11. Проспер Меріме

(1803 – 1870)

П.Меріме був широко освіченою людиною і виявив себе в різних галузях – в історії, етнографії, археології, лінгвістики. Відіграв значну роль у формуванні французького реалізму, є визнаним майстром новели.

Створення національного характеру у новелістиці П.Меріме

• Видатний французький письменник П.Меріме увійшов у світову літературу як визнаний майстер новели.

• Найбільш відомі новели П.Меріме: „Матео Фальконе”, „Таманго”, „Етруська ваза”, „Арсена Гійо”, „Кармен”, „Коломба”.

• Своєрідність художньої манери Меріме-новеліста:

• максимально прості, логічні, написані стриманою мовою;

• Меріме не сприймав світу безликих торгашів – його цікавили люди сильні, вольові, вільні. Таких героїв Меріме знаходив у екзотичних країнах, де ще зберігалася яскрава національна самобутність людини – в Іспанії, на Корсиці, у Африці.

• Важливим у новелах Меріме є те, що вони були створені на основі глибокого вивчення побуту, фольклору та етнопсихологічних особливостей, а романтичні мотиви виростали з реального життя.

• Новою була і трактовка героїв: якими б екзотичними вони не були (месники, контрабандисти, невільники) – вони самобутні і тісно пов’язані з соціальним та історичним середовищем.

• Меріме не ідеалізує своїх героїв, але вони – люди, що діють в певних обставинах.

• Меріме часто супроводжує оповідь філологічними та історичними екскурсами, що надає більшої реальності подіям.

• Прикладом створення яскравого національного характеру може бути новела Меріме „Кармен”.

• Головними героями новели є циганка Кармен і баск Хосе Наварро. Кожен з них трактується як образ людини, у якому глибоко відтворені індивідуальні та національні риси: світосприйняття, спосіб думання, поведінка, розуміння моральних понять, естетичні уявлення. Важливими також є безпосередні прояви людського „я”: зовнішність, переживання, миттєві реакції, особливості мови.

• Зовнішність Кармен (портретну характеристику, деталі одягу) Меріме подає через сприйняття і оповідача, і Хосе, крім того, постійно звертає увагу на зміни виразу обличчя в залежності від обставин, в які потрапляє Кармен. Розкривають циганську природу Кармен і її естетичні вподобання, а саме манера вдягатися – яскраво, без будь-якого смаку, часто просто неохайно і вульгарно.

• Світосприйняття Кармен виявляється у її вчинках та у тому, як вона до них готується, як їх коментує, до чого прагне. Спосіб думати і відверто викладати свої думки та наміри свідчить про відчайдушність, грубу прямоту, впевненість у своїй силі, зневагу до тих, хто виявляє слабкість характеру.

• Поведінка Кармен напряму пов’язана з розумінням нею моральних норм, через які вона беззастережно переступає. У відповідності до притаманних, як вважається, циганам ментальних рис, їй легко ввести в оману людину і при необхідності поладити з нею; в той же час вона може вкрасти і взагалі обдурити будь-кого, якщо поставить це собі за мету. Вона імпульсивна, незалежна, часто некерована, і це нікому не дає можливості ні розгадати, ні підкорити її. Вияви всіх цих властивостей характеру Кармен не випадкові. Вони відбивають основну її суть – непереможне бажання свободи, настільки сильне, що заради нього вона іде на смерть.

• В той же час можна сказати, що в новелі йдеться не стільки про Кармен, скільки про циганський народ взагалі. А Кармен тільки підкреслює його основні риси. І трагічне зіткнення Хосе і Кармен – це наслідок зіткнення не їх індивідуальних характерів, а різного світосприйняття, різного ментального духу. Про це ж свідчать і слова Хосе над вбитою ним Кармен: „Бідна дитина! Це калес (цигани) повинні в тому, що виховали її так”.

• Об’єктивна манера оповіді Меріме дає можливість прийти до висновку, що немає жодних підстав одному народу стати суддею над іншими. Всі народи рівні, всі мають право на існування такими, якими вони є.

• Мова Кармен не тільки надає її характеру реальних рис, але ще й свідчить про глибокі витоки її людської натури, її приналежність до циганського племені. Це сприйняття закріпилося у фольклорі, а саме у приказках, якими влучно оперує Кармен („Циганське око – вовче око”, „Я ношу шерсть, але я не овечка”, „Собака на ходу завжди їжу знайде”, „Вовка ноги годують”).

• Поглиблюють розуміння новели і її героїв філологічні, історичні та етнопсихологічні екскурси та коментарі Меріме, якими супроводжується оповідь. Це пояснення значення слів у іспанській та циганській мовах, а також у різних діалектах; пояснення географічних назв та історичних подій, імен людей та різних предметів, а також досить ґрунтовна довідка про циган як народ та притаманні йому риси. Таким чином, це теж сприяє тому, що ззовні екзотичні герої набувають цілком реальних рис, а їх вчинки – це не романтична екзальтація, а всебічно вмотивована поведінка конкретної людини в конкретних обставинах.