половині дев’ятнадцятого століття в західноєвропейських літературах починають розвиватись нові літературні течії і напрямки, що приходять на зміну традиційному реалізму. Однією з таких течій є натуралізм. Особливо впливовою ця течія була у французькій літературі. Філософським підгрунтям для її розвитку стали позитивістська філософія Огюста Конта, праці мистецтвознавця Іпполіта Тена. Слово “натуралізм” походить від латинського слова natura, тобто “природа”. Основною рисою натуралізму, що й визначила назву цієї течії, була орієнтація на науковий підхід до дійсності з боку письменників. Річ у тім, що у дев’ятнадцятому столітті розвиток науки і перш за все природничих наук почав справляти значний вплив на світогляд західноєвропейської людини. Наука не тільки почала конкурувати в цій ролі з релігією та церквою, а вже взяла гору в цій боротьбі. Тож не дивно, що література як одна із культурних форм, функцією якої є осмислення людського буття, звернулася до природничих наук за засобами пізнання людини. Пояснення людської поведінки, виходячи з принципів природних, тобто біологічних закономірностей, - такою є основна риса натуралізму.

Отже, згідно з натуралістичною концепцією головними чинниками, що визначають поведінку людини, а отже і її долю, є біологічні. Головними представниками натуралізму у французькій літературі були Емон та Жюль Гонкур і Еміль Золя. Еміля Золя (1840-1903) можна вважати основоположником цієї течії, оскільки саме він почав використовувати цей термін як самоназву нової літературної школи, обгрунтував її принципи у своєму есеї “Експериментальний роман” і навколо нього згуртувалися молоді письменники, що прихильниками нового розуміння літератури та її задач.

Одним із найвідоміших романів Золя, що входить до його циклу “Ругон-Маккари” є роман “Жерміналь” (1883). Цей роман присвячено темі страйку. Місцем подій є шахта в містечку Ворьо на півдні Франції. Головним героєм є Етьєн Лантьє, представник сімейства Ругон-Маккарів, колишній механік, який влаштовується працювати на шахті і очолює страйк, що виник стихійно, оскільки має в минулому досвід участі у страйках та політичні зв’язки з соціалістичними організаціями. Таким чином, основним конфліктом роману є конфлікт між працею і капіталом, між шахтарями як найманими робітниками, що виступають за підвищення заробітної плати і покращення умов свого злиденного життя та власниками шахти, що ними є акціонерне товариство. Попри мужність і організованість страйкарів, страйк врешті-решт закінчується поразкою. Після того, як він перейшов у бунт, було викликано війська, та придушено страйк. Власники так і не пішли на поступки вимогам шахтарів. Золя показує, що інша розв’язка була об’єктивно неможливою. Як дослідник, зорієнтований на науковий підхід та аналіз дійсності він показав, що за наявних економічних умов та незрілості робітничого руху в цілому, страйк на окремій шахті був приречений на поразку.

15. Е.По

(1809 – 1849)

Едгар По – видатний американський поет і новеліст. Він написав багато талановитих, оригінальних творів, у яких виявилася його художня винахідливість та поєднання чіткого логічного мислення з романтичною фантазією.

• Е.По займає значне місце у американській літературі, так як свідомо намагався вплинути на розвиток національної літератури, піднявши її до рівня європейської.

• Справжньої слави Е.По набув як прозаїк, і перш за все – новеліст. Саме в жанрі новели він досяг вершин художньої майстерності.

• Е.По, продовжуючи попередні спроби в цьому жанрі В.Ірвінга, довершив формування нового жанру, надавши йому суттєвих рис. Письменник також розробив і теорію жанру новели.

• Е.По практично розробив і удосконалив такі жанрові підвиди новели, як психологічна, детективна, науково-фантастична.

• Психологічні новели: їх часто називають новелами жахів. Основна тема – зіткнення людини, вихованої на ідеалістичних уявленнях, з антигуманними проявами буржуазної американської реальності та трагічні наслідки цього зіткнення.

• Особливий акцент було зроблено на загрозі такого явища, як бездуховність людини.

• Предметом художньо-психологічного дослідження стали хвороба душі, її біль і страх.

• Найбільш художньо дослідженим у психологічній новелістиці Е.По стало відчуття страху: страху перед життям, перед смертю, людьми, самотністю, божевіллям, знанням.

• Класичним зразком психологічної новели вважається „Падіння дому Ашерів”, в якій аналізується витончена і смертоносна форма душевного розладу, страху перед життям і смертю, що веде до руйнування особистості.

• У психологічних новелах Е.По досліджував також різні форми роздвоєння свідомості („Вільям Вільсон”). Пильна увага письменника до таких станів душі була обумовлена розумінням того, що безумний світ його героїв, психологічно проаналізований, є своєрідною формою відображення дійсності.

• Інтерес до інтелектуальних можливостей людини лежить в основі детективних або, так званих, „логічних” новел Е.По („Вбивство на вулиці Морг”, „Вкрадений лист”, „Золотий жук”). Саме ці новели принесли Е.По славу видатного майстра детективного жанру.

• Внутрішня схема детективних новел:

• в основі сюжету – розкриття злочину чи таємниці через задачу, яку можна логічно вирішити;

• обов’язкова наявність героя і оповідача;

• герой – людина освічена, здатна глибоко мислити; оповідач – безпосередня людина, але енергійна і шляхетна;

• функція героя – розкрити таємницю чи знайти злочинців;

• функція оповідача – робити невірні припущення, на фоні чого герой здається ще більше розумним.

• головну увагу попри все Е.По зосереджує не на злочині та його розкритті, а на людині, яка веде розслідування.

• особлива увага концентрується на принципах та логіці процесу мислення, що демонструє велич і красу людського розуму.

• Е.По був засновником і науково-фантастичного жанру літератури, в основу якого було покладено правило – досягти правдоподібності, використовуючи наукові знання . Такі новели в творчості Е.По поділяються на кілька категорій:

• науково-популярні („Сфінкс”);

• технологічні („Історія з повітряною кулею”);

• метафізичні („Повість скелястих гір”);

• сатиричні („Розмова з мумією”).

• Ж.Верн та Г.Уелс одностайно визнавали Е.По своїм попередником, вбачаючи у ньому засновника жанру науково-фантастичної літератури.